. — Ми могли б навіть довести, що один з таких зміїв притаївся в цьому келиху, під вишнями в спирту, — додав Верну.
І ви цьому кінець кінцем повірили б, — сказав Віньйон послові.
— Панове, не випускайте своїх пазурів! — вигукнув герцог де Реторе.
— Вплив і могутність газети ще на своєму світанку" ~ сказав Фіно. — Журналістика нині в дитячому віці, але вона виросте. Через десять років усе підлягатиме гласності. Думка освітить усе, вона...
— Вона все розпаскудить — урвав його Блонде.
— Твоя правда, — сказав Клод Віньйон.
— Вона підноситиме на трон королів,— мовив Лусто.
— І руйнуватиме монархії, — додав дипломат.
— Отже, якби преси не було, — сказав Блонде, — її пе варто було б вигадувати. Але вона вже є, і ми живемо з неї.
— Вона вас і погубить,— сказав дипломат.— Хіба ви не бачите, що панування мас, — а ви ж їх нібито просвіщаєте, — перешкоджатиме піднесенню особистості і що, сіючи зерна самосвідомості в умах нижчих класів, ви пожпете бурю і станете її першими жертвами? Що б’ють у Парижі в першу чергу?
— Вуличні ліхтарі! — сказав Натан. — Але ми люди надто скромні, щоб цього боятися: щонайбільше, ми дамо тріщпну.
— Ви надто дотепний народ, і жодному уряду не дасте зміцнитися, — сказав посол. — Інакше ви своїми перами завоювали б Європу, ту саму, якої не зуміли втримати мечем.
— Газети — зло, — сказав Клод Віньйон. — Зло можна було б обернути собі на користь, але уряд воліє боротися з ним. Хай-но спробує. Хто зазнає поразки? Це ще побачимо.
— Безперечно, уряд, — сказав Блонде. — Я завжди буду такої думки. У Франції цінують дотеп понад усе, а газети мають зброю сильнішу, аніж дотепність усіх разом узятих дотепників — лицемірство Тартюфа.
— Блонде, Блонде, обережно! — сказав Фіно. — Тут сидять наші передплатники.
— Ти власник одного із складів отруйних речовин, ти й тремти. А я сміюся з ваших лавочок, хоча з них живу.
— Блонде має рацію,— сказав Клод Віньйон.— Замість піднятися до служіння громаді, газета зробилася знаряддям у руках партій, знаряддя стало предметом гендлю, а де. гендлюють, там, як відомо, втрачають і сором, і совість. Кожна газета, як каже Блонде, це лавочка, де торгують словами будь-якого забарвлення, на смак публіки. Якби видавалася газета для горбанів, у ній щодня доводилося б, які добрі та вродливі горбаті люди, які вони потрібні для суспільства. Газета існує не для того, щоб спрямовувати громадську думку, а щоб їй потурати. Тому всі газети рано чи пізно стануть боягузливими, підлими, лицемірними, брехливими й смертоносними — вони вбиватимуть думки, ідеї, людей і завдяки цьому процвітатимуть. Причому зло буде вчинено, а винного не буде — адже газета це щось таке абстрактне.
А нас — мене, Віньйона, тебе, Лусто, тебе, Блонде, тебе,] Фіно,— нас вважатимуть Арістідами, Платонами, Катона^ ми, мужами Плутарха, ми будемо зовсім невинні, ми ВИ-І миємо руки від усякої скверни. Наполеон назвав причину* цього морального — чи аморального, як собі хочете,— яви"*, ща, ось чудові слова, підказані йому вивченням діяльності Конвенту: "Колективні злочини ні на кого не покладають відповідальності". Газета може дозволити собі наймерзен— ніщі вибрики, і ніхто з винуватців не вважатиме себе особисто заплямованим.
— Але влада скоро видасть каральні закони, — сказав дю Брюель, — вони вже готуються. і
— Ба! — сказав Натан. — Закон безсилий проти фран^з цузької дотепності, найотруйнішої з усіх отруйних ре-"і човин! !
