— Дякую вам, — звернулась до всіх них Беверлі. Вона не пам'ятала, аби бодай колись дякувала комусь з таким глибоко щирим відчуттям. — Дякую вам усім.
— Та нема за що, — промурмотів Бен. Він, звісно, знову розчервонівся.
— Звичайно, — погодився Едді.
— Давайте закінчимо з цими ганчірками, — нагадав Стен. Із застиглим, майже суворим обличчям. Пізніше Беверлі думатиме: імовірно, тільки Стен усвідомлював, що тоді вони зробили черговий крок до певного немислимого протистояння.
9
Відмірявши чашку "Тайду" місіс Марш, вони пересипали порошок до порожньої майонезної банки. Беверлі знайшла паперову покупецьку торбу, щоб покласти туди закривавлені ганчірки, і вся четвірка вирушила до автоматичної пральні самообслуговування "Близько-Швидко" на розі Головної і Коні-стрит. За два квартали далі їм було видно Канал, що вигравав у пополуденному світлі яскравою синню.
У "Близько-Швидко" було порожньо, якщо не рахувати жінки в білій уніформі медсестри, яка чекала, коли зупиниться її сушарка. Вона недовірливо поглянула на чотирьох дітей, та потім знову повернулася до своєї книжки "Пейтон Плейс"[408] у м'якій обкладинці.
— Холодна вода, — промовив Бен тихим голосом. — Моя мама каже, кров треба змивати холодною водою.
Поки вони завантажували ганчір'я до машини, Стен пішов поміняв два своїх четвертаки на чотири дайми й два нікелі. Повернувшись, він дивився, як Бев висипає на ганчірки "Тайд" і пристукує дверцята машини. Потім вкинув два дайми в щілину монетоприймача й крутнув пускову ручку.
Більшою частиною виграних у пристінок пенсів Беверлі доклалася на купівлю молочних коктейлів, проте в глибинах лівої кишені джинсів вона знайшла чотири тих, які вижили. Видобувши монетки звідти, вона простягнула їх Стену, на обличчі якого з'явився болісний вигляд.
— От халепа, — сказав він, — я веду дівчину на побачення у пральню, а вона зразу ж бажає все перевести на голландський манер[409].
Беверлі коротко хихотнула:
— Ти певен?
— Я певен, — відповів Стен у своїй сухій манері. — Я маю на увазі, що мені дійсно серце болить відмовлятися від цих чотирьох пенсів, Беверлі, але я певен.
Усі четверо пішли до ряду пластикових стільців під шлакоблочною стіною пральні й сіли там, не розмовляючи. "Мейтаг"[410] з ганчірками всередині чвакала й хлюпала. Піна клаптями спадала за товстим склом круглого люка. Спершу піна була червонуватою. Дивлячись на неї, Бев відчувала невеличку нудоту, але виявила, що їй важко відвести погляд. У кривавій піні була певного роду макабрична чарівливість. Пані в медсестринській уніформі дедалі частіше й частіше кидала на них погляди поверх своєї книжки. Мабуть, вона боялася, що вони будуть галасувати; тепер здавалося, що її нервує саме їхнє мовчання. Коли її сушарка зупинилася, вона дістала білизну, склала її, поклала до синього пластикового пакета й пішла, кинувши на них останній спантеличений погляд, вже коли виходила з дверей.
Щойно вона пішла, Бен раптом майже жорстоко промовив:
— Ти не самотня.
— Що? — перепитала Беверлі.
— Ти не самотня, — повторив Бен. — Розумієш…
Він подивився на Едді, той кивнув. Він подивився на Стена, вигляд у того був нещасним… але за якусь мить він знизав плечима й теж кивнув.
— Про що це таке ти зараз говориш? — запитала Беверлі. Вона втомилася від людей, які сьогодні, як один, кажуть їй якісь незбагненні речі. Вона вхопила Бена за передпліччя. — Якщо ти що-небудь про це знаєш, розкажи мені!
— Хочеш сам це зробити? — запитав Бен у Едді.
Едді похитав головою. Він дістав з кишені інгалятор і всмоктав з нього монструозний вдих.
Говорячи повільно, добираючи слова, Бен розповів Беверлі, як він випадково зустрів Білла Денбро й Едді Каспбрака в Пустовищі того дня, коли закінчилася школа, — це трапилося майже тиждень тому, хай би як важко в це було повірити. Він розповів їй про те, як вони наступного дня збудували в Пустовищі греблю. Він переповів історію Білла про те, як повернула голову й підморгнула шкільна фотографія його мертвого брата. Він розповів свою власну історію про мумію, яка в наймертвотніший день зими йшла по вкритому кригою Каналу, тримаючи повітряні кульки, що плинули проти вітру. Беверлі слухала все це зі зростаючим жахом. Він відчував, як дедалі ширше розкриваються її очі, як у неї холонуть ноги й руки.
Бен зупинився і подивився на Едді. Едді зробив черговий хрипучий вдих з інгалятора, а потім знову розповів історію про прокаженого, говорячи тою ж мірою поспішливо, якою повільно говорив Бен, слова в нього натикалися одне на інше в прагненні терміново вискочити та щезнути. Закінчив він напівсхлипом на вдиху, але цього разу не заплакав.
— А ти? — спитала вона, дивлячись на Стена Юріса.
— Я…
Раптом настала тиша, змусивши їх здригнутися, як здригаються від несподіваного вибуху.
— Прання закінчилося, — сказав Стен.
Вони дивилися, як він підводиться — маленький, стриманий, елегантний — і відкриває пральну машину. Він витяг ганчірки, які злиплися в суцільний кавалок, і роздивився їх.
— Залишилася маленька пляма, — сказав він, — але не дуже погана. Схожа на ті, що бувають від соку з журавлини.
Він показав їм, і всі серйозно закивали, немов над якимись важливими документами. Беверлі відчувала полегшення, схоже на те, яке вона відчула, коли знову чистою стала ванна. Вона змогла пережити бліду пастельну пляму на пошарпаних шпалерах там і зможе пережити бліду червонувату пляму на технічних ганчірках свої матері. Вони таки з цим упоралися, і це здавалося важливим. Може, воно й не до кінця подіяло, але вона для себе відкрила, що подіяло воно досить добре, щоб подарувати мир її серцю, і, браття, цього вже було достатньо для дочки Ела Марша Беверлі.
Стен закинув ганчірки до однієї зі схожих на бочки сушарок і опустив два нікелі. Сушарка почала крутитися, Стен повернувся і зайняв своє місце між Едді й Беном.
Якусь мить всі четверо знову сиділи в мовчанні, дивлячись, як обертаються і падають, обертаються і падають ганчірки. Гудіння сушарки з газовим підігрівом діяло заспокійливо, майже заколисливо. Якась жінка, котячи візок із купленими харчами, проходила повз заблоковані в прочиненому стані двері. Кинувши на них погляд, вона пішла собі далі.