Він знав, як до нього потрапив пояс Патріка. Одного квітневого дня Генрі виграв його в Гокстеттера, але пояс не підійшов, тож Баверз закинув його в шухляду. З книгами теж усе було зрозуміло — чорт забирай, вони завжди тусили разом. Їм було стільки ж діла до шкільних підручників чи завдань на літо, скільки бабакам до чечітки. Мабуть, у шафах покійних друзів Генрі валялася купа його власних книжок, і, мабуть, копи також про це знали.
Трусики… ні, він гадки не мав, як трусики Вероніки Ґроґан опинилися в його матраці.
Але йому здавалося, що він знає, хто… або що доклало до цього руку.
Краще про такі речі не говорити.
Краще прикинутись дурником і тримати язик за зубами.
Тож його направили до Огасти, а потім у 1979 році перевели в "Джуніпер Гілл". Тут він зажив неприємностей лише раз, бо спершу ніхто не розумів, яка в нього причина. Один хлопака спробував вимкнути нічник Генрі. То був світильник із лампочкою у формі Дональда Дака[598], що розмахував своєю маленькою безкозиркою. Дональд ставав на варту, коли сідало сонце. А коли світло гасло, до Генрі приходили істоти. Їх не спиняли ані замки на дверях, ані дротяна сітка. Вони просотувалися, мов туман. Істоти. Вони говорили й сміялися… а інколи хапали його своїми пазурами. Волохаті істоти, лисі істоти, безокі істоти. Схожі на тих, які насправді вбили Віка та Ригайла, коли в серпні 1958 року трійця загнала Невдах у тунелі під Деррі.
Тепер Генрі роззирнувся й помітив інших пацієнтів із Синього крила. Ось Джордж ДеВіль, однієї зимової ночі 1962 року він убив свою дружину та чотирьох дітей. Джордж полов, зосереджено схиливши голову. Його біле волосся розвіювалось за вітром, із носа жваво струменіли шмарклі, а на грудях крутився й танцював здоровенний дерев'яний хрест. А он Джиммі Донлін, у газетах лише згадувалося, що влітку 1965 року, в Портленді, він убив свою матір. Але газети жодним словом не обмовились про те, що Джиммі провів новаторський експеримент із утилізації трупів: поки не прийшли копи, Джиммі встиг з'їсти більше половини тіла разом із мозком. "Від них я став удвічі розумніший", — зізнався Джиммі якось після відбою.
Позаду Джиммі навіжено сапав грядки маленький французик Бенні Больйо. Як завжди, він без упину наспівував один-єдиний рядок. Бенні був світлячком, тобто, піроманіяком. Зараз він полов і мугикав один і той самий рядочок із пісні групи "Дорз"[599]: "Запалимо ніч, запалимо ніч, запалимо ніч, запалимо…"
За деякий час починало діяти на нерви.
За Бенні стояв Франклін Д'Круз, який встиг зґвалтувати понад п'ятдесят жінок, поки його не піймали зі спущеними штаньми в бенгорському парку Террас. Вік його жертв коливався від трьох до вісімдесяти одного року. Не дуже перебірливим був той Франклін Д'Круз. Вдалині позаду нього виднівся Арлен Вестон, який замріяно витріщався на свою мотику рівно стільки ж часу, скільки полов. Фоґерті, Адлер і Джон Кунц — усі вони випробували на ньому трюк із "четвертаками в кулаку", аби змусити його швидше рухатись. Але одного разу Кунц трохи не розрахував сили, бо в Арлена Вестона кров потекла не лише з носа, а й з вух, і тої ж ночі в нього стався напад. Нічого серйозного, такий собі маленький напад. Але з тих пір Арлен почав безповоротно заглиблюватись у внутрішню чорноту, поки не перетворився у безнадійний випадок, утративши майже всі зв'язки з реальним світом. За Арленом…
— Прискорюйся, Генрі, інакше я вдруге прийду тобі на допомогу! — загорлав Фоґерті, і Генрі взявся сапати. Не треба йому нападів. Він не хотів закінчити, як Арлен Вестон.
