В ту хвилину нові приятелі почули кроки в коридорі.
— Ось і він,— сказав Лусто.— Ви побачите, в якій подобі провидіння навідується до поетів. Перш ні/К споглядати в усій його славі Доріа, модного видавця, ви побачите видавця з набережної Авг-устинців, книгаря— дисконтера, торговця літературним дрантям, нормандця, колишнього городника. Та заходьте, заходьте, старий татарине! — крикнув Лусто.
— Ось і я, — почувся голос, деренчливий, як розбитий
ДЗВІІІ.
— Ви при грошах?
— Жартуєте? Гроші нині перевелися в книгарнях, — відповів молодий чоловік, що увійшов і з цікавістю оглянув Люсьена.
— Коротше, ви мені винні п’ятдесят франків, — сказав Лусто. — І от вам, будь ласка, ще два примірника "Йо— дорожі в Єгипет)). Кажуть, надзвичайно гарна книжка. Гравюр у ній не злічити, вона матиме успіх. Фіно вже отримав плату за дві статті про неї, які я ще мушу написати. А ще ось два останні романи Віктора Дюканжа, автора, уславленого в кварталі Маре. А ще два примірники письменника-початківця Поль де Кока, що пише в тому самому жанрі. А ще два примірники "Ізольди де Доль", захоплива провінційна історія. Товару щонайменше на сто франків. Отже, давайте мені сто франків, шановний Барбе!
Барбе пильно оглянув обрізи та палітурки книжок.
— О, вони в чудовому етапі! — вигукнув Лусто, — "Подорож" іще нерозрізана, як і Поль де Кок, і Дюканж, і та, що на каміні — "Міркування про символи". Страшенно занудна киижчина! Я ладен вам її подарувати — а то ще міль заведеться.
— Але, даруйте, як же ви напишете відгуки? — спитав Люсьєн.
Барбе здивовано глипнув на Люсьєна, перевів погляд па Лусто й засміявся.
— Цей добродій, видно, має щастя не бути літератором!
— ІІі, Барбе, ні! Цеп добро;:ій — поет, великий поет. Г"ін заткне за пояс Каналіса, Беранже и Делавіпя. Він піде далеко, якщо не кинеться в Сену, та й у тому випадку він потрапить до Сен-Клу.
— Якщо дозволите, — сказав Барбе, — я б вам пора— дпв кинути поезію і взятися до прозп. ГІабережпа по бере віршів.
На Барбе був поганенький сюртучок із засмальцьованим коміром, застебнутий на один гудзик, капелюха він не скинув; узутий він був у черевики, а з-під розстебнутого жилета виглядала сорочка із грубого полотна. Кругле обличчя з пронизливими пожадливими очима не було позбавлене добродушності, але в погляді відчувалося невиразне занепокоєння багатої людини, звиклої слухати вічні прохання про позички. Він здавався згідливим і гречніш, настільки його лукавство було затоплене салом. Досить довго він служив прикажчиком, але вже два роки як він завів убогу крамничку на набережній, звідки робив вилазки, скуповуючи за безцінь у журналістів, у друкарів книжки, одержані ними задарма від авторів, і заробляв таким чином від десяти до двадцяти франків на день. У нього були свої заощадження, він винюхував будь-яку нужду, він чигав на будь-яку оборудку, дисконтував авторам, що потребували грошей, векселі книгарів з п’ятнадцяти й двадцяти відсотків і другого дня ішов до крамниць купувати, нібито за готівку, якісь ходові книжки; а, вибравши товар, подавав книгарям замість грошей їхні ж таки векселі. Він набув досвіду й навчився уникати поезії та найновіших романів. Він любив дрібні справи, любив корисні книжки, які можна було придбати за якусь тисячу франків і потім використовувати на свій розсуд, як, наприклад: "Історія Франції для дітей", "Повний курс бухгалтерії в двадцяти лекціях", "Ботаніка для дівчат". Він уже прогавив дві-трп гарні книжки, змушуючи авторів ходити до нього разів по двадцять і так і не зважившись купити рукописи у них. Коли йому докоряли за боягузтво, він посилався на звіт про один гучний процес, передрукований ним із газет, що дістався йому задарма, але дав дві чи то навіть три тисячі франків прибутку. Барбе належав до числа боязких видавців, що перебиваються з хліба на воду, бояться видавати векселі, люблять поживитися на рахунках, виторгувати скидку; він сам розміщав свої книжки, невідомо де і як, але завжди спритно й вигідпо. Він нагонив жах на друкарів, вони не знали, як його притиснути. Він платив їм у розстрочку і в скрутну для них хвилину урізував їхні рахунки; потім, боячись пастки, він уже не користувався послугами тих, кого обібрав.
— То як, продовжимо наші переговори? — спитав Лусто.
— Е, синашу, — по-панібратському сказав Барбе, — у мопс в коморі шість тисяч непроданих книжок. Ну, а книжки, як влучно висловився один старий книгар, не франки 1 Книжка йде погано.
— Якщо ви, любий Люсьєне, зайдете в його крамничку, то побачите на дубовій конторці, купленій на розпродажі після банкрутства одного виноторговця, лойову свічку, з якої не знято нагару: так вона повільніше згорає. В напівмороці, при мерехтінні цього тьмяного вогника, ви все-таки помітите, що полиці порожнісінькі. Охороняє всю цю пустку хлопчина в синій куртці. Він хукає собі на пальці, підтанцьовує і вимахує руками від холоду, як ото візник на передку. Озирніться! Книжок у його крамничці не більше, ніж тут у мене. Ніхто не вгадає, чим там торгують!
— Ось вам вексель на сто франків, терміном на три місяці, — сказав Барбе, мимоволі усміхаючись на жарти Етьєна і витягуючи з кишені гербовий бланк, — я візьму ваші книжки. Готівкою дати не можу, торгівля йде геть ногано. Але я відчув, що я вам потрібний, а оскільки в мене зараз немає ні су, щоб услужити вам, то я приготував вексель. Хоч і не люблю я давати свій підпис.
— То я повинен іще й дякувати вам? — спитав Лусто.
— Хоч векселі й не оплачують почуттями, я прийму вашу подяку, — сказав Барбе.
— Але мені потрібні рукавички, а у парфюмерів мають нахабство не брати ваших векселів! — відповів Лусто. — Стриванте-но, у верхній шухляді комода в мене лежить розкішна гравюра. Ціна їй вісімдесят франків. Адже я надрукував над нею досить дотепну статтю. Я проїхався щодо "Гіппократа, який зрікається дарі" Артаксеркса". Он як! Ця прекрасна картина буде повчальною для всіх лікарів, що теж відмовляються від надмірно пишних дарів паризьких сатрапів. Під гравюрою ви знайдете ще з тридцять романсів. Забирайте все й давайте мені сорок франків.
— Сорок франків! — заквоктав книгар, як перелякана квочка. — Двадцять, щонайбільше. Та й це втрачені гроші, — додав Барбе.