пою вродою, і великим талантом; її ім’я пошепки передавалося з уст в уста.
"Ось вона, поезія!" — подумав Люсьєн.
Як би виглядала пані де Баржетон біля цього ангела з піжною усмішкою, з чорними очима, бездонними, як небо, і палкими, як сонце, очима ангела, що сяє молодістю, падією, майбутнім? Вона всміхалась, розмовляючи з панею Фірміані, однією з найчарівніших парижанок. Якийсь голос нашіптував йому: "Розум — це підойма, якою можна зрушити світ". Але другий голос казав, що за точку опорп для розуму правлять гроші. Йому не хотілося залишатися тут, на місці краху своїх сподівань, на полі власної поразки, і він рушив до Пале-Рояля, спитавши перед тим дорогу, бо ще не ознайомився як слід із цим кварталом. Він зайшов до Вері і, бажаючи втішити себе в розпуці, вирішив поласувати паризькими розкошами, замовив обід: пляшку бордо, остендські устриці, рибу, куріпку, макарони, фрукти — тобто пес plus ultra своїх прагнень. Він тішився цим скромним бепкетом, думаючи про те, як увечері блиснути розумом перед маркізою д’Еспар і, розгорнувши перед нею свої духовні скарби, тим самим надолужити убогість блазенського вбрання. Його мрії урвала сума рахупку, яка сягала п’ятдесяти франків, а він же розраховував, що цих грошей вистачить йому надовго. На п’ятдесят франків, які він витратив на один обід, в Ангулемі можна прожити місяць. Тому він шанобливо причинив за собою двері цього палацу, пообіцявши собі, що й нога його сюди більше не ступить.
"Єва казала правду, — подумав він, вертаючись Кам’яною галереєю в готель по гроші. — Ціни в Парижі зовсім пе ті, що в УмоІ"
Дорогою він милувався вітринами кравців і, згадавши про пишні убори, бачені вранці, вигукпув: "Ні, я не стану перед очі маркізи д’Еспар отаким опудалом!" Він зі швидкістю оленя помчав до готелю "Гайар-Буа", вибіг сходами до своєї кімнати, взяв сто екю, стрімголов збіг донизу й кинувся у Пале-Рояль, маючи намір вирядитись із голови до ніг. Він уже наглянув у Пале-Роялі крамниці, де продавали взуття, білизну, жилети, наглянув і перукарні; його майбутня елегантність була розпорошена по десятьох крамницях. Перший кравець, до якого вій зайшов, запропопував йому приміряти стільки фраків, скільки душа бажала, і запевнив, що всі вони найостан— ІІІШОЇ моди. Люсьєн вийшов од нього, купивши зеленавий фрак, білі панталони та химерний жилет і витратив на все це двісті франків. Потім він вибрав собі пару лрегарних чобіт якраз по своїй нозі. Придбавши нарешті все необхідне, Люсьєн запросив до себе перукаря в готель, куди всі продавці доставили йому пакунки. О сьомій вечора, кучерявий, немов святий Іоанн у церковній процесії, в чудовому жилеті, в красивій високій краватці,— трохи скутий цією подобою футляра, в якому опинився вперше, — поет сів у фіакр і наказав везти його в Оперу. Тримаючись настанов пані де Баржетон, він запитав ложу придворних камергерів. Контролер, глянувши на молодика, що своєю елегантністю, взятою напрокат, нагадував першого дружка па весіллі, попросив його показати квиток.
— У мене нема квитка.
— Без квитка входити заборонено, — коротко відповів той.
— Але ж мене запрошено в ложу маркізи д’Еснар, — пояснив Люсьєн.
— Нічого не знаю, — відрубав контролер, переморгнувшись із своїми колегами.
В цей час під перистилем зупинилася карета. Лакей, якого Люсьєн уже бачив, відкинув приступку, і дві дами вийшли з екіпажа. Люсьєн, не дожидаючи брутального окрику контролера, сам відступив, щоб дати дорогу дамам.
— Пане добродію, — глузливо мовив до Люсьєна контролер, — таж це і є ваша знайома — маркіза д’Еспар.
Люсьєн геть розгубився. У пані де Баржетон був такий вигляд, наче вона не впізнала поета в його новому оперенні. Та коли він підійшов ближче, вона усміхнулась до нього й сказала:
— От і чудово, ходімо!
