— Так, любий, я це розумію, — кивнула мати. — У тебе яйце на щоці.
Річі змахнув яйце зі щоки.
— Три бакси, якщо я все зроблю до того, як ви повернеться ввечері додому? — спитав він у газети.
Батькові очі вигулькнули на мить знову:
— Два п'ятдесят.
— Ox, чоловіче, — ойкнув Річі. — Ти як Джек Бенні.[375]
— Мій ідол, — сказав Вент з-поза газети. — Вирішуй, Річі, я хочу дочитати спортивні результати.
— Згода, — сказав Річі й зітхнув. Коли тебе тримають за яйця рідні, вони добре знають, як тиснути. Доволі сміхостайне це, якщо подумати. Косячи траву, він вправлявся у своїх Голосах.
7
Він закінчив спереду, ззаду й по боках близько третьої дня в п'ятницю і розпочав суботу з двома доларами та п'ятдесятьма центами в кишені джинсів. Майже збіса багатій. Він зателефонував Біллу, але Білл понуро сказав, що мусить їхати в Бенгор, проходити якісь логопедичні тести. Річі висловив йому співчуття, а потім додав своїм найкращим Голосом Заїкуватого Білла: "3-з-завдай їм т-т-там ч-ч-чортів, В-великий Б-білле".
— Т-твоїм л-л-лицем та до м-м-моєї с-с-сраки, — сказав Білл і поклав слухавку.
Потім він подзвонив Едді Каспбраку, але в Едді голос був ще пригніченішим, аніж у Білла — мати купила собі та йому цілоденний автобусний проїзний, сказав він, і вони збираються відвідати тіток Едді у Гейвені, у Бенгорі, і в Гемпдені. Усі три вони товсті, як місіс Каспбрак, і всі три самотні.
— Кожна щипатиме мене за щоку й казатиме, як я виріс, — сказав Едді.
— Це тому, що вони знають, який ти милий, точно як я. Я побачив, який ти милий, відразу ж, щойно з тобою познайомився.
— Ти інколи справжній гівнюк, Річі.
— Щоб когось упізнати, треба таких знати, Едсе, а ти знаєш їх усіх. Наступного тижня будеш у Пустовищі?
— Гадаю, що так, якщо ти з хлопцями будеш. Хочеш, пограємо у війну?
— Може. Але… ми з Великим Біллом маємо дещо тобі розповісти.
— Що?
— Насправді це історія Білла, так я думаю. Побачимося. Насолоджуйся своїми тіточками.
— Дуже смішно.
Третьому він подзвонив Стену Босу, але Стен впав у неласку в своїх батьків через те, що розбив суцільну віконну шибку. Він грався в летючу тарілку формою для пирога та зробив хибний віраж. Кото-строфа. Весь цей вікенд йому доведеться виконувати різні роботи вдома. І наступний вікенд, імовірно, також. Річі висловив співчуття і запитав, чи приходитиме Стен у Пустовище на наступному тижні. Стен сказав, що, мабуть, так, якщо батько не вирішить його замкнути чи ще щось.
— Йсусе, Стене, то ж усього лиш вікно.
— Йо, але велика шибка, — відказав Стен і повісив слухавку.
Річі хотів уже був піти з вітальні, але потім подумав про Бена Генскома. Погортавши телефонний довідник, він знайшов там Арлін Генском. Оскільки вона була єдиною леді серед чотирьох Генскомів у списку, він вирішив, що це й мусить бути номер Бена, і зателефонував.
— Я хотів би піти, але я витратив уже всі свої кишенькові гроші, — сказав Бен. Зізнався він у цьому пригніченим і засоромленим голосом — фактично, всі свої гроші він витратив на цукерки, содову воду, чіпси та сухі м'ясні палички.
Річі, котрий наразі купався в багатстві (і котрий не любив ходити в кіно сам), сказав:
— У мене повно грошей. Можу дати тобі під розписку.
— Йо? Справді? Ти це зробиш?
— Звичайно, — відповів Річі спантеличено. — Чому ні?
— Окей! — щасливо вигукнув Бен. — