Одруження — це завжди різкий злам у житті дівчини, як у буденному, так і в духовному. А коли до того ж ідеться про одруження в умовах міщанського життя, то це, крім усього, зобов’язує дівчину ввійти в коло цілком нових для неї інтересів і справ; через те протягом якогось часу їй доводиться спостерігати, а не діяти. Любов Давіда до дружини, на жаль, тільки затримала її участь у чоловікових справах, бо він не наважився озпайомити з ними Єву ні другого дня після весілля, ні наступними днями. Попри тяжкі злидні, па які прирекла його батькова жадібність, він не посмів затьмарити медовий місяць, навчаючи Єву свого нелегкого ремесла та прилучаючи її до турбот, неминучих у житті дружини комерсанта. Отож тисячу франків — увесь їхній статок — проковтнула не
так друкарня, як господарство. Сешарова безтурботність і невідання його дружини тривали чотири місяці! Пробудження було жахливе. Коли настав термін сплати по векселю, що його видав Давід аптекареві Постелю, грошей у молодого подружжя не було, але Єва надто добре знала причину, з якої вони опппилися в боргу, і, щоб вчасно розквитатися, вона пожертвувала і своїми весільними коштовностями, і столовим сріблом. Того ж таки вечора, коли було погашено вексель, Єва вирішила поговорити з Даві— дом про його справи, бо вона давно помітила, що він занедбав друкарню заради праці над винаходом, про який мимохідь згадував у розмові з нею. Уже на другий місяць після весілля Давід став проводити більшу частину свого часу в прибудові у глибині двору, в невеликій комірчині, пристосованій для відливання валків. Через три місяці після повернення до Ангулема він замінив шкіряні тампони для накатування фарби кіпсеєм із дошкою та циліндром, який розтирає фарбу й наносить її на форму за допомогою пругких валків, зварених із клею та патоки. Це перше вдосконалення, яке Давід запровадив у друкарській справі, було настільки очевидне, що брати Куенте скористалися з нього, тільки-но побачили його вигоди. Біля внутрішньої стіни своєї своєрідної кухні Давід обладнав піч з мідним казаном під тим приводом, що це дозволить йому менше витрачати вугілля на переливання валків, чиї ваіржавілі форми вишикувались уздовж стіни, а проте він не переливав їх навіть двічі. Він поставив до цієї комірчини міцні дубові двері, оббиті зсередини бляхою, а крім того, замінив брудні шибки, крізь які погляд усе ж таки проникав, рифленим склом, щоб знадвору не було видно, над чим він працює.
Та коли Єва заговорила про їхнє майбутнє, Давід з тривогою поглянув на дружину й урвав їй мову такими словами:
— Дитино моя, я знаю, які думки можуть виникнути в тебе, коли ти дивишся на цю занедбану майстерню. Звичайно, моя комерція не процвітає. Але річ у тім,— провадив він, підводячи дружину до вікна їхньої спальні й показуючи на таємничу хатину,— що наше багатство там... Нам доведеться помучитися ще кілька місяців. Але будьмо терплячі. Дай мені розв’язати відому тобі промислову проблему, і тоді пашим злидням настане край.
