— Дозволь відрекомендувати тобі пана Пті-Кло, моя люба. Не обійди його своїм заступництвом, бо все, що ти для нього зробиш, буде па користь і моїй вихованці.
— Ви стряпчий, добродію? — запитала велична дочка Негрпелісів, змірявши Пті-Кло поглядом.
— На жаль, графине.— Ще ніколи в житті синові кравця з Умо не доводилося проказувати такий титул, і це слово мало не застрягло йому в горлі.— Але,— провадив він,— від вас, ласкава папі, залежить, чи вдасться мені прилаштуватись у прокуратурі. Кажуть, пан Міло переїздить до Невера...
— А хіба не слід спершу послужити молодшим, а тоді вже старшим товаришем прокурора? — запитала графиня.— Хоч я, власне, не заперечую, щоб ви зразу стали старшим товаришем прокурора... Та перш ніж приділити вам увагу іі виклопотати для вас таку ласку, я хотіла б переконатись у вашій відданості законній королівській династії, релігії, а надто панові де Віллелю.
— О графине,— сказав Пті-Кло, нахиляючись над самим її вухом,— я відданий королю душею й тілом.
— Ось це нам і потрібно нині,— відповіла вона, відхиляючись назад і тим самим даючи зрозуміти, що не хоче, аби їй нашіптували щось на вухо.— Якщо й надалі вами опікуватиметься пані де Сенонш, розраховуйте на мене,— додала вона, завершивши свої слова царственим жестом руки, що тримала віяло.
— Графине,— сказав Пті-Кло, помітивши краєчком ока Куенте, який підійшов до дверей будуара,— Люсьєп повернувся.
— Ну то й що, добродію?..— запитала Луїза де ІІегрпе— ліс таким тоном, що будь-яка відповідь застрягла б у горлі людини не такої лукавої, як Пті-Кло.
— Ви не так зрозуміли мене, ласкава пані,— відказав адвокат, намагаючись уживати якомога ввічливіші слова та звороти.— Я хотів тільки дати доказ своєї відданості вашій особі. Чи не будете ви ласкаві вказати, графине, як належить зустріти в Ангулемі поета, котрому ви створили ім’я й славу? Тут нема вибору: його слід або знеславити, або звеличити.
Луїза де Негрпеліс досі не замислювалася над цим питанням, у розв’язанні якого вона, звичайно ж, була зацікавлена якщо не задля теперішнього, то задля минулого. А тим часом від того, які почуття зберегла вона до Люсьє— на, залежав успіх задуму, що його віроломний стряпчий виплекав із метою прискорити арешт Давіда.
— Добродію Пті-Кло,— сказала графиня дю Шатле, прибираючи гордовиту й величну позу,— ви бажаєте служити урядові, тож знайте головне його правило: піколи не визнавати своїх помилок. Ну, а жінкам ще в більшій мірі, ніж урядам, притаманний інстинкт влади і почуття власної гідності.
— Я так і думав, ласкава пані,— жваво відповів адвокат, пильно, але потай спостерігаючи за графинею.— Люсьєн з’явився сюди майже жебраком. Та якщо буде треба, я влаштую йому бучне вшанування, а потім, завдяки тому ж таки вшануванню, він буде змушений покинути Апгулем, де його сестра та зять Давід Сешар нині зазнають нещадного судового переслідування...
На гордовитому обличчі Луїзи де Негрпеліс промайну*^ миттєвий вираз затамованої втіхи. Вражена здогадли-| вістю стряпчого, вопа уважно глянула па нього поверх'* розгорнутого віяла, а що до будуара саме заходила Фраи-? суаза де Ляе, то в графині знайшовся час, щоб обмірку— [ вати відповіді,. З
— Добродію,— скавала вона ві значущою усмішкою,—$ ви скоро будете прокурором...
Чи не означало не сказати все, пе принизивши свовгі гідності? І
— О пані! — вигукнула Франсуаза, підходячи до пре-і| фектової дружини, щоб подякувати їй.— Вам я будз$| зобов’язала щастям свого життя.— І з чисто дівочою без^с посередністю, нахилившись до своєї заступниці, вона^ прошепотіла їй на вухо: — Я згоріла б на повільному! вогні, якби мені довелось бути друнашою провінційної^ стряпчого... І
Якщо Зефіріпа так зраву зверпулася до Луїзи з про— ? ханням про допомогу, то наштовхнув її на цю думку£ Франсіс, трохи обізпапий з чиновпим світом. ^
— У перші дні приходу до влади, хай то буде префек-? тура, монархія чи просто велика фабрика,— сказав ко*^ лишній генеральний консул своїй подрузі,— люди горятіг бажанням робити послуги; але дуже скоро вони байду-?, жіють, зрозумівши, що бути покровителем — це тільки' вайвий клопіт. Сьогодні Луїза зробить для Пті-Кло те,, чого через три місяці вона не захоче зробити навіть для; вашого чоловіка... ^
— А ви подумали, графине,— запитав Пті-Кло,— прої ті обов’язки, що їх накладе на вас громадське вшануванням нашого поета? Вам доведеться приймати Люсьєна іцонай^ менше днів десять, поки не вистигне паш запал. *
Префектова дружина кивком голови відпустила Пті-Кло'| й підвелася, щоб погомоніти з пані де Пімантель, яка; ваглянула у двері будуара. Маркіза Щойно з подивом вислухала новину про підвищення старого Негрпеліса в пери Франції і визнала за потрібне виявити увагу до' жінки, яка так спритно скористалася зі своїх гріхів, щоб пабутк великого впливу.
— Скажіть-по, моя люба, навіщо вам знадобилося завдавати собі клопоту й домагатися призначення вашого батька у верхню палату? — вапптала маркіза під час довірчої розмови зі своєю любою Луїзою, перед високими перепагами якої вона схиляла коліна.
— Мені охоче виявили таку ласку, моя дорога маркізо, тим більше, що синів у мого батька нема, а він сам до могили залишиться вірний короні; та якщо в мене народяться хлопчики, то, я певна, старший успадкує від діда титул, герб і звання пера...
Пані де Пімантель засмутилася, зрозумівши, що їй уже не вдасться здійснити свою заповітну мрію — вивести папа де Пімантеля в пери; адже годі було сподіватись на допомогу матері, чиї шанолюбні прагнення поширювалися на дітей, які ще й не народилися.
— Префекторша у мене в руках,— сказав Пті-Кло Куенте-великому, коли вони вийшли,— і я обіцяю, що ви матимете омріяну угоду про заснування комерційної спілки... Черев місяць я буду старшим помічником прокурора, а ви станете хазяїном Сешара. Тепер тільки допоможіть мені знайти наступника для моєї контори, адже за якісь п’ять місяців вона стала першою в Ангулемі.
— Вас треба було тільки підсадити на коня,— сказав Куенте, майже заздрячи своєму висуванцеві.
Тепер кожен легко зрозуміє, чому з таким захватом вітали Люсьєна в рідному місті. За прикладом французького короля, який не мстив за герцога Орлеанського, Луїза воліла забути про кривди, що їх витерпіла в Парижі пані де Баржетон. Вона хотіла протегувати Люсьє— пові ії розчавити його своїм заступництвом, вона хотіла позбутись його пристойно. Добре обізнаний, завдяки пліткам, з усіма паризькими інтригами, Пті-Кло правильно зробив ставку на живучу ненависть жінки до чоловіка, який не захотів покохати її тоді, коли їй цього бажалося.