Головний з цікавістю чекав на думку Теоретика.
— Надто мало фактів для однозначного висновку, — почав Теоретик. — На мою думку, з однаковим ступенем вірогідності можна припустити і те, про що вже тут говорилось, і зовсім інше... Відверто кажучи, доказів у мене майже немає, тому я просив би поставитися до моєї гіпотези тільки як до припущення. Крім того, прошу дати можливість ознайомитися з результатами повторного запуску розвідника. Якщо були несправні датчики — взагалі немає потреби говорити про це.
Теоретик замовк.
— Гаразд, зачекаємо, — сказав Головний, згинаючи невидиму бадилинку.
Десять хвилин, потрібні Психологові для відпочинку, минали. Стомившись ходити, Геолог присів на камінь.
Йому страшенно набридли польоти. Та нічого не вдієш — на Есті з його професією не було роботи. Хіба що піти до Музею земних мінералів — його Наглядач давно вже просився на відпочинок. Але що подумають про нього друзі, дружина, діти? Ця красуня Еста остобісіла Геологові. Йому все частіше снилася Земля. А тут, на цій 436-й, думки про Землю не давали спокою. Останній канцелярський пацюк чи продавець, що залишилися свого часу на Землі всупереч усім попередженням і пророкуванням вчених, здавалися йому щасливішими за всіх, хто ось уже багато літ тиняється разом з ним по космосу у пошуках пристойної планети для себе і нащадків.
Оця нікчемна піщинка в космосі — навіщо вона потрібна була тим двом кораблям? Чи вони розчинилися тут, перетворилися на базальт, каміння, пил? Головний щодня посилає нові й нові пари, перетасовує спеціалістів. Навіщо? Нічого не відповість ця 436-та, навіть назви пристойної їй не дали, щоб їй добра не було!
Голос Психолога в навушниках урвав ці невеселі роздуми.
— Можемо йти, і, слово честі, я вдячний вам за ці десять хвилин. Здається, я намацав дещо. Без жартів, я нарешті розумію, що сталося з тими хлопцями. Щоправда, декому це видасться ненауковим — те, що я збираюсь викласти Головному, але ж усе можна перевірити. Який-небудь дослід, експеримент?..
— Хоч би що ви там вигадали, хлопцям від цього не полегшає, це мені ясно. Хіба що ви збираєтесь махнути чарівною паличкою — і вони одразу обнімуться з нами.
— У вас сьогодні весь день кепський настрій. Я нічого напевно не кажу, бо моя думка досить незвична... Втім, побачимо.
— Розкажіть усе це Головному. У нього завжди є час для всілякої маячні. А з мене досить. Ходімо швидше — ще довго добиратися.
— Отже, можна вважати доведеним, іцо електронні системи виходять з ладу тільки в районі екватора і за ним. Що ви на це скажете? — Питання Головного стосувалося всіх присутніх.
Першим відповів Фізик.
— Ще раз наполягаю на ретельному радіаційному та магнітному аналізі заекваторіальної частини планети. Чудес не буває: якась зовнішня причина виводить з ладу простенький прилад, тільки-но розвідник перетинає екватор. Ймовірні, крім того, випромінювання і поля, природа яких нам невідома. Чудернацька планета — одна півкуля нормальна, а в другої не всі дома.
— Важко з вами погодитися, — зауважив Інженер. — Чому виходить з ладу лише одна, до того ж зовсім проста система? Чому працюють усі інші?
— Так, питань тут більше, ніж хотілося б. — Головний поворушив пальцями. — Задача не з легких. Я все більше переконуюся, що ми ловимо руками повітря. Головне полягає в тому, щоб знайти експедиції — першу й другу. Але, мабуть, фіксатори не мають до цього ніякого відношення...
Теоретик рвучко подався вперед.
— Дозвольте мені. Всі системи фоторозвідників, в тому числі і фіксатори експозиції, були цілком справні як до екватора, так і в зоні нашого корабля.
Інженер і Фізик з неприхованим подивом глянули на Теоретика.
— Прийнявши це як беззастережний факт і відкинувши всі таємничі випромінювання і поля, а також виходячи з того, що на планеті немає жодного сліду кораблів, я беру на себе сміливість...
Теоретик закашлявся від хвилювання. Всі опустили очі, щоб не бентежити молодого колегу.
— Думаю, що справа тут у часі. За екватором час тече у зворотному напрямі. Із знаком мінус, якщо хочете. У вчора, назад.
Ніхто не вимовив ані слова. Всі напружено слухали дзвінку тишу. Першим не витримав Фізик:
— Античас, колего? Я правильно зрозумів?
— Ні, — хитнув головою Теоретик. — Час, що йде у зворотному напрямі. Час, що йде назад.
— Сподіваюсь, ви поясните мені різницю? — в’їдливо спитав Інженер.
— Потім, колего. Зараз я не можу цього зробити. Скажу тільки, що при античасі фоторозвідники не повернулися б цілими й неушкодженими. Та й чи повернулися б вони взагалі?
Чим ближче підходили вони до ракети, тим настирливішими ставали спогади Геолога. З пам’яті випливла мелодія давньої пісеньки, і він неголосно замугикав її.
— Слухай, Їжак, — пролунало в навушниках його хлоп’яче прізвисько, — як це ти пригадав? Боже, я не чув її, здається, тисячу років!
Геолог не встиг навіть розсердитися. До того ж сам винен. Забув про мікрофон. Та й не такий уже поганий хлопець цей Психолог. Яке в нього було прізвисько?..
— Пригадалась мелодія. А потім і слова. Спогади, Подушко.
— Ну й пам’ять же в тебе! І часто ти згадуєш?
— Інколи буває.
— І що ти про неї думаєш?
— Нічого особливого. А взагалі, непогано нам жилося на старенькій. Наша Еста жодного її материка не варта.
— Твоя правда! Про це я і думаю весь час. Скажи, якби в тебе була можливість знову там побувати — що б ти зробив? Полетів би?
— Я б ризикнув. А ти, Подушко?
— Йдеться не про мене. Я — про ті кораблі. Розумієш, не могли вони випаруватися, не могли розсипатися, зникнути! Вони... вони летять! Летять до Землі!
— Дурниці. Хто це летить? Стеб? Кренов? Дурниці, та й годі.
— Дурниці? Тоді знайди кораблі. Знайди хоч найменший слід катастрофи. Їх немає. І не було. Ракети полетіли з цієї планети, і є тільки одна причина, що змусила їх вчинити так, — туга за батьківщиною. Невже ти не помітив, як вона зростає в тобі, в мені, в кожному з нашого корабля? Тут немовби працює фабрика спогадів. І щодня вона збільшує свою потужність. Щось тут не так, на цій 436-й!
— Кораблі з Ести стартували з цієї планети невдовзі після прильоту! — майже вигукнув Теоретик. — Зараз вони віддаляються із швидкістю вдвічі більшою від максимальної нашої — принаймні у зоні дії цього зворотного часу. Єдине, чого я не в змозі збагнути, — куди вони летять?