Протягом першого року самітного життя на селі заклопотане обличчя старого Сешара весь час манячіло між виноградними тичками; він тепер порпався на винограднику, як ото раніше, майже не виходячи, жив у друкарні. Несподівані тридцять тисяч п’янили його дужче, ніж молоде вересневе вино, він подумки вже тримав гроші в руках і рахував їх. Що несправедливіше діставався йому цей куш, то більше хотілося йому покласти його до кишені. Тим-то, гнаний тривогою, старий часто бігав із Марсака в Ангулем. Він вибирався схилом узгір’я, на вершині якого розкинулося місто, і спішив до друкарні, щоб подивитись, як син дає собі раду. Машини стояли на своїх місцях. Єдиний учень у паперовому ковпаку чистив тампони. Старий Ведмідь чув, як скрипить верстат, друкуючи якесь повідомлення, впізнавав свої старожитні шрифти, бачив сина і фактора, які, кожен у своїй комірчині, читали книжки, що їх старий Ведмідь вважав за коректури. Пообідавши з Давідом, він вертався до Марсака, міркуючи про свої тривоги. Скупість, як і кохання, заздалегідь бачить можливі небезпеки, вона передчуває їх і мовби підганяє. Далеко від майстерні, де споглядання верстатів зачаровувало старого, переносячи його в ті дні, коли він починав багатіти, виноградар помічав у синові тривожні ознаки неробства. Фірма Брати Куенте наганяла на нього страх, він бачив, що вона випереджав фірму Сешар і син. Коротше, старий відчував повів нещастя. Передчуття не підвело його: лихо нависло над Сешаровим домом. Але в скупарів свій бог. Завдяки непередбаченому збігові обставин цей бог повинен був кинути в калитку п’яниці весь зиск од його лихварської оборудки. Сешарова друкарня, хоч і мала всі підстави для процвітання, занепадала, і ось чому: байдужий до клерикальної реакції, що її Реставрація викликала в урядових колах, але так само байдужий і до лібералізму, Давід тримався в політичних і релігійних питаннях досить небезпечного нейтралітету. Адже він жив за тих часів, коли провінційні комерсанти, якщо вони хотіли мати клієнтів, повинні були визнати певні погляди і вибрати між лібералами та роялістами. Любов, що запала в Да— відове серце, його наукові інтереси й шляхетна вдача не дали вкорінитися в ньому пристрасті до наживи, яка притаманна справжньому комерсантові й могла б схилити його до вивчення особливостей провінційної та паризької промисловості. Відтінки, такі прикметні в провінції, стираються в кипучій метушні Парижа. Брати Куенте співали в один голос з монархістами, підкреслено постилися, неухильно відвідували собор, запобігали ласки в духівництва і перші заходилися перевидавати церковні книжки, як тільки на них виник попит. Таким чином Куенте випередили Давіда Сешара в цій зисковній галузі, а на додачу звели на нього наклеп, звинувативши його у вільнодумстві та безбожництві. Як можна, — обурювалися вони, — мати справу з людиною, чий батько — один із сен— тябристів, п'яниця, бонапартист, старий скнара, котрий рано чи пізно залишить синові купу золота? Вони бідні, обтяжені сім’ями, тоді як Давід неодружений і стане казково багатий; отож він тільки й дбав про власні примхи і таке інше. Під впливом цих звинувачень проти Давіда префектура та єпископат передали нарешті всі свої замовлення братам Куенте. Невдовзі зажерливі конкуренти, підбадьорені недбальством суперника, взялися видавати другий "Листок оголошень". Стара друкарня зійшла на дрібні замовлення, а прибуток від оголошень зменшився наполовину. Забагатівши на вельми прибутковому виданні церковних требників та інших душеспасенних книжок, фірма Куенте незабаром запропонувала Сеша— рам, щоб вони продали "Листок", коротше кажучи, поступилися їм правами на публікацію департаментських оголошень та судових повідомлень. Ледве Давід устиг сказати про це батькові, як старий виноградар, і так уже наляканий успіхами фірми Куенте, прилетів із Марса— ка на майдан Мюр’є зі швидкістю крука, що зачув трупи на бойовищі.
— Дай мені самому поладнати з Куенте, не втручайся в це діло, — сказав він синові.
Старий умить збагнув інтереси Куенте, він настрахав їх своєю прозорливістю. Син ладен зробити дурницю, якій він хоче запобігти, сказав батько. Навіщо б ми здалися нашим клієнтам, якби відступили вам "Листок"? Адвокати, нотаріуси, всі купці — ліберали. Куенте хотіли втопити Сешарів, звинувачуючи їх у лібералізмі, а самі ж кинули їм якоря порятунку, бо оголошення лібералів залишаться у Сешарів. Продати "Листок"? Але ж це те саме, що продати устаткування й патент.
Він заправив із Куенте шістдесят тисяч франків — вартість усієї друкарні, щоб не зруйнувати сина: він
любить, він захищав його. Виноградар покликався на сина, як селяни покликаються на жінок: син погоджувався або не погоджувався залежно від пропозицій, які старий виривав одну по одній у Куенте, і, зрештою, він змусив їх, хоч і не без зусиль, заплатити за "Шарантсь— кий листок" двадцять дві тисячі франків. Але Давід зобов’язався надалі не друкувати будь-якої газети, інакше мусив би сплатити тридцять тисяч франків за порушення угоди. Цей продаж був самогубством для Сеша— рової друкарні, та це не обходило виноградаря. Де злодійство, там завжди і вбивство. У старого був памір вабрати цю суму в рахунок свого паю, вкладеного в спільне діло, і, щоб отримати ці гроші, він ладен був віддати й Давіда на додачу, тим паче, що цей капосний син мав право на половину несподіваного скарбу. На відшкодування втрат великодушний батько віддав синові друкарню, проте за приміщення Давід і далі мав платити оті горезвісні тисячу двісті франків. Продавши братам Куенте "Листок", старий зрідка приходив у місто: він посилався на похилий вік. А справжня причина була в тому, що друкарня більше його не цікавила, — вона йому вже не належала. Проте він не міг позбутися давньої любові до своїх верстатів. Коли справи приводили його до Ангулема, уже важко було збагнути, що більше вабило старого заглянути до свого дому — дерев’яні машини чи син, кому він "для порядку" пагадував про платню за оренду приміщення. Його колишній фактор, що перейшов до Куенте, розгадав, чим викликана ця батькова великодушність; він казав, що хитрий лис тим самим зберігає право втручання в синові справи: адже борг за винайм приміщення усе накопичувався — і в такий спосіб Сешар-батько став головним кредитором сипа.