Один фотограф, який був з ними на борту, заявив: "Ми кілька разів облітали дахи будівель, щоб подивитися, чи змогли люди дістатися туди. Не було ані душі. Що ж мали ми робити в тій ситуації?
Сідати було надто ризиковано, по-перше, тому, що дим спричинив погану видимість, і будь-який маневр ми мали б виконувати навмання. Безперечно, ми б спустили трос. Але я був майже впевнений, що через систему безпеки двері, що виходять на дах, були зачинені. Була нестерпна спека. Навіть у кабіні пілота ми відчували її, це можна було побачити на градуснику виміру зовнішньої температури. Усередині веж нічого не було видно, але я бачив, як люди висіли на розбитих вікнах, часто облиті кров'ю, їхній одяг був розірваний або згорів. Дехто махав нам руками, але що ми могли вдіяти? Часто згадую ту жінку у вікні, яка трималася однією рукою, а іншою робила знаки в наш бік... Але що ми могли зробити?".
"Що ми могли зробити?" Певно, він ставитиме собі це питання до самої смерті. Що вони могли зробити? Моя перевага в тому, що я, паризький турист, можу відповісти на це запитання, набагато пізніше самих подій, зручно влаштувавшись у кріслі, без паніки й не ризикуючи власною шкірою. Що могли зробити? Треба було зв'язатися зі Службою охорони й сказати, щоб вони відчинили двері на дах, або передати цю інструкцію пожежним на 22-й поверх будівлі, потім організувати обліт гелікоптерів по колу, як це робиться під час рятувальних операцій на морі або в горах. Йдеться про звичайну евакуацію людей гелікоптером, що зависає в повітрі, як це роблять пілоти під час евакуації жертв лавини чи шторму. У мене весь час перед очима стоїть одна й та сама картина: гелікоптер несе подалі від Всесвітнього торговельного центру людей, що вхопилися і тримаються за мотузкову драбину. Ця картина була б найкращою відповіддю літакам-са-могубцям. Шкода, що ми її не побачили.
Я простягнув дітям значок Windows on the World, що його мені на прощання дала Лурдес. Я хотів зробити якнайкраще, але то була погана ідея: значок був один, і хлопці одразу почали битися за нього. Урешті-решт, у бійці переміг Джеррі, адже він фізично сильніший за брата. У мене не ставало сил встановлювати іншу справедливість. Девід насупився, але, як не дивно, він так захопився бійкою, що припинив плакати. Я полегшено зітхнув. Він обмірковував план помсти. За кілька секунд, побачивши, що Джеррі приколює значок собі на футболку, Девід штовхнув його, щоб Джеррі вколовся голкою. Виступила кров. Джеррі стиснув зуби, Девід посміхнувся. Око за око, зуб за зуб. Джеррі погодився, таке вже життя. Я провів руками по волоссю: зрозуміло, що коїться на землі. Просто на всіх не вистачає значків.
Урешті-решт я знову зустрівся з Троєм Девісом: сірий твідовий костюм, сіре пальто, сіра сумка в руках. Як і всім утопістам, Трою чхати на моду, бо він живе в майбутньому. Коли Ленін їв безкоштовний хліб у "Cbserie des Lilas", він теж змахував на бухгалтера. Ми зайшли до "Life Cafe", взяли сандвічі. На підлозі — плитка, відвідувачі — здебільшого студенти, гурт дівчат-оптиміс-ток, на стінах — дещо кічеві картини. Трой на два роки старший за мене. Він закінчив Гарвард, як і мій батько, тільки він учився на фізика.
— Я смертельно втомився, але справи просуваються: Комітет сприяння Всесвітньому парламенту підтримують Едґар Морен, Жак Делор, Соня Ґанді, Філіпе Ґонзалес, Нельсон Мандела, Ши-мон Перес, Даніель Міттеран, Хав'єр Перес де Куельяр, Леа Рабін, Мішель Рокар, Раймон Барр, Амартія Сен (нобелівська лауреатка з економіки 1998 року), Алехандро Толедо (президент Перу), мім Марсо, абат П'єр...
— Супер, це наче список запрошених на коктейль до Арно Ла-ґардера.
— Так, мабуть, саме заради запрошення на коктейль ти теж хочеш приєднатися до Комітету сприяння?
— Ну, щоб мене запросили на коктейль, не треба бути членом якогось комітету, досить друкувати бестселери в одному з його відділень. Конкретно можеш пояснити мені, як створення нових владних інститутів прискорить, наприклад, введення податку Тобена1 або скасування боргів країн третього світу?
— Новий світовий демократичний порядок матиме достатньо справжньої політичної ваги, щоб проводити подібні закони. Або, щоб прийняти закон про впровадження податку на викиди вуглецю чи продаж зброї, або щоб створити Всесвітнє агентство з охорони довкілля. Проблема в наш час полягає в тому, що економіка вже має глобальний характер, а політика — ні. Аби провести нові закони, потрібна революція. Люди забули, що революції 1776 та 1789 років стали початком податкових бунтів.
— Ти справді віриш, що побачиш це за життя?
— Час від часу історія робить стрибки (останній приклад: падіння комунізму). До того ж існує МКС (Міжнародний кримінальний суд): вперше законно визнається існування світового громадянства. Якщо розумно підійти до піар-кампанії з формування громадської думки, то збудувати Всесвітній парламент можна менш ніж за десять років.
— І де знаходитиметься твій Парламент? Знов у Сполучених Штатах, як ООН?
— Ні, на штучному острові, який би постійно пересувався між п'ятьма континентами. Великий проект для всіх світових компаній з будівництва на воді.
— Знаєш, що мені в тобі подобається? Що в тебе часом не всі вдома. А роман? Вважаєш, роман може допомогти?
— Авжеж, але якщо тільки не ти його писатимеш! Сотні тисяч молодих демонстрантів борються сьогодні за ідеалізм, навіть не маючи конкретного скоординованого плану дій. Завтра, коли вони дізнаються про цей мирний план федералізації, їх буде вже мільйони. Всесвітня демонстрація проти війни в Іраку 15 лютого 2003 року зібрала десять мільйонів людей по всьому світі. February 15th стало такою ж важливою та знаковою датою, як і September 1 Ith: перша велика планетарна демонстрація. Всесвітня демонстрація.
— Ти не вважаєш, що тепер уже занадто пізно для нас, що у світі настав апокаліпсис, а цинізм завжди братиме гору над утопією? Що нехай собі Джіммі Картер наводить мир у світі?
— Бодай як, нехай навіть і через цинізм, але треба наважитись і створити в світі нетоталітарну глобалізацію. Менш ніж за п'ять років можна вирішити проблему голоду в світі, але цей процес не відбувається через постійні зіткнення чиїхось інтересів... Так настане час війн за воду... Приймати рішення мають мешканці Землі, а не кілька політиканів, що продались комерційним та енергетичним компаніям. Відверто кажучи* ми живемо в час ярма всесвітньої диктатури.