Вовняний білий светр

Страница 3 из 3

Дрозд Владимир

— Давай спати, — кажу товаришеві, а сам ледве доплентався до ліжка.

Відтоді я вже перестав упадати за Таїсою Юріївною. Серце ще, правда, йойкало, і в літаку намагався поруч сісти, і телефон службовий узяв у неї: подзвоню, сказав, ях віддрукую фотографії, — але морально себе переборов. Перший вечір, правда, як додому повернувся, дуже скучав за Таїсою Юріївною. Подумаю, що нема її за стіною і хтознаколи вже її побачу, — тоскно стає. Роздав подарунки, дружина й дочка приміряють, від дзеркала одна одну відштовхують, а я у ванні зачинився — проявляти плівки і фотографії друкувати. І так мені солодко дивитися, як вона, мов жива, на фотопапері у проявнику з'являється. Надрукував, може, з сотню, бо я тільки те й робив у Болгарії, що Таїсу Юріївну фотографував. Навіть на пляжі в купальнику знімати дозволяла. Дружина як глянула вранці, одразу все зрозуміла.

— Закохався?! Хто вона?

— Яке це має значення? Директор трикотажної фабрики.

— Дурненький. Те має значення, що мені обридло за трикотаж спекулянтам переплачувати. Одглянцюй, сама понесу фотографії.

Кілька днів я опирався дружині, а потім подзвонив-таки Таїсі Юріївні. Секретарка запитує, хто дзвонить, як доповісти, а в мене язик однімається і губи холонуть — слова сказати не можу. Нарешті оговтався, пояснюю плутано: з наукового інституту дзвонять, у справі недавньої поїздки до Болгарії. Вона мій голос одразу впізнала. Поговорили про здоров'я, як хто почувається після відпустки, згадали Золоті Піски добрим словом, тоді вона засміялася й запитує:

— Ну як, ви вже вилікувалися від сердечної хвороби?

— Вилікувався... — кажу і сам засміявся, бадьоро так, життєрадісно. — Я фотографії надрукував, але їду завтра у довготривале відрядження, то дружина вам занесе, коли скажете.

— Дякую. Хай тільки дружина одразу разом з дочкою приїздить і в ощадну касу перед тим зайде... — попрощалася і трубку поклала.

Здогадалася.

Наступного дня дружина з дочкою майнули на трикотажну фабрику. Повернулися з двома трикотажними костюмами, а мені светр купили — білий, аж сяє, із чистої вовни. І на дотик ніжний-ніжний, наче шаль Таїси Юріївни.

Той светр досі ношу — на великі свята одягаю...

1981