— Хто цей Бролар? — запитав Люсьєн: йому здалося, ніби він уже десь чув це ім’я.
— Верховода клакерів; він радився з Коралі, в яких місцях її викликати. Флоріна хоч і називає себе подругою Коралі, але може утяти з нею лихий жарт і приписати весь успіх собі. Ну, а на Бульварах тільки й мови, що про вашу статтю. Дивіться, ліжко просто князівське, — додала вона, поправляючи мереживне укривало.
Вона засвітила свічки. При їхньому світлі приголомшений Люсьєн і справді повірив, що він у палаці з чарівних казок "Скарбниці фей". Для оздоблення спальні, для завісок Камюзо повибирав найкоштовніші, найроз— кішніші матерії "Золотого кокона". Поет ступав по королівському килиму. На різьблених меблях із палісандрового дерева тремтіли відблиски світла. На білому мармуровому каміні стояло багато коштовних дрібничок. Коло ліжка лежав килимок із лебединого пуху, обшитий куницею. Чорні оксамитові пантофлі, підбиті пурпуровим шовком, обіцяли втіху ногам автора "Стокроток". Чудова лампа звисала зі стелі, оббитої шовком; скрізь стояли у жардиньєрках вишукані квіти, ніжний білий верес і камелії без запаху. Все тут дихало невинністю. Як можна уявити тут актрису і театральні звичаї? Береніка помітила Люсьєнове сум’яття.
— Правда, гарно? — спитала вона лукаво. — Хіба не краще вам буде кохатися тут, ніж на горищі? Не потурайте її нерозважливості, — додала вона, підсовуючи до Люсьєна чудовий столик із стравами, залишеними від обіду її господині, бо ще одного обіду не замовляли, щоб куховарка не здогадалася про присутність коханця.
Люсьєн добре пообідав. Береніка подала страви на карбованому сріблі, на розфарбованих порцелянових тарілках по луїдору штука. Ця розкіш схвилювала його душу, як ото вулична повія хвилює школяра оголеними при— падами і ногами в білих панчохах, що обтягують литки.
— От щасливець цей Камюзо! — скрикнув він.
— Щасливець? — перепитала Береніка. — Та він віддав би всі свої достатки, щоб опинитись на вашому місці й проміняти своє сиве волосся на ваші золоті кучері.
Пригостивши Люсьєна найчудовішим вином, яке Бордо приберігає для багатих англійців, вона запропонувала йому знов прилягти й подрімати, поки повернеться Коралі. Люсьєнові й самому хотілося поніжитись у пишній постелі. Береніка прочитала це бажання у поетових очах і зраділа за свою господиню. Було пів на одинадцяту, коли Люсьєн прокинувся, відчувши на собі закоханий погляд Коралі. Вона була в найзвабливішому пеньюарі. Люсьєн виспався, Люсьєн був тепер п’яний тільки коханням. Береніка вийшла, запитавши:
— О котрій взавтра вас будити?
— Об одинадцятій. Сніданок подаси в ліжко. До другої я не приймаю нікого.
О другій годині наступного дня актриса та її коханець були одягнуті і поводилися так церемонно, ніби поет приїхав із візитом до особи, якій він протегував. Коралі скупала, зачесала, одягла Люсьєна; послала купити йому дюжину гарних сорочок, дюжину краваток, дюжину носовичків у Кольйо і дванадцять пар рукавичок у гарній кедровій скриньці. Почувши стукіт екіпажа біля під’їзду, Коралі з Люсьеном кинулись до вікна. Вони побачили Камюзо, що виходив І8 розкішної маленької карети.
— Я ніколи не думала, — сказала Коралі, — що можна так зненавидіти людину і всю цю сухозлотицю.
— Я надто бідний і не смію приректи вас на руїну, — сказав Люсьєн, пройшовши у такий спосіб Кавдінську ущелину.
— Бідолашний котику, — сказала Коралі, пригортаючи Люсьєна до серця. — Значить, ти мене любиш?.. Я запросила пана де Рюбампре, — звернулася вона до Камюзо, — відвідати мене сьогодні вранці. Я думала, що ми поїдемо всі разом на Єлісейські Поля й обновимо карету.
— їдьте самі, — сумно сказав Камюзо, — я не обідатиму з вами. Сьогодні день народження моєї дружини, а я зовсім про це забув.
— Сердешний Мюзо! Як же тобі буде нудно! — скрикнула Коралі, кидаючись йому на шию.
Вона очманіла від щастя, дізнавшись, що обновить свою чудову карету вдвох з Люсьєном — вони поїдуть разом у Булонський ліс! У своьму захваті вона так пестила Камюзо, що могло здатися, ніби вона його дуже любить.
— Хотів би я мати змогу щодня дарувати вам по кареті, — сказав бідолаха, зітхнувши.
— їдьмо, добродію, вже друга година, — мовила актриса і, помітивши, що хлопець насупився, втішпла його чарівною гримаскою.
Коралі вистрибом збігла по сходах, тягнучи за собою Люсьєна. Камюзо плентався ззаду, наче тюлень, і не міг наздогнати їх. Поет заЗнав п’янких радощів: Коралі розцвіла від щастя, вопа всіх чарувала своїм сповпеним смаку й вишуканості убором. Париж Єлісейських Полів милувався коханцями. В одній з алей Булонського лісу їхня карета зустрілася з коляскою папі д’Еспар і пані де Баржетон, обидві дами здивовано подивилися на Люсьєна, але він відповів їм презирливим поглядом, то був погляд поета, який передчував свою близьку славу і владу. Та мить, коли він одним поглядом видав свої мрії про помсту, які так довго точили йому серце, була однією з найсолодших у його житті, і, мабуть, саме вона вирішила його долю. Люсьеном знову заволоділи фурії гордощів — він захотів повернутись у вищий світ для блискучої помсти, і вся світська марнота, потоптана колись ногами трудівника, члена Братства, знов опанувала його душу. Він зрозумів, чому Лусто так охоче напав у газеті на його ворогів. Лусто потурав його пристрастям, тоді як Братство, цей багатоликий учитель, лише приборкувало їх у ім’я понурої доброчесності та сумлінної праці, яка вже почала здаватись Люсьєнові непотрібною. Праця! Хіба це не смерть для душі жадібної до пасолод? Ось чому письменники так легко віддаються far niente бенкетам, улягають спокусам божевільної розкоші актрис та жінок напівсвіту! Люсьєн відчув непереможне бажання жпти так, як прожив він ці дві безумні ночі.
Обід у "Роше де Канкаль" був чудовий. Люсьєн зустрів тут усіх Флоріниних гостей, за винятком герцога й танцівниці, дипломата й Камюзо; замість них було двое знаменитих акторів і Гектор Мерлеп зі своєю коханкою, чарівною жінкою, на ім’я пані дю Валь-Нобль, найврод— ливішою й найелегантнішою серед жінок, що за тих часів утворювали в Парижі окремий світ і яких тепер із чемності називають лоретками. Люсьєп, проживши останні сорок вісім годин у раю, тепер пожинав успіх своєї