— А я вам на це от що: чули ви щось таке, як "робочий клас"? Від станка, від конвеєра, від серпа і молота? Сотворіння, у якого більше шлунку ніж мозку, якого загавкаєш любим пролетарством, але до часу, поки його черево порожнє. Як тільки наповниться — баста. Кінець. Подавай машину. А ще гірше, постав його в чергу з фунтом хліба. Не поможуть ніякі леніни. Давай! А як даси, коли поля твої сказилися — недород та недород, а тоді що? "Вставайте гнані і голодні!", яке вони співають від дитинства, а як ні — Че-Ка, Ґе-Пе-У, НКВД, КД — пілюль досить, але кожна пілюля дає "побічний ефект", часто фатальний, — говорив спокійно Нестор.
— Тоді що? Революція? — гримнув Іван.
— Штрайк... Повальний. Все стане, — ласкаво підносив чарку Нестор.
— А тоді що? — шарпавсь Іван.
— А тоді ніщо, — зрезиґновано казав Нестор.
— Здохнути? — клепав своє Іван.
— Яке здохнути, — підносив голову Нестор. — Цілющі джерела. Енергія, роботи. Електронні раби. Сто роботів і сто тисяч "робочого класу" — сито. І ніяких штрайків. Роз'їжджають по Бія-Ріцах, співають "Алілуя", танцюють Рокен-Ролл... "Робочій клас" потрапить також бути "буржуазним класом", для того він "клас".
— Слухайте! Слухайте! А як же Кремль? — невгавав Іван.
— Музей. Звалище мумій. Мощі преподобних, — виразно сміявся Нестор.
А Іван потрясав сивим чубом, таке в його голову не хотіло лізти, навіть підмазане жартом.
— А як же та "наша" справа? — питав він обережно, мов би торкався якоїсь невинности.
Нестор на це мав також рецепту:
— Наша справа давно вже не наша справа, в Ню Йорку, на Іст Рівері, висока будова "Об'єднаних націй", це їх справа. Ми там на списку також...
— А! — тріпнув рукою Іван.
— Після кожного А слідує Б. Це азбука. Кожний грамотний...
— Які там нації! Командує Кремль! — гримнув знов Іван.
— Відкомандував. "Робочий клас". А той за Рів'єру, — говорив Нестор.
Це жарт, Іван розуміє, вертались з прогулянки, насичені думками і травнем, перед ними вечір, ароґантна тиша, марнотравна барвистість, за шпичастими туями обрію стояло сонце, а переходячи річку по розкиданих вздовж глибах каменю, Нестор, між іншим, спитав:
— А як же, Іване Григоровичу, було там з вашими? Чи ваша така операція пройшла їм безболісно?
— Переболіли. Особливо Ольга. Донесли, розуміється. Але Андрій відпекався п'ятьма роками Москви, Василя перенесли на будівництво Атомграду в Сибірі, а Ольга... Її почесним завданням було доносити, що діється біля Андрія. Вона це й робила. Привілеї, вигоди... Але на цей раз зірвалося. "Наговорила їм у вічі правди", як писали недавно... За що нагородили її десятком років Казахстану, минулого року мала вернутися, але не вернулася, ніхто не знає чому, до неї поїхав туди і її синок Юрій, за вдачою, викапана мати, за професією боксер, виступав в Алма Аті, пожинав лаври... Оце і все, що я довідався, розуміється, від Мар'яни, бо ані мій брат, ані син мене не знають... І Бог з ними. Але Ольги шкода, востаннє, коли її бачив, була наскрізь жовч, Андрія ненавиділа, возилася з сином, допускаю, що в тих урядах наробила халепи... Змарнувалось таке життя, хто бачив її за дівоцтва, не повірив би...
Нестор це слухав і чув, такий тобі протокол серця, така тобі панорама чудес, реальність і надреальність, віриться і не віриться і як би воно не було суджено, в остаточному хотілося б бачити це очима доброго. Хто одважиться першим підняти той камінь, що мав би каменувати нас, грішників? Були, які були, є, які є, будемо, як будемо. Так воно виписано на зорях і так вложено в чудову мозаїку всесвіту, як не повторність, і як не змінність. Це істина. І в пошуках за нею, було проведено і ці останні три дні зустрічі цих протилежностей: Іван — Нестор. Будьмо уважні! Горі серця!
А згодом, коли Нестор виряджався до свого Торонта, та всідав до машини, він, мов би для жарту, казав:
— Знаєте, Іване Григоровичу, було колись на нашій земельці загадкове плем'ячко Інків, і був у них за бога орел, званий Кондором, і приносилось йому багато жертв людської крови, бо вірилось, що в ньому втілено їх бути й не бути. Кожного ранку зносився він на височінь неба, і зносив за собою сонце, і кожного вечора відносив його до бездонної лагуни на відпочинок. Коли Кондор старів і його пір'я починало випадати, він поринав до священного озера в Андах і виринав знову відновленим. Це повторялось багато століть, і думалось, так буде вічно. Але тепер в тих горах не стало Інків, не стало і їх бога Кондора. Одначе сонце далі щодня зноситься на висоту неба і западає до бездонної лагуни на відпочинок.
Так воно є. Будьмо! — тріснув дверцями машини Нестор і пустив мотор.
Іван, широко й довірливо, посміхнувся, підніс на прощання правицю, великий, оливкової барви, Шевроле з табличкою ВТУ 095 і муркотом лінивого яґуара, потягнувся поміж кущами розцвілого бозу, проминув ворота, повернув направо, подав прощальний сигнал, збільшив швидкість і зник з погляду Івана за кущами черемхи, що росла валом попід коронами берестів.
І на цьому, здавалось би, можна цю розповідь про Морозів вважати закінченою, коли ж то, достеменно, роком пізніше, Нестор Сидорук одержує лист з маркою Ню Йорк 24.5, такого знаменного змісту: "Дорогий Несторе Павловичу! Не писала Вам довший час, бо ми цілою нашою зграєю були вельми зайняті пасією поєднання наших батьків у одну цілість. Ню Йорк, Сан Дієґо, Торонто, Київ, Москва, гужем — гей ухнєм! заповзялися, на зло всім ворогам, вирвати маму з її сідла і перекинути через океан до Канади. Мали діло з драконами, що дихають вогнем і чадом, і тягнулось це повні чотири роки, іноді, здавалось, всі ті зусилля безнадійними, але ось, коли відійшо нарешті в царство тіней геніяльний... (Не будемо під вечір називати його імени), можу сказати, що нам пощастило доконати справжнього чуда. Вона приїжджає, вона буде з нами! Слава! Слава! Слава!
Перемагати приходилось не лишень режим універсальної ослячости, але й століттями нашарованої природи нашої мами, яка за ніякі скарби не годилася лишати Канева, що ми всі дуже гарно розуміли, одначе, не могли зректися думки, що нашим батькам належить право, бодай на схилі їх років, бути разом в нормальних умовах нормальних людей. Тим більше, що наша плянета, ніяк не більша ніж колись було Канів — Київ. Ми забезпечимо її апаратом, який допоможе їй чути й бачити Київ, коли їй лиш захочеться.