Враз несподівано щось важке впало йому на спину. То плигнув триногий вовк.
НІЧ ПЕРЕМОГИ
"Ніч яка місячна",— думав Оротук, лежачи в наметі. Йому не спалось. Одна думка перебивала іншу Він непокоївся своїми мисливськими невдачами Напередодні Тоскан убив дев'яносто сьомого вовка. Тюбеляй нараховував вісімдесят шість вовчих шкур. А Оротук мав тільки тридцять вісім
Нерадісні були думки Оротука. Та ось він почув десь далеко вовче виття. Він схопився, узяв рушницю і вийшов. Його старші товариші спали.
"Коли б мені побачити цих вовків,— думав Оротук.— Адже ще жодного вовка, якого я бачив, не минала куля. Тільки, на жаль я мало їх бачу". Він пройшов повз нарти і, не кличучи за собою собак, попросту вав до кущів Ішов, прислухаючись до вовчого виття Часом воно затихало, потім чулося знову Це було десь дуже далеко "То, мабуть, вовки виють на місяць,— думав Оротук,— Чи прийдуть вони сюди?"
Він наближався до кущів І враз із-за них прожогом вискочило якесь страховище. Так зразу видалось мисливцеві. Наступної хвилини він зрозумів: то був олень, верхи на ньому сидів вовк і гриз оленеві шию.
З неймовірною швидкістю Оротук підніс рушницю.
Собаки, почувши постріл, посхоплювались і загавкали. Цей галас збудив Тюбеляя і Тоскана. Обидва вискочили з намету. Недалеко побачили велику тварину, розпластану на снігу, а біля неї схиленого Оротука.
Вони підійшли до нього. На снігу лежав оксамитовий олень. Під ним сніг набрякав кров'ю. На олені був вовк. Він і мертвий не випускав шию оленя. Оротук ножем розімкнув йому зуби.
Олень важко дихав. Красиві очі злякано дивились на людей. Оротука обгорнув великий жаль.
— Це оксамитовий олень. Він, мабуть, зараз помре.
Тоскан мовчки почав оглядати оленя. Оротук і Тюбеляй стежили за ним.
Та ось Тоскан закінчив свою справу і підвів голову.
— Оротук,— сказав він,— спутай добрими мотузками ноги своєму оленеві. Його рана не страшна. Цю рану скоро залікує Ельян. Олень упав, бо пристав од довгого бігу.
Радістю засяяло обличчя Орстукове. Йому здавалось, що навіть собаки, плигаючи і лащачись, відчули ту радість. Але ще більша радість охопила його, коли почув слова Тюбеляя:
— А де ж четверта нога цього вовка? Це ж триногий вовк... Той самий, що цінується, як сто вовків.
Дядько обняв небожа:
— Оротук,— сказав він,— це ніч твоєї перемоги.