5
Вони покинули сховище.
Тепер вони вдвох стояли посеред Пустовища. Починало сутеніти.
То було Пустовище, Річі знав напевне, проте все виглядало якось інакше. Зелень була яскравішою, зарості — густішими та неприродно пахучими. Навколо них здіймалися рослини, яких він ніколи не бачив, і Річі збагнув, що деякі з них, які він спочатку прийняв за дерева, насправді були велетенськими папоротями. Десь струменіла вода, але цей звук був набагато голоснішим, ніж неквапливе дзюрчання потічка Кендаскіґ. Гуркіт стояв такий, що Річі уявив бурхливий потік річки Колорадо, яка прокладала собі шлях крізь Великий Каньйон.
А ще було дуже жарко. У Мейні влітку також ставало гаряче, а повітря настільки насичувалося вологою, що ти наче прилипав до свого ліжка по ночах. Але такої спеки та вологості Річі ще не знав. По ярах стелився густий сірий туман і звивався навколо ніг хлопців. Від нього йшов тонкий, проте в'їдливий запах, як від багаття, складеного з сирих дров.
Вони з Майком, не змовляючись, вирушили в тому напрямку, звідки долинав гомін водного потоку. Їм доводилося продиратися крізь дивну, незнайому рослинність. Товсті гнучкі ліани перепліталися між деревами, наче гамаки, а одного разу Річі почув, як щось із хрустом пронеслося повз них у кущах. Судячи із шуму, який воно наробило, ця істота була більшою за оленя.
Він зупинився, щоби роззирнутися, і, повертаючись навколо своєї осі, став вивчати лінію горизонту. Він знав, з якого боку мала височіти товстостінна біла труба водонапірної Вежі, але її там не було. Також не було видно платформ, що завжди стояли у залізничному депо в кінці Нейболт-стрит, чи будівництва житлових кварталів у Старому Відрозі. На тому місці тепер знаходилися неглибокі западини та цілі пласти червоного піщаника, що визирали з-поміж гігантських папоротей та соснових дерев.
Прямо над головами хлопців пролунало фуркотіння. Вони ледве встигли увернутися від ескадрильї кажанів, найбільших, яких коли-небудь бачив Річі. На мить Річі перелякався сильніше, ніж тоді, коли вони з Біллом намагалися розігнати Сілвера та чули, як їх наздоганяє вовкулака. Завмерла чужоземна природа була прекрасною й жахливою, а ще — до болю знайомою, а це найстрашніше.
"Нема чого боятися, — умовляв він сам себе. — Пам'ятай, це всього лиш сон, видіння, називай як хочеш. Насправді я та мій милий друг Майк сидимо в хатці-клубі, чадіючи від диму. Скоро Великий Білл занепокоїться, занервує, бо ми припинимо їм відповідати, і вони з Беном спустяться та витягнуть нас на поверхню. Як співає Конвей Твітті,[664]це всього лиш сон".
Але він встиг розгледіти, що крила кажанів були обшарпаними та дірявими, крізь них можна було побачити сонце. А коли вони проходили під однією з тих велетенських папоротей, він побачив товсту жовту гусінь, яка неспішно повзла по широкій зеленій гілці, тягнучи за собою тінь. На тілі гусені звивалися та стрибали маленькі чорні кліщі. Якщо то був сон, то напрочуд яскравий і детальний.
Вони продовжували йти на звук води, і їхні ноги по коліна ховалися в густому тумані, тож Річі навіть не міг з упевненістю сказати, що вони крокують по землі. Тоді друзі вийшли до місця, де туман і земля уривалися. Річі не міг повірити своїм очам. То була не Кендаскіґ, і водночас то була вона. Потік вирував у вузькому руслі, прокладаючи шлях крізь ті самі піщані глиби. Річі глянув на протилежний берег і розгледів, що в пластах гірської породи лишилися згадки про різні епохи: червоний шар змінювався оранжевим, а потім знову йшов червоний і так далі. Через цей струмок ніколи б не вдалося перейти по камінцях, для цього б знадобився підвісний міст, а якби ти впав у річку, то тебе б одразу змило течією. Потік лився із невтамованою, божевільною злістю, і Річі роззявив рота, коли побачив, як із води вистрибнула срібно-рожева рибина, описала широку високу дугу та вхопила одного з жуків, що хмарами літали над рікою. Потім риба пірнула під воду, і за цю коротку мить Річі не встиг розгледіти її, як слід, проте він збагнув, що ніколи не бачив такої риби — ані наживо, ані в книгах.
У небі, шалено галасуючи, вирували пташині зграї. Річі нарахував їх не одну дюжину, і в якийсь момент у небо здійнялося стільки птахів, що вони затулили сонце. Щось іще промчало повз них у кущах, потім ще. Річі крутнувся на місці, серце дико закалатало у нього в грудях. Він узрів якусь тварину, схожу на антилопу, що пробігала на південний схід.
Щось має статися. І вони про це знають.
Птахи пролетіли, мабуть, збираючись здійснити масову висадку десь на півдні. Промчала ще одна тварина, і ще. А потім все замовкло, і тишу уривав лиш погрозливий рокіт Кендаскіґ. Світ ніби чекав на щось у цій тиші, вона була надто важкою, і Річі це не подобалося. Він відчув, як на потилиці заворушилося волосся, намагаючись стати дибки, і знову схопив Майка за руку.
— Ти знаєш, де ми? — крикнув він Майку. — Ти отримав звістку?
— Так, отримав! — закричав Майк у відповідь. — Отримав! Ми в давнині! Це давнина, Річі! Давнина!
Річі кивнув. Давнина, це як "у сиву давнину" чи "давним-давно", коли ми всі жили в лісі, бо інших місць просто не існувало. Вони перебували в тому Пустовищі, яким воно було бозна-скільки тисяч років тому. Вони потрапили в якусь неймовірну епоху, ще до льодовикового періоду, коли в Новій Англії були тропіки, як зараз у Південній Америці… якщо це "зараз" іще існувало. Він знову знервовано роззирнувся довкола себе, очікуючи побачити бронтозавра, який витягує довжелезну шию на фоні синього неба і дивиться на них згори вниз, пережовуючи грязюку та рослини, що він їх повиривав із коренем, або шаблезубого тигра, що неквапливо виходить із заростей.
Але все було тихо, усе завмерло, наче в передчутті зловісного, жахливого удару грому чи початку грози, коли в небі сягають пурпурові блискавки, і світло набуває дивного, жовто-свинцевого кольору, і вітер геть ущухає, і ти відчуваєш важкий запах електризованого повітря.
Ми попали в давнину, на мільйон років назад, на десять мільйонів чи вісімдесят, але ми тут, і зараз щось має статися, не знаю що, але щось, і мені страшно, я хочу покінчити з цим, я хочу повернутися. Білле, будь ласка, Білле, витягни нас звідси, ми наче впали у фотографію, якусь фотографію, прошу, прошу, допоможи…