Контролери знову прибрали статечного вигляду. Люсьєн пішов слідом за пані де Баржетон, і, коли вони піднялися широкими сходами, вона відрекомендувала кузині свого Рюбампре. Ложа камергерів була в глибині зали, в кутку, на самій видноті, звідти теж усе було видно. Люсьєн сів на стільці позаду крісла, радий, що опинився в тіні.
— Пане де Рюбампре, — сказала маркіза привітно, — ви в Опері вперше, вам треба все бачити, сідайте спереду, ми дозволяємо.
Люсьсн послухавсь. Перша дія опери вже закінчувалася.
— Ви часу не змарнували, — сказала йому на вухо Луїза під першим враженням від його переміни.
Луїза залишилася такою ж, як і була. Сусідство світської жінки, маркізи д’Еспар, цієї паризької пані де Бар— жетоп, вельми шкодило їй. Блиск парижанки так підкреслював вади провінціалки, що Люсьєн зразу прозрів під впливом спільного враження від світського товариства в залі та від знатної дами поруч себе і побачив, нарешті, бідолашну Наїс де Негрпеліс такою, якою бачили її парижани. То була звичайнісінька жінка — висока, кощава, з червоними плямами на щоках, зблякла, занадто руда, бундючна, претензійна, самовпевнена, з провінційною манерою висловлюватись, а головне — погано вдягнена. В старій паризькій сукні все, навіть складки, свідчать про смак, про те, якою вона була колись, тоді як старий провінційний одяг просто смішний. І в жінці, і в її вбранні не було ні краси, ні свіжості; оксамит подекуди полиняв, як і барви її обличчя. Люсьєн засоромився свого кохання до цієї чаплі і постановив при першому ж нападі доброчесності в Луїзи покинути її. В нього був гострий зір, і він помітив, що всі лорнети наведені на цю аристократичну ложу. Найпишніші красуні, безперечно, придивлялися до пані де Баржетон, бо всі вони, посміхаючись, перемовлялися між собою. Якщо маркіза д’Еспар і здогадувалася по жестах та усмішках жінок про справжню причину веселощів, вона нітрохи тим не переймалась. По-перше, кожен мав упізнати в її супутниці бідну родичку, що приїхала з провінції, а таке нещастя може статися в будь-якій паризькій родині. А потім кузина вже й сама помітила, що з її туалетом не все гаразд,
і висловлювала побоювання; та маркіза заспокоювала її, розуміючи, що Наїс, як тільки пристойніше її одягнути, швидко похопить і паризькі манери. Якщо папі де Баржетон і бракувало світських навичок, то в ній відчувалася вроджена гордість аристократки і те невловиме, що звичайно називають породою. Наступного понеділка вона візьме своє. До того ж маркіза знала: тільки-но в товаристві стане відомо, що ця жінка — її кузина, всі припинять глузування до нового іспиту. Люсьєн і гадки не мав, як змінить Луїзу недбало накинутий на плечі шарф, гарна сукня, елегантна зачіска й поради маркізи д’Еспар. Підіймаючись по сходах, вона порадила кузині не тримати в руці носової хусточки. Хороший чи поганий топ залежить од безлічі подібних дрібниць, які кмітлива жінка схоплює дуже швидко, тоді як інша ніколи їх не збагне. Пані де Баржетон, сповнена доброї волі, була розумніша, ніж вимагалося для того, щоб усвідомити власні хиби. Маркіза, певна, що учениця не осоромить її, а сама вона заживе на цьому доброї слави, не ухилялася від напучувань. Отож між обома жінками виникла спілка, скріплена взаємною зацікавленістю. Пані де Баржетон одразу ж схилилася перед новим кумиром, який засліпив, звабив її своїми манерами, розумом і всім тим, що ного оточувало. Вона відчула в маркізі таємничу владу шанолюбної знатної дами й вирішила увійти в світ супутником цього світила, яким відверто захоплювалася. Маркіза була зворушена цим простодушним поклонінням; вона виявила прихильність до кузини, вважаючи її безпорадною й бідною; зрештою, маркіза була не проти виховати ученицю, їй захотілося підготувати з пані де Баржетон таку собі компаньйонку, сказати б, рабиню, котра завжди її вихваляла б, — а це такий скарб, що відшукати його серед паризьких жінок важче, аніж неупередженого критика серед літературної братії. Тим часом цікавість дам стала надто очевидною, щоб приїжджа її не помітила, і маркіза з делікатності вирішила приховати від кузини причину того пожвавлення.