— Damn1! Знову кровотеча?
— Нічого страшного, тату, зараз припиниться, не пройде й двох...
— Підніми праву руку вгору та затисни ніздрю. Не відкидай голову назад, бо весь час тектиме в горлянку. Дякую, Лурдес, вони добре поводились?
— Звісно, але не треба удавати, наче я їхня нянька, тільки тому, що я чорна, о'кей?
— Е-е, та ні... зовсім н...
— Ентоні знайшов шлях на дах?
— Так. Ми підемо туди, тільки-но у Джеррі припиниться кровотеча. Сподіваюсь, ви зможете не дихати протягом хвилини.
Коли саме я став покидьком? Може, коли мене стали більше заводити секретарки із Austin Maxi, ніж Мері? Якої миті я зійшов з
1 Чорт! (Англ.)
wo
рейок? Після народження Джеррі чи Девіда? Здається, моє падіння почалося того дня, коли у дзеркалі шафи я побачив, що одягаюсь точнісінько як мій батько. Усе навалилося надто швидко: робота, шлюб, діти. Я більше не хотів так жити. Я не хотів ставати схожим на батька. Коли він нацуплював на себе жахливу ковбойську шляпу і гуляв у такому вигляді вулицями Остіна, я, малий, соромився його, так само як тепер Джеррі соромиться мене, коли я вдягаю бейсболку клубу "Mets".
Pater familias1 — це робота, що не передбачає перерв та вихідних; і найгірше, що готових взятися за цю роботу стає все менше й менше. Нам вдосталь показували вільних, спокусливих та поетичних чоловіків, які аж сяють від задоволення, таких собі рок-героїв, які тікають від відповідальності, кидаючись до рук створінь у трикутних бікіні. Як можна хотіти бути схожим на Лестера Бурнхама2, коли суспільство ідеалізує Джима Моррісона?
Я дуже люблю дивитися, як Кендес танцює. Вона вмикає голосніше hi-fi-систему і виляє стегнами, босоніж кружляє по килиму, її волосся розвівається, вона дивиться мені прямо у вічі й скидає футболку... Думаю, це найкраще видовище, яке я бачив у своєму житті: Кендес у бюстгальтері push-up на моєму ліжку king-size, танцює або фарбує нігті на ногах. Вона купила "сідюк" із "музикою для любовних утіх", збірку треків у стилі "лаундж", і щоразу, коли вона його ставила, я знав, що на мене чекає... Я за нею страшенно нудьгую, особливо з тієї миті, коли зрозумів, що, може, ніколи більше її не побачу.
Гаразд, діти, ідіть за татком, затамувавши подих, як у басейні, OK? Глибоко вдихаємо ротом, заходимо в димову завісу, руки витягнули уперед, проходимо повз ліфти, після бару повертаємо ліворуч, навмання піднімаємося сходами...
1 Голова родини (лат.).
2 Герой Кевіна Спейсі у фільмі "Краса по-американському".
На 110-му поверсі Лурдес вказує пальцем на плакат: "IT'S HARD ТО BE DOWN WHEN YOU'RE иР"1. No comment.
От яка перевага холостяцького життя: коли сидиш на унітазі, не треба голосно кашляти, аби заглушити "плюх".
Одного дня Мері поклала мені руку на обличчя, то була холодна рука на рожевій щоці сором'язливого закоханого. Вона сказала, що я її коханий, а я відповів, що ні, я її чоловік, отак це і сталося. Не думав, що колись мені буде потрібний хтось інший. Гаряча сльоза скотилася з мого лівого ока, зігрівши її праву руку. Я знав, що матиму дитину від цієї жінки. Я був юним, чистим, мабуть, дещо податливим, але затятим оптимістом. Щирим. Живим. Бовдуром.
— Татку! Я цілу хвилину не дихав! Це мій новий рекорд! Джеррі рахував секунди протягом усього шляху до самого даху.
— Диви на нього! Я теж так можу, затиснувши носа пальцями!
— Брехунець, я чув, як ти кашляв. Значить, ти дихав.
— А ось і ні, це ти махлював.
— Татку, ти ж бачив, що я не махлював?
— Годі, хлопці, схаменіться. Сідаймо тут та чекаймо на повернення Ентоні, який має відкрити нам ці кляті двері. Гаразд?
— Гаразд, але я не махлював.
— Махлював.
— Ні.
1 Важко бути сумним, коли ти нагорі. Гра слів: "to be dawn" — "бути сумним", але також "dawn" — "внизу", а відтак вислів можна прочитати як "важко бути внизу, коли та нагорі" (англ.).
— Так.
— Ні.
— Так.
І гадки не мав раніше, що колись-то так радітиму їхнім невпинним лайкам, що ці невинні суперечки стануть для мене наче притулком у високих горах. Наші діти як ті сенбернари. Джеффрі усівся в позі лотоса. Сльози у нього вже висохли, я усміхнувся йому. Усі по черзі: тепер плакати хотілося мені. Можна сказати, я прийняв естафету.
У Південній вежі, тій, що була ціла, усі отримали чітку вказівку: ніякої евакуації. Ніяких питань — навіщо ж підставляти голови під розплавлену металеву балку, що падає з Північної вежі. Отже, усім тим, хто спускався до виходу, "security guards" наказували повертатись до своїх офісів. Ті, хто слухняно піднявся, не були винагороджені за покірливість. Як от Стенлі Преймнат. Він повернувся до свого офісу в Fuji Bank на 81-му поверсі. Подивився у вікно. Спочатку то була сіра стрілка на обрії. І от уже видно літак за статуєю Свободи. Він поступово збільшується. Він встиг прочитати червоний надпис на фюзеляжі: "United Airlines". Аж ось літак повернувся носом й урізався прямо в нього. Було 09.02. Паскудний день, rucking паскудний день.
Коли ліфт у "Мен-Монпарнас" поїхав униз, мені здалося, наче мої нутрощі підскочили до рота. Треба було піти пішки, щоб відчути, що таке спуститись на 57 поверхів, коли над головою палає. Але ж я письменник, а не каскадер, та й донька почала б плакати вже після п'яти пройдених поверхів. Зроблю це завтра вранці.
О 9 годині 02 хвилини 54 секунди ще один "Боїнг-747", теж Бостон—Лос-Анджелес, але рейсу № 175 United Airlines, трохи нахилився ліворуч і влетів у другу вежу між 78-м та 84-м поверхами, спричинивши удар силою 0,7 бала що тривав протягом шести секунд. На борту було 65 пасажирів, з яких 9 — члени екіпажу, і його швидкість була вищою за № 11 American Airlines (930 км/год). Комп'ютерне відтворення катастрофи показало, що за такої швидкості алюмінієві крила та фюзеляж, а також сталеві двигуни пробили підпори вежі наскрізь, майже без затримки. Бетонні підлоги поверхів порозсікали літак, наче сокирою, і наступної миті самі перетворилися на пил. За оцінками деяких експертів, у той момент Південна вежа зазнала таких ушкоджень, що мала б негайно розвалитися. Утім, саме вона й рухнула першою, о 9.59.
"Срібна блискавка, що прилетіла з Півдня, палеолітичний птах, вістря списа, турецька шабля, що грає у променях ранкового сонця", — написав Рассел Бенкс у своєму щоденнику. Не дуже вдало.