Скоро голоси заговорили знову. Цього разу він чув голоси дітлахів, через яких він сюди потрапив. Вони шепотіли до нього з місяця-привида.
"Ти навіть товстуна не зловив, Баверзе, — тихо промовляв один із них. — Тепер я багатий, а ти сапаєш горошок. Щоб ти з'їв, засранцю!"
"Ба-Ба-Баверзе, ти ті-тільки о-о-облизнів і ло-ло-ловиш! Може, читав я-якісь хо-хо-хороші к-к-книги з тих пір, як тут си-сидиш? Я ба-ба-багато на-написав! Я ба-ба-багатий, а т-ти — у "Джу-Джуніпер Гілл"! Щоб ти з'їв, тупий засранцю!"
— Заткайтесь, — прошепотів Генрі примарним голосам і посапав швидше, виполюючи молодий горошок разом із бур'янами. Піт струменів по його щоках, наче сльози. — Ми вас майже зловили. Майже.
"Ми тебе посадили, ти, засранцю, — засміявся інший голос. — Ти гнався за мною, але так і не впіймав! Я теж розбагатів! Так тримати, невдахо!"
— Заткайтесь, — бурмотів Генрі, пришвидшуючи темп. — Заткайтесь, щоб вас усіх!
"Ти хотів залізти мені в трусики, Генрі? — дражнився ще один голос. — Дарма! Я віддалася їм усім, бо я шлюха розхожа, але теж зуміла розбагатіти. Ми знову зібралися разом, і знову займаємося цим, а в тебе нічого не вийде, навіть якби я тобі дала, бо в тебе не встає, тому їж, Генрі, на! ПОДАВИСЯ!"
Він навіжено полов. Грязюка, горошок і бур'яни розліталися в усі боки. Голоси-привиди мало не кричали; вони бриніли, літали в його голові, а до Генрі вже біг Фоґерті. Він щось горлав, але Баверз не розбирав його слів. Через голоси.
"Навіть не справився з таким ніґґєром, як я? — радісно задзеленчав наступний голос-привид. — Ми вас на коліна поставили в тому побоїщі! На срані коліна! Ха-ха, засранцю! Щоб ти з'їв та подавився!"
Вони гомоніли в унісон, сміялися над ним, обзивали невдахою, цікавилися, як йому сподобалася шокотерапія, яку провели над ним у Червоному крилі, питали, як йому "Джу-Джу-Джуніпер Гілл", питали й сміялися, сміялися й питали, а тоді Генрі кинув сапу та закричав до місяця-привида у синьому небі. Спочатку він кричав від люті, аж раптом сам місяць почав мінятися і перетворився на обличчя клоуна — гниле, пощерблене, жовтувате обличчя з чорними дірками замість очей. Червоний, кривавий вишкір розтягнувся в посмішку, щиру й божевільну до нестерпності. Тепер Генрі кричав не від люті, а від смертельного жаху, а голос клоуна говорив до нього з місяця-привида. І ось що він казав: "Ти маєш повернутися, Генрі. Ти маєш повернутися й довести справу до кінця. Ти маєш повернутися в Деррі та вбити їх усіх. За мене. За…"
Тут Фоґерті, який хвилини дві стояв неподалік та горлав на Генрі (поки інші пацієнти стояли по своїх грядках, комічно схопивши сапи, наче фалоси; вираз облич був не стільки зацікавленим, скільки… так, майже задумливим, ніби вони розуміли, що зараз відкривається завіса над таємницею, через яку вони всі сюди потрапили, що раптова істерика Генрі Баверза, яку він закатав у Західному полі, несла в собі більший зміст, ніж звичні напади божевільних), так от, Фоґерті втомився горлати та наніс Генрі богатирський удар четвертаками. Генрі рухнув, наче кам'яна брила, а голос клоуна прослідував за ним у жаский вирій темряви, раз у раз приговорюючи: "Убий їх усіх, Генрі, убий їх усіх, убий їх усіх, убий їх усіх".