Ми тоді часто балакали про дітей і дійшли рішення, що не хочемо їх мати, навіть якщо узаконимо наші стосунки. Безвідповідально приводити дітей у такий гівняний, небезпечний, перенаселений світ… і бла-бла-бла, і всяке а-бе-ве-ге-де, ходімо, підкладемо бомбу в чоловічий туалет "Бенк оф Америка", а потім повернемося до нашої орендованої квартирки, курнемо дуру, потеревенимо про розбіжності між маоїзмом і троцькізмом, якщо ви розумієте, про що я кажу. Чи, може, я зараз занадто несправедливий до обох нас тодішніх. Отаке-от лайно, ми були молоді й природно ідеалістичні. Скінчилося тим, що я вирішив обрізати собі дроти, як це називають у тусовці Беверлі-Гіллз із тамтешнім безвідмінно вульгарним шиком. Операція пройшла без проблем, я не мав жодних незручних наслідків. А вони трапляються, розумієте. В одного мого друга яйця розпухли ледь не до розмірів коліс "кадилака" 1959 року. Я було хтів йому подарувати на день народження підтяжки й пару діжок — такий собі дизайнерський грижовий бандаж, — але набряклість спала ще до того.
— Викладаєш усе зі звичайно притаманними тобі тактом і гідністю, — зауважив Білл, і Беверлі знову почала сміятись.
Річі відреагував величезною, щирою усмішкою:
— Дякую тобі, Білле, за такі слова підтримки. У твоїй останній книжці слово "їбати" було використано двісті шість разів, я рахував.
— Біп-біп, Базікало, — серйозно промовив Білл, і тут уже засміялися всі. Білл подумав, що зараз майже неможливо повірити, що менш як десять хвилин тому вони балакали про мертвих дітей.
— Катай далі, Річі, — сказав Бен. — Час минає.
— Ми з Сенді прожили разом два з половиною роки, — продовжив Річі. — Двічі впритул наблизилися до того, щоб побратися. Далі все обернулося так, що, я гадаю, ми вберегли себе від купи головного болю з усім тим лайном стосовно спільної власності завдяки простоті наших відносин. Вона отримала пропозицію приєднатися до однієї корпоративної юридичної фірми у Вашингтоні майже в той самий час, як мені запропонували стати вікендовим жокеєм на радіо "КЛАД" — невеличкий прогрес, але ногу в двері уже просунув. Вона сказала мені, що для неї це великий шанс і я буду зажерливою свинею, найнечуттєвішим чоловічим шовіністом на всі Сполучені Штати, якщо гальмуватиму, крім того, у будь-якому випадку Каліфорнії їй уже задосить. Я відповів їй, що теж отримав свій шанс. Ми це перетерли, потім витерли ноги одне об одного, і врешті-решт після всіх перетирань і витирань Сенді поїхала.
— Приблизно через рік після того я вирішив спробувати повернути себе в стан до вазектомії. Жодних реальних підстав для цього не було, і з того, що я читав, мені було ясно, що шанси я маю доволі мізерні, але подумав — та що за чорт.
— Ти з кимсь тоді постійно зустрічався? — спитав Білл.
— Ні — у тому-то й полягає кумедність, — відповів Річі, хмурячись. — Просто прокинувся одного дня з такою… сам не знаю, з такою примхою, з бажанням повернути все назад.
— Чи ти не здурів був? — сказав Едді. — Замість місцевої — загальна анестезія? Операція? Не менше тижня в лікарні після того?
— Йо, лікар про все це мене попередив, — відповів Річі. — А я сказав йому, що все одно хочу це пройти. Сам не знаю чому. Той док мене перепитав, чи я усвідомлюю, що відчуття після операції напевне будуть болючими, а результат у найкращому випадку — сліпий казав "побачимо". Я відповів: "Так". Він сказав: "Окей", і я спитав його: "Коли?" У мене був настрій — що швидше, то краще, розумієте. Ну й він мені каже: "Не жени коней, синку, не жени коней, першим чином треба взяти зразок сперми, щоб упевнитися, чи зворотна операція необхідна". А я йому: "Та де там, я здавав аналіз після вазектомії. Усе чисто". А він мені каже: "Інколи судини возз'єднуються спонтанно". "Вашу маму! — кажу я. — Ніхто мені ніколи про таке не казав". Він сказав, що шанси на це дуже малі — насправді безмірно крихітні, — але оскільки операція така серйозна, ми мусимо перевірити. Тож я пішов до чоловічої вбиральні з каталогом "Фредерікс оф Голлівуд"[507] і здрочив до паперової чашки…
— Біп-біп, Річі, — подала голос Беверлі.
— Йо, ти права, — кивнув Річі. — Про каталог "Фредерікс" я збрехав — такої гарної речі ніколи не знайдеш у кабінеті лікаря. Ну, як там не було, а док зателефонував мені через три дні й запитав, що я бажаю почути першим чином — добру новину чи погану. "Подавайте мені першою добру новину", — сказав я. "Добра новина така, що в операції потреби немає, — сказав він. — Погана ж новина та, що кожна, з ким ти лягав до ліжка протягом останніх двох чи трьох років, запросто може подати й виграти позов про визнання твого батьківства". — "Ви мені кажете саме те, що, як мені здається, ви мені кажете?" — перепитав я його. "Я тобі кажу, що ти стріляєш не холостими, і це триває вже певний час, — сказав він. — У зразку твоєї сперми мільйони маленьких крутиків. Часи, коли ти міг весело скакати незагнузданим, не ставлячи запитань, тимчасово дійшли краю, Річарде". Я йому подякував і поклав слухавку. А потім зателефонував Сенді у Вашингтон. "Річе! — каже вона мені. (І голос Річі раптом став голосом тієї дівчини, Сенді, якої ніхто з них ніколи не бачив. То була не імітація чи подобизна, аж ніяк; то було більше схожим на звуковий живопис). — Це так чудово — тебе почути! Я вийшла заміж!" — "Йо, це чудово, — кажу я. — Шкода, що ти не дала мені знати. Я б надіслав тобі якийсь блендер". А вона: "Той самий, незмінний Річі, завжди повний жартів". Ну, і я їй: "Звичайно, той самий, незмінний Річі, завжди повний жартів. До речі, Сенді, тобі не трапилося народити дитину чи ще щось, після того як ти поїхала з Лос-Анджелеса, га? Чи може, позапланове вишкрібання матки було або щось таке?" — "Цей жарт зовсім не забавний, Річі", — сказала вона, і мене осяяло, що вона ось-ось буде готова обірвати розмову зі мною, тому я розповів їй, що трапилось. Вона почала сміятися, тільки цього разу вже по-справжньому реготати — вона реготала так, як ото я завжди реготав з вами, друзі, наче хтось розповів їй найприкольніший у світі анекдот. Ну, а коли вона нарешті почала потроху стишуватися, я в неї запитав, що в цьому, заради Бога, такого смішного. "Це ж просто чудово, — сказала вона. — Цього разу доля пожартувала з тебе. Після стількох років посміховиськом нарешті став сам Диски Тозіер. Скількох байстрюків ти наплодив, відтоді як я переїхала на схід, Річе?" — "Я так розумію, це означає, що ти досі не відчула радощів материнства?" — запитав я в неї. "Я народжую в липні, — каже вона. — Маєш іще якісь запитання?" — "Йо, — веду далі я. — Коли це ти перемінила думку щодо аморальності приведення у цей гівняний світ дітей?" — "Коли нарешті зустріла чоловіка, який виявився не гівнюком", — відповідає вона й кидає слухавку.