— Ідеї можна знешкодити тільки ідеями, — сказав— Віньйон. — Хоч терор та деспотизм і можуть придушити французький геній, наша мова чудово пристосована до натяків, до висловлювання подвійного змісту. Що жорстокіші будуть закони, то більших руїн завдаватиме дотепність, як ото вибухи пари в казані із закритим запобіжним клапаном. Припустімо, король зробить щось для добра країни. Якщо газета настроєна проти короля, все припишуть міністрові, і навпаки. Якщо газета замислила зухвалий наклеп, вона пошлеться на хибні відомості. Коли скривджена нею людина надумає скаржитись, вона перепросить за свою вільність. Якщо подадуть у суд, вона заявить, що від неї ніхто не вимагав спростувань; але якби спростувань вимагали, то наштовхнулись би на відмову в жартівливій формі,— вона, мовляв, вважає свій злочин за дрібничку. Нарешті газета висміє свою жертву, якщо та візьме гору. Якщо ж їй трапиться зазнати кари, заплатити надто великий штраф, вона виставить позовника ворогом свободи, рідного краю і просвітництва. Вона переконає всіх, що такий-то — злодій, а потім розтлумачить, що він найчесніша людина у королівстві. Одне слово, її злочини — дрібниці, а її кривдники — потвори! І вона здатна в той чи інший термін змусити своїх читачів усьому повірити. Потім те, що їй не до вподоби, виявиться непатріотичним, і вона завжди матиме рацію. Вона поверне віру в бога проти релігії, а королівську хартію проти короля; глузуватиме з суду, коли її там зачеплять, і хвалитиме його, коли він потуратиме пристрастям юрби. Щоб залучити перед
платників, вона вигадає иайзворушливіші казки і блазнюватиме, як Бобеш перед балаганом. Газета не пошкодує рідного батька, аби тільки якнайдотепніше посмішити і розважити читачів. Вона здатна уподібнитись акторові, якпй поклав у бутафорську урну прах рідного сина, аби плакати на сцені щирими слізьми, або коханці, ладній усім пожертвувати задля свого милого.
— Одне слово, це народ іп їо'іоі — вигукнув, уриваючи Віньйона, Блонде.
— Народ лицемірний і позбавлений великодушності, — підхопив Віньйон. — Він вижене зі свого середовища талант, як Афіни вигнали Арістіда. Ми побачимо, що газети, якими спочатку керували люди чесні, згодом попадуть до рук нікчем, що матимуть, проте, терпіння і гумову гнучкість — тобто якості, яких бракує геніям; або навіть опиняться в руках крамарів досить багатих, щоб купити ваше перо. Ми вже й тепер спостерігаємо щось подібне. А через десять років будь-який випускник колежу зможе уявити себе великою людиною, він забереться па газетну шпальту, щоб надавати ляпасів своїм попередникам; він стягне їх звідти за ноги і сам сяде на їхнє місце. Наполеон мав рацію, коли надів на пресу намордника. Я ладен побитися об заклад, що коли опозиційним газетам пощастить провести своїх людей до уряду, вони потім скинуть його з допомогою тих самих доказів і тих самих статей, які нині спрямовуються проти короля, і це станеться одразу, як тільки новий уряд у чомусь їм відмовить. А що більше робитиметься журналістам поступок, то вимогливішими ставатимуть газети. Журналістів-вискочнів замінять газетярі голодні й убогі. Болячка ця невигойна, вона зробиться ще злоякіс— нішою, ще нестерпнішою, і що дужче гнітитиме це лихо, то покірливіше його терпітимуть — аж доти, доки через надмір газет станеться вавілонське стовпотворіння. Ми всі, скільки нас тут є, знаємо, що цілковитим браком почуття вдячності газети переплюнуть королів, а в спекуляціях і розрахунках вони перевершать най— брудніших гендлярів; і що вони пожеруть усі наші таланти, щоранку змушуючи пас продавати їм екстракт свого мозку, але ми й далі працюватимемо на них, як робітники на ртутних копальнях, як і вони, знаючи, що нас чекає смерть. Он поруч із Коралі сидить юнак... як його