— Про що це ви? — питає Едді, переводячи погляд із Річі на Майка.
Річі також дивиться на Майка, але той хитає головою:
— Твоя черга, Річі. Я вже все розповів, що хотів.
— Ви, мабуть, не знаєте чи не пам'ятаєте, бо тоді вже всі пішли, — каже друзям Річі. — Ми з Мікі виявилися двома останніми гіндіянцями в курильні.
— Курильня, — задумливо каже Білл, і його погляд губиться в незвіданій далині.
— Той пекучий біль в очах, — каже Річі, — який виник під контактними лінзами. Я його вперше відчув, коли Майк подзвонив мені в Каліфорнію. Я тоді не розумів, що воно таке, але зараз збагнув. То був дим. Дим двадцятисемирічної давнини, — пояснює він і звертається до Майка: — Кажеш, психологічний? Психосоматичний? Щось на підсвідомому рівні?
— Я б не сказав, — так само тихо відповідає Майк. — А сказав би, що твої відчуття були такими ж справжніми, як і ці кульки, чи голова, яку я побачив у холодильнику, чи труп Тоні Трекера, на який натрапив Едді. Розкажи їм, Річі.
І Річі каже:
— То сталося за чотири чи п'ять днів після того, як Майк приніс у Пустовище батьків альбом. Гадаю, тільки перевалило за середину липня. Хатка-клуб була готова. Але… курильня, то була твоя ідея, Скирте. Ти її вичитав у одній зі своїх книг.
Бен посміхається та киває.
Річі думає: "Того дня було хмарно. Вітер не дув. У небі гримів грім. Як того дня, коли ми, через місяць чи трохи пізніше, стояли колом біля потічка, а Стен порізав нам руки осколком пляшки від "Коли". Повітря в ямі не рухалося, ніби чекало, що щось має статися, але потім Білл пояснив, що саме тому все так швидко скінчилося, бо протягу не було".
Сімнадцятого липня. Так, саме так, у той день вони й влаштували курильню. Сімнадцятого липня 1958 року, через місяць після того, як почалися літні канікули, а в Пустовищі вперше зібрався осередок Клубу Невдах — Білл, Едді та Бен. "Дайте-но мені прогноз на той день двадцятисемирічної давнини, — думає Річі, — і я розповім вам про погоду, навіть не зазираючи в те введення. Можу навіть зачитати Голосом Річі Тозіера, Неймовірного Телепата: Спекотно, волого, висока ймовірність грози. І стережіться видінь, коли спускатиметеся в курильню…"
Це сталося за два дні після того, як знайшли тіло Джиммі Каллума, і за день, як містер Нелл знову прийшов у Пустовище та всівся прямо на хатці-клубі, навіть не здогадуючись, що вона там є. Вони зробили собі гарний дах, а Бен власноруч виклав його дерном. На їхню схованку можна було натрапити, тільки якщо стати рачки та почати обмацувати землю. Як і запруда, Бенова хатка-клуб була надзвичайно вдалою витівкою, і того разу містер Нелл ні про що не здогадався.
Він офіційно, проте обережно допитав їх, занотовуючи відповіді у чорному блокноті, але вони розказали йому небагато, принаймні, про Джиммі Каллума, тож містер Нелл пішов геть, черговий раз нагадавши їм, щоб вони не гралися самі у Пустовищі… ніколи. Річі здогадувався, що містер Нелл просто наказав би їм забиратися з Пустовища, аби в Деррійському поліцейському департаменті вважали, що малий Каллум (чи інші діти) загинув саме в Пустовищі. Але таких здогадок не було, бо трупи часто попадали в каналізації та дренажні системи.
Містер Нелл приходив шістнадцятого липня, тоді було також спекотно та волого, але світило сонце. Сімнадцятого числа небо захмарилося.
— Ти збираєшся розповідати свою історію, Річі? — питає Бев. Вона легко посміхалася, її губи були ніжно-рожевого кольору, а очі горіли.
— Я просто думаю, з чого почати, — каже Річі. Він знімає окуляри, протирає їх сорочкою, а потім раптом здогадується, з чого треба починати: з землі, що розверзлася під ногами в нього та Білла. Звісно, він чудово знав про хатку, і Білл знав, і решта також, але він усе одно перелякався, коли побачив, як земля розступається і западає в чорне вузьке провалля.
Він згадує, як Білл підвіз його на своєму Сілвері до того місця на Канзас-стрит, де зазвичай лишав велосипеда під невеличким мостом. Він згадує, як вони вдвох ішли стежкою до галявини, раз у раз обходячи зарості кущів. Була середина літа, і Пустовище буяло в розкішній зелені. Він згадує, як відмахувався від москітів, що навіжено дзижчали біля вух, пригадує навіть, як Білл сказав тоді (ох, які яскраві спогади, ніби все сталося не просто вчора, ніби воно відбувалося зараз):
— 3-з-зачекай х-х-х…
2
…хвилинку, Річі. У тебе на п-п-потилиці с-сидить збіса з-здоровенний москіт.
— От халепа, — відповів Річі. Він ненавидів москітів. По-суті, вони були маленькими крилатими вампірами.
— Убий його, Білле.
Білл хлопнув Річі по шиї.
— Ай!
— Б-б-бачиш?
Білл простягнув руку до обличчя Річі. На долоні посеред розмазаної смуги крові лежав розчавлений москіт. "То моя кров, — подумав Річі, — яку я подарував тобі та багатьом іншим".
— Фу-у-у… — протягнув він.
— Н-не х-х-хвилюйся, — сказав Білл. — Цей м-маленький п-п-покидьок ніколи б-більше не т-т-танцюватиме танго.
Вони пішли далі, хлопаючи москітів та відганяючи хмари гнусу, якого вабив аромат їхнього поту, — те, що за кілька років називатимуть "феромонами", що б воно не значило.
— Білле, ти розповіси решті про срібні кулі? — спитав Річі, коли вони вже виходили до галявини. У цьому випадку під "рештою" він мав на увазі Бев, Едді, Майка та Стена. Хоча Річі підозрював, що Стен давно вже здогадався, навіщо вони ходили в Деррійську громадську бібліотеку. Стен був розумним — надто розумним, собі ж на горе, як вважав Річі. Того дня, коли Майк приніс у Пустовище батьків альбом, Стен мало не зірвався. Власне кажучи, Річі тоді був майже впевнений, що ніколи більше не побачить Стена, і Клуб Невдах перетвориться на секстет (Річі надзвичайно подобалося це слово, і він завжди ставив наголос на перший склад). Але Стен з'явився одразу ж наступного дня, і Річі став поважати його ще більше.
— Розповіси їм сьогодні?
— Н-н-не с-сьогодні.
— Гадаєш, не спрацює?
Білл знизав плечима, а Річі, який розумів його краще за інших (поки в житті Денбро не з'явилася Одра Філліпс), здогадався про все, що міг сказати йому Білл, якби не перепона у вигляді заїкання. Він би сказав, що має певні сумніви, оскільки срібні кулі відливали тільки в дитячих книжках чи коміксах… Одним словом, лайно. Небезпечне лайно. Хоча, звісно, можна спробувати. Бен Генском може все влаштувати якнайкраще, авжеж. І в кіно такі штуки спрацьовують, авжеж. Але…