Люсьєн узяв сигару і припалив її, як заведено в Іспанії, від сигари свого супутника. "Він правду каже, я завжди встигну накласти на себе руки",— подумав поет.
— Аж надто часто буває,— провадив іспанець,— що саме в ту мить, коли молода людина остаточно втрачав надію на краще майбутнє, отут їй і усміхається доля. Саме це я й хотів вам сказати, але визнав за краще довести на прикладі. Становище красеня секретаря, засудженого на смерть, було тим розпачливіше, що король Швеції не міг помилувати його, адже вирок був ухвалений парламентом; проте король заплющив очі на його вте* чу. Вродливий молодик утікає через море човном, маючи в кишені всього кілька монет, і з’являється до герцога Курляндського з рекомендаційним листом від Герца, в якому шведський міністр розповів про лихі пригоди та злощасну пристрасть свого улюбленця. Герцог призначав вродливого юнака в секретарі до свого управителя. Герцог
був марнотратник, він мав гарненьку дружину й управителя — три причини, яких досить, щоб розоритись. Якщо ви гадаєте, ніби той красень, засуджений на смерть за з’їдену угоду, де йшлося про Фінляндію, подолав свою пристрасть, то ви погано уявляєте собі, яку владу має лиха звичка над людиною. Коли йдеться про заборонену втіху, не злякає і смертна кара! Звідки походить така могутність згубної звички? Чи то від прихованої в ній сили, чи від людської слабості? А може, є вподобання, які споріднені з божевіллям? Я сміюся з поборників моралі, котрі намагаються здолати подібні хвороби красивими фразами!.. Одного разу герцог, наляканий відмовою управителя видати потрібну йому суму грошей, зажадав звіту. Яка дурість! Нема нічого легшого, як скласти звіт, труднощі не в цьому. Управитель передав своєму секретареві усі рахунки, щоб той підготував звіт по видатках на утримання герцога Курляндського. Десь опівночі, вже закінчуючи роботу, наш юний паперожер помічає, що жує герцогову розписку, видану на чималу суму. Його опановує страх — підпис наполовину з’їдено! Він біжить до герцогині, кидається їй у ноги, розповідає про свою манію і просить у своєї владарки заступництва — і все цо посеред глупої ночі! Краса юного чиновника справляє на герцогиню таке враження, що, овдовівши, вона виходить за нього заміж. Отак у самій середині вісімнадцятого століття в країні, де панувала геральдика, син май— стра-золотаря стає самодержавним герцогом... Але то був тільки початок!.. Він зробився регентом по смерті Катерини Першої, він правив усією величезною державою за імператриці Анни, він, по суті, став російським Рі— шельє. Так от, юначе, я хочу сказати вам одну річ: знайте, що ви вродливіший за Бірона, а я, простий канонік, могутніший за барона Герца. Ну ж бо сідайте в карету. В Парижі ми добудемо для вас Курляндське герцогство, а як не герцогство, то щонайменше герцогиню.
Іспанець узяв Люсьєна під руку і майже силоміць примусив його сісти в карету. Кучер зачинив дверці.
— А зараз розповідайте, я вас слухаю,— сказав то— ледський канонік приголомшеному Люсьєнові.— Я чоловік уже літній і до того ж священнослужитель — мені ви можете звіритися в усьому, нічого не боячись. Ну звичайно, ви проїли батьківську спадщину або гроші своєї матусі, не більше. Ви наробили боргів і впали в розпач.
Бо ж ми просякнуті уявленням про честь аж до самих носаків наших вишуканих чобіт... Ану, розповідайте, зізнавайтеся, мов на сповіді, це буде так, ніби вп в усьому зізналися самому собі.
Люсьєн опинився в становищі, уже не пригадую якого рибалки, ле пам’ятаю з якої арабської казки, котрий, захотівши втопитися в морі, потрапляє до підводного царства і там стає царем. Співчуття іспанського каноніка здавалося невдавано щирим, і поет, не вагаючись, відкрив йому душу; отож, поки вони їхали від Ангулема до Рюффека, він розповів йому про себе геть усе, не пропустивши жодного зі своїх гідних осуду вчинків і закінчивши останнім лихом, що сталося з його вини. Коли він уже завершував свою розповідь, викладену тпм поетичніше, що за останні три тижні Люсьєн повторював її уже втретє, вони доїхали до того місця, де біля самої дороги, неподалік від Рюффека, був родовий маєток Растіньяків. Коли Люсьєн уперше назвав це прізвище, іспанець стрепенувся.
— Ото звідти,— сказав поет,— походить молодий Ра— стіньяк. Далебі, він не вартий мепе, а таланить йому більше.
— А-а!
— Атож, ота занедбана поміщицька садиба — маєток його батька. Він, як я вам уже казав, став коханцем баронеси де Нусінген, дружини знаменитого банкіра, Я вдарився в поезію; він виявив куди більше розважливості й зайнявся справами...
Священнослужитель звелів кучерові зупинити коней. Він захотів пройтися по алеї, яка вела від шляху до садиби, й пильно все оглянув. Така поведінка здалася Люсьєнові дивною. Що могло тут зацікавити іспанського каноніка?
— То ви знаєте Растіньяків? — спитав поет.
— Я знаю весь Париж,— сказав іспанець, сідаючи в карету.— Отже, через якихось десять-двападцять тпсяч франків ви надумались заподіяти собі смерть. Ви ще зовсім дитина, ви не знаєте ні людей, ні життя. Життя людини варте якраз того, у що вона його оцінить, а ви оцінили своє у дванадцять тисяч франків. Ну що ж, я залюбки куплю вас дорожче. І навряд чи варто так перейматися арештом вашого брата. Якщо шановний пан Сетлар зробив відкриття, він стане багатим. А багатіїв за борги ніколи ще до в’язниці не садовили. Мені здаєть
ся, ви слабо знаєте історію. Власне, є дві історії: історія офіційна й брехлива, яку викладають у школі, історія ай ивиш (Іеіріїіпі , й історія таємна, яка пояснює справжні причини подій, історія правдива й ганебна. Дозвольте мені в кількох словах розповісти випадок із цієї невідомої вам історії. Один молодий священик, який прагнув слави і бажав прилучитися до державних справ, знаходить собі високого заступника —— фаворита самої королеви; фаворит виявляє прихильність до юного честолюбця, робить із нього міністра, вводить його до державної ради. Якось увечері один з тих людей, що полюбляють бути послужливими (ніколи не робіть послуги, коли вас не просять!) пише шанолюбному священикові, що життя його покровителя в небезпеці. Король розлютований, він не бажає, щоб ним попихали, і фаворита вб’ють, тільки-но він з’явиться у палац. Ну так от, юначе, як би ви повелись, отримавши подібного листа?..