Вони зрізали собі шлях на Судову вулицю і впали на лаву перед поліцейським відділком: у той момент це місце здавалося єдиним у Деррі, де вони могли перебувати в бодай якійсь безпеці. Беверлі закинула одну руку на шию Бена, а іншу на шию Річі. І несамовито обняла хлопців.
— Це було супер! — очі в неї іскрилися. — Ви бачили тих пацанів? Ви їх бачили?
— Бачив я їх, авжеж, — ледь видихнув Бен. — І ніколи не хочу бачити знову.
Це їх порвало в черговий буревій істеричного реготу. Річі все ще очікував, що банда Генрі може вискочити з-за рогу на Судову вулицю і знов погнатись за ними, хоч є тут поліцейський відділок, хоч нема. Але перестати реготати все одно не міг. Беверлі правду сказала. Це було класно.
— Клуб Невдах утнув класну штуку! — заволав Річі захоплено. — Вака-вака-вака! — Він склав долоні біля рота рупором і видав своїм Голосом Бена Берні: "Ти-БА, Ти-БА, Ти-БА, дитятки!"[387]
З відчиненого вікна на другому поверсі вистромив голову якийсь коп:
— Гей ви, дітки, забирайтеся звідси! Зараз же! Ідіть, гуляйте!
Річі розтулив рота, щоб сказати щось квітчасте (цілком імовірно новонадбаним Голосом Копа-Ірландця), але Бен копнув його по нозі:
— Заткнися, Річі, — осмикнув його він й одразу ж зіткнувся з проблемою недовіри до самого себе: невже він справді таке сказав?
— Точно, Річі, — докинула Бев, дивлячись на нього з ніжністю. — Біп-біп.
— Окей, — погодився Річі. — Що ви, друзі, хочете робити? Хочете, підемо пошукаємо Генрі Баверза та спитаємо, чи не бажає він залагодити це питання за грою в "Монополію"?
— Прикуси собі язика, — сказала Бев.
— Га? Що це означає?
— Не бери собі в голову, — сказала Бев. — Деякі хлопці такі безклепкі.
Невпевнено, страшенно червоніючи, Бен запитав:
— Беверлі, дуже боляче було тоді, коли той… за волосся?
Вона ласкаво йому посміхнулась, і цієї ж миті їй прийшла впевненість у тому, про що вона раніше лише здогадувалася: це Бен Генском надіслав їй картку з тим гарним, маленьким хайку.
— Та ні, не дуже, — відповіла вона.
— Гайда в Пустовище, — запропонував Річі.
А отже, туди вони й пішли… чи то пак сховалися туди. Пізніше Річі думатиме, саме так вони й визначилися, де проведуть решту літа. Пустовище стало їхнім місцем. Беверлі, як і Бен до дня його сутички з великими хлопцями, ніколи раніше не спускалась туди. Вона йшла між Річі й Беном, поки вони низкою йшли вниз стежкою. Гарно колихалася її спідничка і, дивлячись на дівчину, Бен переживав хвилі почуттів, потужних не менш за черевні кольки. На щиколотці в неї тоді був браслет. Він зблискував на пополудневому сонці.
Вони перейшли через те відгалуження Кендаскіґ, яке були перегородили греблею хлопчики (потік розділявся приблизно ярдів за сімдесят вище за течією, і знову ставав єдиним приблизно ярдів за двісті далі), ступаючи по каменях на тому місці, де стояла гребля, знайшли іншу стежку й нарешті вийшли на берег східного рукава річки, набагато ширшого за всі інші. Потік виблискував у пополудневому світлі. Ліворуч Бен побачив пару отих бетонних циліндрів з кришками люків нагорі. Під ними над водою стирчали великі бетонні труби. З кінців цих зливних труб просто в Кендаскіґ дзюрчали тоненькі ручаї каламутної води. "Хтось у місті сере, а тут воно виходить", — подумав Бен, згадавши пояснення містера Нелла про каналізаційну систему Деррі. Він відчув щось на кшталт тупого від безпорадності гніву. Колись тут, у цій річці, мабуть, жила риба. Тепер шанси на те, щоби вловити тут форель, вельми спірні. Кращі шанси на те, що виловиш жмуття використаного туалетного паперу.
— Тут так красиво, — зітхнула Бев.
— Йо, непогано, — погодився Річі. — Мошви нема, і вітерець достатній, щоб тримати віддалік москітів. — Він подивився на неї з надією. — А сигарети є?
— Нема, — відповіла вона. — Була пара, але я їх викурила вчора.
— Дуже погано, — сказав Річі.
Вибухово пролунав гудок, і вони всі разом задивилися, як по насипу на дальнім боці Пустовища прогуркотів до залізничної станції довгий товарний потяг. "Бігме, якби це був пасажирський потяг, вони б звідти спостерігали чудові краєвиди, — подумав Річі. — Спершу будиночки бідноти у Старому Відрозі, потім бамбукові болота по інший бік Кендаскіґ і нарешті, перш ніж полишити Пустовище, колишній гравійний кар'єр, у якому тепер тліє міське звалище".
На якусь мить він знову вловив себе на думці про історію Едді — той прокажений під покинутим будинком на Нейболт-стрит. Він викинув це з голови й обернувся до Бена.
— То яка тобі частина була найкращою, Скирте?
— Га? — винувато повернувся до нього Бен. Бев задивилася за Кендаскіґ, занурена у власні думки, а він дивився на її профіль… і на синець у неї на вилиці.
— У тих фільмах, Дамбо[388]. Яка для тебе частина була найкращою?
— Мені сподобалося, коли доктор Франкенштейн почав кидати трупи крокодилам під своїм домом, — сказав Бен. — Оце для мене найкраща частина.
— Гидота, — сказала Бев і здригнулася. — Ненавиджу такі речі. Крокодилів, піраній, акул.
— Йо? А що воно за таке, піраньї? — моментально зацікавився Річі.
— Маленькі такі, крихітні рибки, — сказала Бев. — І в них ще маленькі такі, крихітні зуби, але страшенно гострі. І якщо зайдеш у річку, де вони водяться, вони тебе вмент обгризуть до кісток.
— Bay!
— Якось я бачила один фільм, так там тубільці хотіли перейти річку, але пішохідний місток завалився. То вони запустили у воду корову на мотузці, і перейшли, поки піраньї їли ту корову. Коли вони її витягли, від корови нічого не залишилося, тільки кістяк. Мені кошмари цілий тиждень снилися.
— Ух ти, хотілося б мені мати кілька таких рибок, — промовив Річі радісно. — Я б запустив їх у ванну Генрі Баверзу.
Бен почав хихотіти:
— Не думаю, щоб він приймав ванни.
— Про це я не знаю, але знаю, що нам краще стерегтися тих хлопців, — сказала Бев. Її пальці торкнулися синця на щоці. — Татусь позавчора дав мені по голові за те, що я розбила стос тарілок. Одного разу на тиждень достатньо.
Запала мить тиші, яка мусила б бути незручною, але такою не була. Перервав її Річі, сказавши, що для нього найкращою частиною була та, коли Вовкулака-підліток узявся за того злого гіпнотизера. Вони балакали про ці фільми, і про інші фільми жахів, які дивилися, і про "Альфред Гічкок презентує" по телевізору — цілу годину чи й довше. Беверлі побачила на річковому березі ромашки й зірвала одну. Спершу вона піднесла квітку під підборіддя Річі, а потім під підборіддя Бену, щоб побачити, чи люблять вони лестощі. Сказала, що обидва люблять. Поки вона тримала квітку в них під підборіддями, обоє виразно відчували в себе на плечах її доторк і чистий запах її волосся. Її обличчя наблизилося до Бенового лише на пару митей, але тієї ночі йому снилося, як дивляться її очі впродовж того коротесенького й безкінечного проміжку часу.