Давід був такий добрий, у його відданості не було жодних підстав сумніватись, і тоді бідолашна жінка, тривожачись, як і всі жінки, повсякденними витратами, перебрала на себе турботи по господарству, щоб звільнити від цього чоловіка. Вона покинула гарну біло-голубу кімнатку, де. розмовляючи з матір’ю, займалася жіночим рукоділлям, і спустилася в одну з двох дерев'яних кліток, розташованих у кутку майстерні, щоб опанувати діловий механізм друкарні. І хіба це не було героїзмом з боку жіпки, уже вагітної? Протягом перших місяців по одру— женні Дапіда робітники, доти необхідні в ділі, один по одному покинули бездіяльну друкарню. Брати Куенте, завантажені замовленнями, наймали не тільки місцевих ремісників, приваблених можливістю високого поденного заробітку, а й робітників з Бордо, звідки з’являлися переважно підмайстри, які вважали, що вже досить опанували своє ремесло і можуть знехтувати роки учнівства. Вивчаючи засоби, які ще мала у своєму розпорядженні Сешарова друкарня, Єва виявила, що там лишилося тільки троє робітників. По-перше, Серізе — підмайстер, якого Давід привіз із Парижа; потім Маріон, прив’язана до дому, як дворовий пес; і, нарешті, Кольб, ельзасець, колишній чорнороб у друкарні панів Дідо. Призваний до війська, Кольб випадково опинився в Ангулемі, де Давід якось побачив і впізнав його на параді, незадовго до закінчення терміну його служби. Кольб навідав Давіда і закохався у гладуху Маріон, відкривши у ній усі якості, що їх чоловік його суспільного стану шукає у жінці: могутнє здоров’я,— воно аж пашіло в неї на щоках рум’янцем цеглистого кольору,— чоловічу силу (Маріон легко підіймала важезну форму з пабором), бездоганну чесність, так високо ціновану ельзасцями, відданість господарям,— а це свідчить про лагідну вдачу,— й нарешті ощадливість, якій вона завдячувала капіталець у тисячу франків, дещо з білизни, кілька суконь, а також чисто провінційну любов до чистоти та охайності. Маріон, жінка могутня й дебела, мала вже тридцять шість років і була, звісно, потішена увагою статурного, міцного, як бастіон, кірасира заввишки п’ять футів шість дюймів. Вона ж таки, природно, заохотила —-стати друкарем. Коли ельзасець відбув термін служби, Маріон і Давід зробили з нього досить-таки вправного Ведмедя, який, правда, не вмів читати й писати. Протягом останніх трьох місяців у Сешарову друкарню надходили тільки так звані "міські" замовлення, з якими Серізе легко справлявся і сам. Водночас складач, метранпаж і фактор, Серізе втілював у собі те, що Кант називає феноменом троїстості: він складав, сам правив коректуру, сам приймав замовлення і виписував рахунки. Та найчастіше сидів без діла у своїй клітці в глибині майстерні й читав романи, чекаючи замовлень на яку-небудь афішу або запрошення. Маріон, вимуштрувана Сешаром-батьком, готувала і змочувала папір, допомагала Кольбові друкувати, складала й обрізала аркуші. Вона ж поралася на кухні й щоранку ходила на ринок.
Коли Єва зажадала від Серізе звіт за першу половину року, то з’ясувалося, що прибуток дорівнював восьмистам франкам. Видатки ж тільки на платню Серізе та Кольбові з розрахунку три франки денно (перший отримував два франки на день, другий — один) паближалися до шестисот франків. А що вартість матеріалів по вже виконаних замовленнях становила понад сотню франків, то Єві стало ясно, що за перше півріччя їхнього подружнього життя Давід уже зазнав чималих збитків: не отримавши прибутку, який, звичайно, мають зі своїх замовлень друкарі, він, крім того, заборгував за оренду приміщення, втратив відсотки з капіталу, представленого вартістю устаткування та патенту, не видав платню Маріон, витратився на фарбу і на безліч дрібниць, які на друкарському жаргоні називають матерією — це слово завдячує своє походження тим клаптям сукна або шовку, що їх уживають для прокладки між піаном друкарського верстата й папером, аби надати більшої пругкості гвинтові, коли він тисне на шрифт. Уявивши собі в загальних рисах можливості Сеша— рового устаткування та його продуктивність, Єва зрозуміла, як мало вигод обіцяє їхня друкарня, розчавлена невблаганною конкуренцією братів Куенте, водночас паперових фабрикантів, видавців і привілейованих друкарів, що обслуговували єпархію, місто та префектуру. Газета, яку два роки тому Сешар-батько і Сешар-син продали за двадцять дві тисячі франків, нині давала вісімнадцять тисяч річного прибутку. Єва вгадала розрахупок, прихований під видимою великодушністю братів Куенте, які залишали для Сешарової друкарні досить роботи, щоб вона могла існувати, але не стільки, щоб вона могла з пимп змагатися. Взявшися вести справи, Єва насамперед склала точний опис усього друкарського обладнання. Вона звеліла Кольбові, Маріон та Серізе прибрати в майстерні, усе почистити й навести там лад. Потім, якось увечері, коли Давід вернувся з прогулянки в полі у супроводі старої, котра несла йому величезний клумак, Єва попросила в нього поради,