— Що за рахуба, — бубонить голос за вагоном. Черв'як прикладає губи до Матросового вуха й шепоче:
— Здається, засипались. Маслик, чорт, не послухав. Чуєш, не той удар...
А ліхтар уже стоїть на землі, поруч нього падає молот, і раптом під вагон нахиляється якась вусата морда. Вона придивляється коротку мить, потім вуса їй заворушилися, настовбурчились.
— А це що таке?.. Ану-ка, вилізайте, господа пасажири, — кажуть ті вуса. І на доказ того, що морда не жартує, під вагон простягаються дві жилаві руки в мазуті з клоччям між пальцями.
— Дряпай! — кинув Матрос. І вони шугнули з Черв'яком з-під вагона — один праворуч, один ліворуч. Черв'як проскочив майже між чобітьми вусатої морди; не встигла вона озирнутись, як він уже зник десь під другим вагоном. Матрос же проскочив наперед і зважив, що йому найкраще буде залізти поки що під паротяг. Маслик залишився на осі, тільки посунувся ближче на середину. Вусата голова зникла — він тільки чув, як вона вже згори щось бубоніла на адресу його товаришів:
— Пасажири. Бач, як вони передвіженія знайшли, — бубоніла морда. Потім молот ще раз ударив об колесо і, задовольнившись тим звуком, поплив із ліхтарем далі. Задзвонив другий сигнал. Цокіт молотка швидко віддалявся на кінець потяга. Перон відразу зашумів, зашаркав; гомін рвонувся дужче, останні пасажири спішили добитися вагонів.
Щось проповзло під Масликом по шпалах.
— Хто це? — спитав Маслик.
— Я, Матрос. Поліземо?
— Не хо... буду тут. Може, ще й не знайдемо ящика. Матрос поліз далі, а він залишився. Під третім вагоном Матрос шкрябнувся головою об ящик. Звідти почулося шамотіння. Він стукнув за умовою три рази. Відповіли: повно. Поплазував далі. Проминув уже кілька вагонів, а ящика немає. Здається, недалеко й кінець потяга... Його охопила тривога. Ударив третій дзвінок... Він підвівся на лікті і збільшив швидкість, як тільки міг. Мабуть, ящик є під останнім вагоном. А коли немає? Що, коли немає? Тоді він залишиться між рейками, і, як тільки пройде потяг, його зараз же зелений картуз і забере...
В цю мить пролунав кондукторів сюрчок, а за ним свиснув паротяг, і цілий потяг здвигнув, напружився й клацнув зубами, як страшна тварюка, що збирається стрибнути на ворога. В голові Матросовій майнула думка: "Ящик відчиняється збоку. Вскочити в нього з-під вагона ніяк не можна, та ще на ходу..." Він кинувся між колеса й вискочив на перон. Потяг рушив і пішов, наближаючи до Матроса останній вагон. І тут, прилігши до перону, Матрос побачив благословенний ящик, — його дверці ще не встигли навіть зачинитися за останнім "пасажиром". Матрос посунувся з перону, і в ту мить, як за його спиною почувся дзвін підборів (зелений картуз), він ухопився пальцями за двері ящика й з розгону шугнув туди головою.
...Потяг набирав ходи, прискорюючи ритм до перебоїв, Матросові стукало серце сильно й рідко, немовби разом із колесами на стиках рейок. Під ним хтось ворушився, намагаючись скинути з своїх грудей його живий тягар.
— Ти, Сенько? — запитав Матрос.
— Та я ж. Ти мене трохи придушив.
— Нічого, втрусимось, — заспокоїв він Черв'яка. — Тут іще хтось?
— Аж двоє. Буде трохи тісно. А Маслик де?
— Маслик на ресорах. Не схотів лізти.
— Чортова морда, розбила компанію, — з жалем проговорив Черв'як.
Потяг уже вилетів за межі вокзалу. Степова пустеля шуміла вночі, роздаючись вітром від шаленого бігу заліз. В щілину собачого ящика вривались уривки свисту, наче незримі смоки нагнітали туди морок. І в ньому густішали стук чотирьох сердець, давління атмосфер і нечутне кружіння вуглевих порошин. Вони підіймалися з дна і з стінок ящика, щоб лягти на спраглі уста цих сміливих мандрівників, просмоктатися їм у легені, в вуха, в ніс, у шкіру, осісти на вогких чубах і вкрити лахміття їхньої одежі. Жодний кондуктор не заважав хлопцям кашлять і чхати від того повітря, що розпирало це трохи тісне "купе", в якому "годі возити буржуйських собак", — так справедливо зауважив хтось із чотирьох "пасажирів". Вони чхали і завзято кляли того розумника, що придумав саме перед їхньою подорожжю перевозити — і, мабуть, зайцем — в угілля в цьому ящику.
— Матросе. Ну, а Маслик? — знову запитав Черв'як. — Дурний, не послухав. Там можна впасти. Га, хлопці?
Всі про це думали, та мовчали. Довідатись ніяк не можна, бо, вилізши на станції, ризикуєш там і зостатись. А відбився від гурту — пропав. Біда збирає докупи, вони це добре вивчили з практики. А самому — пропадеш. Тривога закралася їм у серця, як тільки Матрос сказав, що Маслик залишився на ресорах. І кожний думав про те, як би довідатись? Знайти його і примусити сісти в ящик. Та що придумаєш?
Потяг летів, одстукуючи верстви, зупиняючись на кілька хвилин, щоб відсапатись, набрати в розпалене черево води і знову ринути в чорну просторінь ночі. Дехто з хлопців засинав на короткі півгодини, скрутившись утроє й віддавши себе невідомій долі, що може зрадити, а може й довезти щасливо до столиці, де, кажуть, є що "хапати" і можна буде сяк-так перезимувати.
І ось Матрос, що увесь час не знаходив собі місця й не давав спокою товаришам, раптом заявив, що він хотів би випити хоч ковток будь-якої води. Але під час "погрузки" хлопці трохи не додержали плану, що його був намітив Черв'як. Замість сістп в цей ящик, де безпечно лежать зараз вони, Ромка Свистун сів десь в інший. А в нього — пляшка з водою. Тепер там у них дві пляшки, бо другу мав Метелик, а тут немає навіть чим закропити душу. Матрос заявив, що спрага починає мучити його що далі, то все дужче, йому вже здавалося, що всередині йому горить свічка, що язичок полум'я нібито облизує йому горло й раз по раз припікає сильніш. Хутко той вогонь захопив йому всі груди.
— Не витерплю, — хрипко сказав Матрос.
— А що ж ти зробиш? — спитали його. — Як вилізеш, то й упіймають. Ні, вже їдь так. Ковтай слину.
— Еге, їдь. Як і слини нема. Рот сухий, як чобіт. Ось дай пальця, дай сюди, помацай, який сухий. Я вилізу.
— А ми тобі кажемо — не вилазь.
— Як не можу. Вилізу, хоч би й смерть.
— То пропадай, як муха, чорт тебе бери, — сердито відказав Черв'як. Матрос не хотів його дратувати і мовчки доїхав до першої станції. Та, як тільки потяг засичав вестингаузом, він рішуче одкрутив дротика і без слів вистрибнув із ящика.