Всю ту зиму, таку щедру на ровваги, Теодор Гайар і Гектор Мерлен шукали кошти, необхідні для заснування газети; перший номер "Ревей" вийшов тільки в березні 1822 року. Цю справу мали эвичай обговорювати у пані дю Валь-Нобль. Та елегантна і дотепна куртизанка, що урочисто виголошувала, коли їй траплялося показувати свої розкішні покої: "Осьде рахунки з казок тисяча й однієї ночі!" — мала неабиякий вплив на банкірів, високих вельмож та письменників роялістського напряму, що часто збирались у її салоні для обговорення
справ, які не підлягали обговоренню деінде. Гекто— рові Мерлену обіцяли місце головного редактора "Ре-; вей". Його правою рукою ладили Люсьена, що став найближчим другом Гектора. Люсьєнові було обіцяно також відділ літературних розмаїтостей у одній з урядових газет. Свій перехід до протилежного табору Люсь— єн готував нишком, посеред світських розваг. Цей хлопчисько уявляв себе великим політиком, він сподівався на цілковитий успіх задуманої ним театральної розв’язки і розраховував на щедрість уряду, яка дасть йому змогу виплатити борги й розвіяти таємні побоювання Коралі. Актриса незмінно всміхалася, вона й словом не прохопилася про свої прикрощі; але Береніка, жінка прямодушна, відкрила очі Люсьєнові. Як і всі поети, цей майбутній геній позітхав хвилину, нарікаючи на зрадливу долю, пообіцяв працювати, але швидко забув про свою обіцянку і знайшов розраду від скороминущого смутку на якомусь бенкеті. Того дня, коли Коралі помітила на чолі коханого хмарку стурбованості, вона висварила Бе— реніку й сказала своєму поетові, що все залагодилося. Маркіза д’Еспар і пані де Баржетон чекали Люсьєново— го навернення, щоб виклопотати в міністра — через Шатле, як вони казали, — давно омріяний указ про зміну прізвища. Люсьєн пообіцяв присвятити "Стокротки" маркізі д’Еспар, і вона, здавалось, була щиро втішена цією шаною, на яку письменники стали вельми скупі, відколи вони здобули собі високе становище в суспільстві. Коли увечері Люсьєн приходив до видавця довідатися про долю своєї книжки, той, наводячи неспростовні докази, переконував поета, що не слід квапитися з її виходом у світ. Доріа був вічно заклопотаний якоюсь нагальною справою, яка забирала весь його час: то він випускав нові вірші Каналіса — аз ним не варто сперечатись! — то друкував другий том "Роздумів" Ламарті— на, а двом великим добіркам поезії невигідно з’являтись одночасно. І звичайно ж, автор повинен довіряти досвіду свого видавця. А тим часом Люсьєн уже опинився в такій скруті, що звернувся по допомогу до Фіно, й той видав йому невеличкий аванс під майбутні статті. Того ж таїш дня, вечеряючи з друзями — марнотратниками життя, поет розповів їм про свою скруту, але вони втопили його тривогу в потоках шампанського, охолодженого жартами. Борги! У кого з великих людей їх не було? Борги — це наші задоволені потреби, це вимоги на"
ших слабостей. Людина досягає життєвого успіху лише під тпском залізної руки необхідності.
— Великим людям — вдячний ломбард! — вигукнув Блонде, підіймаючи келих.
— Всього бажати — це усім заборгувати, — сказав Біксіу.
—■ Е, ні! Усім заборгувати — значить, горя не знати! — заперечив де Люпо.
Марнотратники життя зуміли переконати цього хлопчиська, що борги — то золоте стрекало, яким він розпалює коней, запряжених у колісницю його слави. А тоді па сцену виступив незміпний Цезар з його сорока мільйонами боргу, потім Фрідріх II, що одержував від свого батька лише по дукату в місяць — ці горезвісні приклади жадібності, притаманної великим людям, зображеним у їхніх вадах, а не в могутності їхнього духу та задумів! І ось карета, коні та обстановка Коралі були описані позикодавцями за борги, загальна сума яких досягала чотирьох тисяч франків. Люсьєн звернувся до Лусто з проханням повернути позичену тисячу франків, але у відповідь приятель показав поетові гербові папери, які свідчили, що справи у Флоріни стоять не краще, ніж у Коралі. Проте вдячний Лусто пообіцяв допомогти прилаштувати в друк "Лучника Карла IX".
— Як Флоріна дійшла до такого життя? — запитав Люсьєн.
— Матіфа зрадив нас, — відповів Лусто. — Ми його втратили. Але якщо Флоріна захоче, він дорого заплатить за свій негідний вчинок. Я тобі потім усе розкажу...
Через три дні після марної спроби Люсьєна виправити в Лусто борг, двоє коханців сумно снідали, сидячи біля каміна у своїй розкішній спальні. Береніка підсмажила їм яєчню, поставивши сковорідку просто на жар у камін, бо кухарку розрахували, як і кучера, і всіх інших слуг. Опечатані меблі продати було неможливо. В домі не лишилося жодної золотої або срібної речі, жодної цінності — тільки ломбардні квитанції, що утворили вельми повчальний томик у одну восьму аркуша. Береніка вберегла два столові прибори. Газета зробила Люсьєнові й Коралі неоціненні послуги: страх розсердити журналіста, здатного знеславити їхні заклади, стримував кравця, швачку та модистку від надто рішучих заходів.
Молодята ще снідали, коли з’явився Лусто.
— Ура! — вигукнув він. — Хай живе "Лучник Карла Дев’ятого"! І до того ж я сплавив на сто франків книжок, діти мої! Поділимось!
Він передав Коралі п’ятдесят франків і послав Бере— ніку пошукати чогось поживнішого на сніданок.
— Учора Гектор Мерлен і я обідали з видавцями й умілими натяками підготували продаж твого роману. Ти, мовляв, провадиш переговори з Доріа; але Доріа — скнара, він не хоче дати тобі більше, ніж чотири тисячі франків за дві тисячі примірників, а ти просиш шість тисяч. Ми проголосили тебе вдвічі геніальнішим за Вальтера Скотта. О! У тебе напохваті незрівнянні романи! Ти пропонуєш не книжку, а надзвичайно вигідне діло; ти не просто автор більш або менш талановитого роману, ти даєш повпе зібрання творів! Фраза "зібрання творів" улучила в ціль. Отож добре затям свою роль і знай, що у тебе в портфелі лежать готовісінькі "Фаворитка, або Франція за Людовіка XIV"; "Котильйон І, або Перші дні Людовіка XV"; "Королева й кардинал, або Париж за часів Фронди"; "Син Кончіні, або Інтрига Рішельє"... Назви цих романів буде подано на обкладинці "Лучника". Такий маневр ми називаємо роздувати успіх. Назви книжок красуються на палітурці, аж поки стануть широко відомі, а здобути славу значно легше за твори ненаписані, ніж написані. "Книжка друкується" — це найвища запорука успіху! А зараз нумо веселитись! Ось і шампанське. Можеш уявити собі, Люсьє— не, як витріщилися наші видавці — очі стали у них, мов блюдця... До речі, блюдця у вас іще є?