"Скажи їй, що я радий бачити її", — сказав герой. "Ми всі дуже раді вас бачити", — переклав я і випадково зачепив ліктем ящик НАВОЛОЧКИ. "Ви навіть не повірите, — продовжував я, — скільки ми вас шукали". Вона розпалила вогонь у печі й почала готувати їжу. "Розпитай її про все, — обізвався герой, — я хочу знати, як вона зустріла мого діда, і чому вона вирішила його порятувати, і що сталося з її родиною, і чи вона бачилася з моїм дідом після війни. Запитай, — продовжував він пошепки, — чи були вони закохані одне в одного". — "Повільніше", — відповів я, бо не хотів, шоб Августина зробила якусь гидоту. "Ти дуже добра, — сказав їй Дєд, — запросила нас зайти, готуєш нам їдло. Ти дуже добра". — "Та, ви ще добріші", — відповіла Августина й зробила те, чого я зовсім не сподівався. Вона подивилася на своє відображення у вікні над піччю, я впевнений, шо вона зробила це, шоб побачити, як вона виглядає. Це тільки моє припущення, але я впевнений, шо воно правильне.
Ми дивилися на неї, ніби від неї залежали увесь світ і майбутнє. Коли вона розрізала капусту на декілька частин, герой постійно крутив головою туди-сюди, слідкуючи за ножем. Коли вона кинула ті шматки капусти на сковорідку, Дєд усміхнувся й поклав руку на руку. Я ж узагалі не міг від неї відвести очей. У неї були тонкі пальці й довгі руки, її волосся, як я вже згадував, було теж зовсім біле. Його кінчики торкалися підлоги й підмітали звідти бруд і пил. її очі важко було розгледіти, тому шо вони були глибоко посаджені на обличчі, але коли я приглядався тоді, як вона дивилася на мене, то бачив, шо вони блакитні й блискучі. Саме по очах я зрозумів, шо вона і є та Августина з фотки. І дивлячись їй в очі, я був певен, шо це вона врятувала героєвого діда і ше, можливо, багатьох інших людей теж. Я уявляв собі, як дівчинка з фото перетворилася в жінку, яка отут ходила перед нами по кімнаті. Кожен день поставав переді мною, як окрема фотографія. Усе її життя розгорталося, як книга з фотокартками. Одна з них зображала її і героєвого діда, а остання — її і нас усіх.
Коли їжа після багатьох хвилин очікування була вже готова, вона принесла її нам на стіл, давши кожному окрему тарілку, а собі тарілки не взяла. Одна з картоплин впала на підлогу — БАЦ! — всі ми розсміялися з різних приводів, які витонченому авторові пояснювати не годиться. І тільки Августина не засміялася. Напевно, їй стало дуже незручно, бо вона довго ховала від нас своє обличчя. "З вами все в порядку?" — запитав Дєд. Але вона не відповідала. "Все в порядку з вами?" Несподівано вона обернулася до нас і сказала: "Ви, напевне, стомилися з дороги?" — "Ну, так", — сказав Дєд і відвернувся, ніби знітився, хоча я і не зрозумів, чого тут знічуватися. "Я можу піти на базар і купити вам чого-небудь холодного попити, — сказала вона, — "Кока-Коли" там або ще чогось". — "Ні, не треба, — сказав Дєд з такою поспішністю, ніби він боявся, шо вона піде й не вернеться, — не треба, ви і так до нас дуже щедрі. Посидьте з нами". Він енергійно відсунув стілець від столу й зачепив ящик МЕНОРИ/ ЧОРНИЛА/ КЛЮЧІ. "Дякую", — сказала вона. "Ви дуже красива", — сказав Дєд, і я думаю, шо ні я, ні він сам не сподівалися, шо він це скаже. На хвилину зависла тиша. "Дякую, — знову сказала вона й відвела очі від його погляду, — це ви
щедрі". — "Але ж ви дуже гарна", — наполягав Дєд. "Ні, — сказала вона, — я не красива". — "Я теж вважаю, шо ви красива", — втрутився я, і хоча я теж не сподівався такого сказати, але і не пошкодував про це. Вона була така красива, ніби хтось, кого ти ніколи не зустрічав, але завжди мріяв зустріти, хто надто хороший для тебе. А ше я помітив, шо вона дуже сором'язлива, їй було незручно дивитися на нас, і тому вона постійно ховала руки в кишені. І ше я вам скажу, шо коли вона дивилася на нас, то ні разу на всіх, а тільки на мене.
