Усі нужники "конкорду" були забиті моїм блювотинням, але ми про це мовчатимемо, бо це ж цнотливий твір. Перед посадкою стюардеси роздали нам картонні зелені картки. Усі чужинці повинні заповнити анкету Імміграційної служби СІЛА:
1 Я стану частиною нього/ Якщо я досягну успіху тут/ Я досягну його скрізь (англ.).
— Чи страждаєте ви на психічні захворювання? ТАК НІ
— Чи перевозите ви наркотики чи зброю? ТАК НІ
— Ви комуніст? ТАК НІ
— Чи ви в'їжджаєте до Сполучених Штатів з метою здійснення кримінальної чи аморальної діяльності? ТАК НІ
— Чи брали ви участь у шпигунській, підривній, терористичній діяльності чи геноциді? Чи брали ви участь в організації страт, що їх влаштовувала нацистська Німеччина чи її союзники між 1933 та 1945 роками? JA NEIN
— Чи клопотали ви про звільнення від кримінальної відповідальності в обмін на свідчення очевидця? ТАК НІ
Мені пощастило: немає питання "Чи збираєтеся ви написати твір про Одинадцяте вересня?"
Моя вам порада: завжди відповідайте НІ. Щось мені підказує, що відповідь ТАК викличе зайві адміністративні проблеми.
Міністерство юстиції Сполучених Штатів могло б додати ще й такі питання:
— Випедофіл?ТАКНІ
— Чи належите ви до родини бен Ладена? ТАК НІ
— Чи мастурбуєте ви перед кадрами із розчленованими трупами? ТАК НІ
— Ви палите? ТАК НІ
(якщо ви жінка) — Чи маєте ви намір відсмоктати президентові Сполучених Штатів під його робочим столом? ТАК НІ
Ви вважаєте, що я черговий раз плюю у криницю? Що мені слід тішитися від свого статусу дитяти-плеканця та стулити пельку? Даруйте, але я розслідую смерть сімдесятих років. Утопія того десятиліття — світ, у якому не хоче жити більшість землян. Три години польоту з Парижа до Нью-Йорка — рівно стільки ж "їхати швидкісним потягом TGV з Парижа до Марселя. "Конкорд" — це AGV, швидкісний літак, що не випереджає нас ані на крок. Безглуздя серед інших безглуздь,та ще й не найгірше з них. Але за надшвидким літаком криється ідеологія, символом якої є задертий ніс лайнера під час приземлення — гостра голка, що нахиляється до землі, наче демонструючи зневагу до всіх тих, хто не потрапив на борт.
Є комуністична утопія — вона припинила своє існування в 1989 році. Є капіталістична утопія — вона припинила своє існування в 2001 році.
Протягом усього польоту я невпинно докучав стюардесі: — Коли ми прилітаємо? Ой-ой-ой, як довго... Скажіть-но, а ми часом не запізнюємося? Таке враження, наче ми ледве рухаємось... Ні, просто зрозумійте, я тут єдиний пасажир, який придбав квиток не на службові кошти...
У аеропорті Джона Фіцджеральда Кеннеді на табло висвічується: "Gates 9-11". Чесно кажучи, краще 6 їм змінити цей напис із відверто подвійним смислом. Ми прибули вчасно, тобто раніше, ніж вилетіли. Перед відльотом лив дощ, а після посадки я лив сльози. Усе здається набагато гарнішим під дощем, але він нічого не змиває, особливо наші гріхи. Було 8.25: Амелі ще не пішла від мене. Аби подратувати стюардес, я удавав, ніби кваплюся, але насправді це було не так: нікуди я не поспішав.
Я не поспішав пережити нові 9.18.
Мені остогидло, що постійно дере в горлі. Тут смердить. Пече очі та гаряче ногам. Я намагаюся втриматися й не розплакатись, але сльози самі котяться з очей. Девід пояснив мені, що тато чекає, доки підживляться його батарейки. Він думає, що тато досі ніяк не діє тільки тому, що "не так уже й легко мчати на "корветі" краєм Великого Каньйону, керуючи кермом однією рукою та, до того ж, час від часу озираючись, адже ззаду ось-ось накриє лава з виверженого вулкана, а тут ще Камерон Діаз підлітає, висячи на тросі гелікоптера, а Джон Малкович кричить у гучномовець, бо залишається всього десять секунд до вибуху прихованої у морі атомної бомби, що викличе гігантське цунамі, яке затопить весь Нью-Йорк, де двійник президента Сполучених Штатів взяв у заручники його дітей і тримає їх у бункері, що його охороняють динозаври-ненажери, яких таємно виховало урядове агентство на дні секретної термоядерної криниці". Коротше кажучи, Девід переконаний, що тато — Ультра-Кент у стадії реактивації. Що за дебіл цей Дейв.
Що ж до мене, то я просто боюся й страшенно хочу вийти звідси. Тато каже, що слід слухатися Ентоні, а Ентоні каже, що треба залишатися тут, не панікувати, і що скоро за нами прийдуть рятувальники. А найбільше пригнічує мене те, що я відчуваю: тато боїться ще більше за мене. Бляха-муха, уже дістала ця кров з носа, треба весь час однією рукою затискати його, а другу руку тримає тато, і ми дивимося на ці двері, усе це дуже creepy1. Джеффрі молиться по-єврейському,
1 Лячно, страшно (англ.).
Тоні — по-арабському, це якийсь концерт народних пісень, стопудово. Але найкумедніший із артистів (не враховуючи Девіда, який думає, що він у віртуальному "Марвеллі") — це татусь зі своєю молитвою.
— О Господи, я знаю, останнім часом я не часто згадував про Вас, але ж існує притча про блудного сина, і вона має дуже практичний зміст, наскільки я зрозумів, у ній йдеться, що безбожників та зрадників зустрінуть із розкритими обіймами, якщо вони повернуться до Вас, так ось: сьогодні вранці я відчуваю себе суперблудним.
— Опа! Я ж тобі казав, що він стане супер-кимось! — кричить Девід.
— Стули свою бісову пельку! Тато молиться. Це святе. Ми утрьох беремося за руки, і тато продовжує молитву.
— Господи, я слабкий, я згрішив і каюся. Так, я розлучився із дружиною, це моя провина, моя величезна провина. Я пішов з дому, кинув двох своїх синів, що зараз тут присутні...
— Не треба, тату, не кажи так... Годі, припини...
Він мене налякав, shit, більше не можу втриматись від сліз, скільки б я не вдивлявся у плямку на підлозі — пусте, я розклеївся. Чорт забирай, це важко, це дуже hard! Хотів би я бути зараз деінде в іншому місці. Хотів би я бути мухою, що літає з того боку цих дверей. Якби мені хтось сказав, що я заздритиму мусі... Але, без базару, кльо-во бути нікчемною мухою: літаєш собі, і кров з носа не тече. Муха вільна, вона може втекти звідси, до того ж їй не треба думати. Я б літав навколо веж (БЗ-3-3), дивився б своїми фасеточними очима на всіх цих бовдурів з Windows, БЗ-3-3 і гоп! — маленький віраж-піке, та я тікаю звідси — і слід загув. Круто було б!