Другого дня після відвідин невістки виноградар прийшов до свого ангулемського повіреного, метра Кашана, порадитись, яким чином стягти з сина, що потрапив у таку халепу, плату за оренду приміщення.
— Я не можу вести справу батька, оскільки виступаю проти сипа,— сказав йому Кашан.— Зверніться до Пті— Кло, віп надзвичайно здібний адвокат і, можливо, зуміє прислужитися вам краще, ніж я...
В суді Кашан сказав Пті-Кло:
Я послав до тебе Сешара-батька. Займися ним, але не забудь: послуга за послугу!
У провінції, як і в Парижі, стряпчі нерідко обмінюються такими послугами.
Старий Сешар видав Пті-Кло доручення на ведення своїх справ, а вже другого дня Куенте-великий прийшов побачитися зі спільником і сказав йому:
— Провчіть-но Сешара-батька! Чоловік такого гарту ніколи не простить синові, коли з його вини втратить тисячу франків. Це знищить у його серці останні рештки великодушності, якщо вони взагалі там були!
— Вертайтеся на свій виноградник,— порадив Пті-Кло новому клієнтові.— Вашому синові й так несолодко, тож принаймні не об’їдайте його. Я викличу вас, коли буде треба.
Виступивши тепер від імені Сешара-батька, Пті-Кло заявив, що верстати, прикріплені до підлоги, є за своїм призначенням майном нерухомим, тим більше, що цей будинок ще в часи Людовіка XIV відвели під друкарню. Кашан, як захисник інтересів Метів’є, вкрай обуреного тим, що в Парижі Люсьєнове майно виявилося власністю Коралі, а в Ангулемі Давідове майно виявилося власністю його дружини й батька (чимало теплих слів було сказано в суді з цього приводу!), викликав у суд батька й сина, щоб відкинути ці необгрунтовані претензії. "Ми хочемо,—вигукував він,— викрити недостойну поведінку цих добродіїв, які вдаються до негідних засобів захисту, спотворюють найочевидніші, найясніші статті кодексу й ховаються за ними, наче за рогатками! І заради чого? Заради того, щоб ухилитися від сплати якихось нещасних трьох тисяч франків! Трьох тисяч, узятих у кого?.. У бідолахи Метів’є. І після цього ще сміють звинувачувати позикодавців!.. В які часи ми живемо!.. Я запитую вас, чи це не одне й те саме, що пограбувати ближнього?.. Невже ви підтримаєте ці аморальні претензії, що завдають удару в саме серце правосуддя?.." Ангулемський суд, схвильований блискучою захисною промовою метра Каша— на, розглянув вимоги сторін і визнав право власності тільки за пані Сешар, відхилив клопотання Сешара-батька і присудив його до сплати судових видатків у сумі чотириста тридцять чотири франки шістдесят п’ять сантимів.
— Ну й дядечко Сешар! Оце влип так влип! — підсміювалися стряпчі.— Пішов по шерсть, а вернувся й сам острижений!..
26 серпня цю постанову суду було оголошено — вона давала право накласти 28 серпня арешт на верстати та обладнання друкарні. Розклеїли оголошення!.. Висунули клопотанпя і здобули дозвіл продати майно на місці. Оголошення про спродаж помістили в газетах, і Дублон сподівався вже 2 вересня розпочати перевірку майна аа описом і розпродаж. На той час Давід Сешар, згідно з останньою постановою суду, що увійшла в законну силу, та за виконавчими листами був винен Метів’в уже п’ять тисяч двісті шістдесят п’ять франків двадцять п’ять сантимів, не рахуючи процентів. Він заборгував Пті-Кло тисячу двісті франків та ще винагороду за успішне ведення справи — у цьому повірений, уподібнюючись до візника, котрий хвацько прокатав їздця, цілком покладався на щедрість клієнта. Пані Сешар була винна Пті— Кло близько трьохсот п’ятдесяти франків, крім винагороди. Сешар-батько мав сплатити свої чотириста тридцять два франки шістдесят п’ять сантимів, і Пті-Кло вимагав від нього сто екю винагороди. Загальна сума всіх боргів досягала десяти тисяч франків. Не кажучи вже про корисність цих відомостей для інших народів, які з них можуть судити про потужність французької судової артилерії, необхідно, щоб законодавець,— якщо, правда, в законодавця знайдеться час для читання,— знав, до якої міри можуть доходити зловживання казуїстикою судочинства. Чи не слід було б негайно видати принагідний закон, який забороняв би повіреним перевищувати в судових видатках суму позову? Бо хіба не безглуздо обтяжувати однаковими видатками того, хто позивається за земельну ділянку площею в один сантіар, і власника маєтку, який коштує мільйони? Думаю, що з цього досить сухого переліку всіх стадій судової тяганини читач дістане належне уявлення про значення слів формальності, правосуддя, видатки, над яким більшість французів зовсім не замислюється. Ос*> що на суддівському жаргоні називається узаконеним крутійством! Друкарський шрифт вагою в п’ять тисяч фунтів ішов по ціні брухту — за дві тисячі франків. Три верстати були оцінені в шістсот франків. Решта обладнання розцінювалася як старе дерево й іржаве залізяччя. Від продажу домашньої обстанови можна було виторгувати щонайбільше тисячу франків. Отже, майно, яке належало Сешарові-сину й оцінювалося приблизно в чотири тисячі франків, дало Кашанові та Пті-Кло привід витратити сім тисяч, не кажучи вже про подальші видатки, а квіточки, як ми ще побачимо, обіцяли чималі ягоди. Немає сумніву, що судова братія Франції та Наварри і навіть Нормандії віддасть данину захвату й шани своєму спритному колезі Пті-Кло; але хіба люди по-справжньому щирі не будуть зворушені до сліз мужністю Кольба та Маріон?
Поки йшла ця війна, Кольб, якщо Давідові не потрібна була ного допомога, сидів на стільці біля дверей дому й виконував обов’язки сторожового собаки. Він приймав судові оповіщення — правда, під пильним наглядом одного з помічників Пті-Кло. Не встигав службовець суду наклеїтп оголошення про розпродаж друкарського устаткування, як Кольб зразу ж таки зривав їх, потім біг у місто, зривав їх там і кричав:
— Негітники! Са що снущаються с такий слафний чоловік! І це фони насифають прафосуттям!
Маріон щоранку працювала па паперовій фабриці; вона крутила там ручку машини й отримувала за це десять су, які витрачала на повсякдепні потреби. Пані Шардон, не ремствуючи, знову взялася за стомливу роботу доглядальниці хворих і в кінці тижня приносила дочці свій заробіток. Вона вже відбула дві дев’ятини, дивуючись, чому бог залишається глухий до її молитов і сліпий до сяйва свічок, які вона йому поставила.