"Про що ви говорите? — спитав герой, — вона вже згадувала про мого діда?" — "А цей по українськи не говорить?" — спитала Августина. "Нє-а", — сказав я. "А звідки він?" — "З Америки". "Це десь у Польщі?" Я не міг повірити, шо вона не знає про Америку, але, правду сказати, від цього вона не почала мені подобатися менше. "Ні, це дуже далеко. Він прилетів сюди літаком". — "На чому?" — "Ну, на літаку, — сказав я, — ну, по небу". Я розвів руки, як літак, і знов мимохіть зачепив ящик, на якому було написано ПОЧУТТЯ. Далі я губами видав звук літака. Це її налякало. "Не треба", — сказала вона. "Чого?" — "Будь ласка", — сказала вона. "Це через війну?" — спитав Дєд. Але вона промовчала. "Він приїхав побачити вас, — сказав я, — приїхав спеціально через вас". — "А я думала, що це ти, — сказала вона, — я думала, що чекала саме на тебе". Це мене розсмішило, і Дєда так само. "Ні, — сказав я, — це він". Я поклав руку на голову героєві: "Це він мандрував, шоб знайти вас". Це знову змусило її розплакатися, хоча я не хотів цього робити; ситуація була, я вам скажу, не з приємних. "Так ти через мене приїхав?" — спитала вона, обертаючись до героя. "Вона хоче знати, чи ти приїхав через неї". "Так, — відповів герой, — переклади їй, що це дійсно так". — "Так, — сказав я, — все це через вас". — "Але чому?" — запитала вона. "А чому?" — спитав я героя. "Тому, що якби не вона, то я би не опинився тут, щоб побачити її. її існування уможливило увесь пошук". — "Тому шо ви спричинили його, — сказав я, — якби ви не врятували його діда, то його би не було". Вона почала часто дихати. "Я би хотів їй дещо дати", — сказав герой, витягуючи шось зі своєї сідалищної сумки. "Переклади їй, що тепер у неї є гроші. Я знаю, що тут мало, не може бути достатньо. Це лише трохи грошей від моїх батьків, щоби зробити її життя трохи легшим. Віддай їх їй". Я взяв конверт. Він був повний. Там, мабуть, були тисячі доларів. "Ав-густино, — сказав Дєд, — ти би не хотіла вернутися з нами в Одесу?" Вона не відповіла. "Ми могли би потурбуватися про тебе. У тебе є тут сім'я? Ми і їх заберемо. У нас там досить місця. Так же жити не можна, — сказав він, вказуючи на хаос, — ми подаруємо тобі нове життя". Я переклав герою те, шо сказав Дєд. Я побачив, шо його очі зволожилися. "Августино, — сказав Дєд, — ми можемо забрати тебе від усього цього". Він вказав на її кімнату і на всі ці ящики: ВОЛОССЯ/ДЗЕРКАЛЬЦЯ, ПОЕЗІЮ/ НІГТІ/ ШАХИ/ РЕЛІКВІЇ/ ЧОРНУ МАГІЮ, ЗІРКИ/ МУЗИЧНІ СКРИНЬКИ, СОН/ СОН/ СОН, ПАНЧОХИ/ ОБРЯДОВІ ЧАШІ, ВОДУ, ЯКА СТАЛА КРОВ'Ю.