— To для таких дівчат, як Марша Федден, — промовила вона. — Як вона, чи Селлі Мюллер і Ґрета Бові. Для дівчат, які пісяють трояндовою водичкою. Їхні батьки допомагають купувати спортивний реманент і уніформу. Такі туди потрапляють. Я ніколи не стану чірлідеркою…
— Йсусе, Бев, не можна так упевнено…
— Звісно, можна, якщо це правда, — знизала вона плечима. — Мені однаково. Та й взагалі, воно мені треба, робити ті кульбіти, показуючи свої трусики мільйонам людей? Дивися, Річі. Учися.
Наступні десять хвилин вона наполегливо показувала Річі, як змусити його "йо-йо" "спати". Під кінець Річі вже почав кумекати що до чого, хоча здебільшого, після того як "йо-йо" "прокидалося", йому вдавалося підняти його тільки на половину мотузки.
— Ти недостатньо різко смикаєш пальцями, от і все, — сказала вона.
Річі подивився на годинник на "Мерілл Трасті" по той бік вулиці й схопився на ноги, запихаючи "йо-йо" собі до задньої кишені.
— Їй-бо,і мені треба бігти. Я мусив зустрітися з друзякою Скиртем. Він ще вирішить, ніби я пере… думав, чи щось теє.
— Хто такий Скирт?
— Ой. Це Бен Генском. Хоча я називаю його Скиртем. Знаєш, як отой Скирт Келхун, борець-реслер.
Бев насупилася:
— Це не дуже ґречно. Мені Бен подобається.
— Не шмахаття моя, маса! — заверещав Річі Голосом Негритосика, підкочуючи очі та змахуючи руками. — Не шмахаття моя, моя бу'е слухняна чо'ненький, мем, моя…
— Річі, — тільки й промовила тоненько Бев.
Річі припинив.
— Мені він теж подобається, — сказав він. — Ми всі разом будували греблю там, у Пустовищі, пару днів тому і…
— Ви ходите туди? Ви з Беном ходите гратися туди?
— Звичайно. Наша зграя, кілька хлопців, ходить туди. Там кльово взагалі-то. — Річі знову поглянув на годинник. — Я мушу вже зникнути. Бен чекатиме.
— Гаразд.
Він завагався, подумав і сказав:
— Якщо в тебе нема ніяких справ, ходімо зі мною.
— Я тобі вже казала. У мене зовсім нема грошей.
— Я куплю тобі квиток. Маю пару баксів.
Вона жбурнула недоїдене морозиво у найближчу урну. Її ясні очі, того гарного блакитно-сірого відтінку очі, обернулись до нього. У них світилося зухвалим сміхом. Вона зробила вигляд, ніби поправляє собі волосся, і спитала:
— Ох, милий, це мене зараз запрошують на побачення?
На якусь мить Річі нехарактерно для себе знітився. Він буквально відчув, як йому заливає червоним щоки. Він зробив цю пропозицію абсолютно природним чином, точно так, як перед тим зробив її Бену… Але хіба він не сказав тоді Бену щось про розписку? Так. Проте він нічого не сказав про розписку Беверлі.
Раптом Річі відчув себе дещо чудно. Він опустив очі, ховаючи їх від її веселого погляду, і тепер помітив, що спідничка в Бев, коли вона смикнулась уперед, щоб вкинути до урни морозиво, підтяглася вгору, і він тепер бачить її коліна. Він підвів очі, але даремно: тепер він дивився на початкові округлості її грудей.
Річі, як він це зазвичай робив у такі моменти розгубленості, знайшов схованку в абсурді.
— Так! На побачення! — крикнув він, падаючи перед Бев на коліна з простягнутими до неї складеними долонями. — Прошу, ходімо! Прошу, ходімо! Я готовий рішити себе, якщо ти скажеш ні, знаєш ти це? Агов-агов?
— Ох, Річі, ти такий дурисвіт, — знову захихотіла вона… але хіба не порожевіли трішечки її щоки? Якщо так, це зробило її ще гарнішою, ніж завжди. — Встань, поки тебе не заарештували.
Він підвівся і знову гепнувся поруч неї, відчуваючи, що запаморочення в нього нібито минається. Трохи дуркування завжди допомагає, коли трапляється якесь запаморочення, вважав він.
— То ти підеш?
— Звичайно, — сказала вона. — Щиро тобі дякую. Лишень подумати! Моє перше побачення. Тільки б дочекатися, коли запишу це ввечері в своєму щоденнику, — вона склала руки між пуп'янків своїх грудей, швидко заморгала віями, а вже тоді розсміялася.
— Мені хотілося б, аби ти перестала це так називати, — сказав Річі.
Вона зітхнула:
— Так мало романтичності в твоїй душі.
— Збіса точно, її там нема.
Але він відчував певне задоволення самим собою. Цей світ раптом здався йому дуже ясним і дуже дружнім. Він виявив, що раз у раз скидає очима вбік, на неї. Вона дивилася на магазинні вітрини — на сукні та пеньюари в "Корнелл-Гоплі", на рушники й посуд у вітрині "Сток-товарів", тим часом як сам він крадькома поглядав на її волосся, на обрис її обличчя. Він придивлявся, як її голі руки виходять з круглих отворів блузки. Він побачив краєчок бретельки її комбінації. Йому було радісно від усіх цих речей. Він не міг сказати чому, але те, що трапилося у спальні Джорджа Денбро, ніколи не здавалося йому більш віддаленим, як саме тоді. Час було вже йти, час зустрітися з Беном, але він волів посидіти тут бодай трішки довше, поки її очі блукали по вітринах, бо це так добре — дивитись на неї, бути з нею.
9
Діти подавали свої четвертачки за квиток у віконце каси й проходили до фойє "Аладдіна". Подивившись крізь ряд скляних дверей, Річі побачив натовп біля ятки з солодощами. Попкорн-машина працювала вкрай напружено, висипаючи з себе кучугури свого продукту, смикаючись на завісах, поторохкувала її масна ляда. Він ніде не побачив Бена. Він спитав у Беверлі, чи вона його ніде не помітила. Вона похитала головою.
— Може, він уже зайшов?
— Він казав, що зовсім не має грошей. А ота дочка Франкенштейна, отам, його ніколи не пропустила б без квитка, — Річі кивнув пальцем на місіс Коул, котра працювала контролеркою в "Аладдіні" ще з тих часів, коли фільмам було ще довго до того, як стати звуковими. Її фарбоване на яскраво-руде волосся було таким ріденьким, що крізь нього прозирав скальп. У неї були велетенські, відвислі губи, які вона фарбувала помадою сливового кольору. Дикі плями рум'ян покривали її щоки. Брови в неї були нарисовані чорним олівцем. Місіс Коул була ідеальною демократкою. Усіх дітей вона ненавиділа рівною мірою.
— Чорт, я не хочу без нього заходити, але ж уже ось-ось почнеться сеанс, — промовив Річі. — Де це він збіса вештається?
— Ти можеш купити йому квиток і залишити для нього в касі, — достатньо резонно зауважила Беверлі. — А потім, коли він прийде…
Але якраз тоді Бен вигулькнув з-за рогу Централ— і Маклін-стрит. Він сопів, черево колихалося в нього під светром. Він побачив Річі й підняв руку, щоб помахати. Потім він побачив Беверлі й рука застигла в півзамаху. Очі в нього на мить розчахнулися. Він закінчив свій помах, а потім повільно пішов туди, де вони стояли під козирком "Аладдіна".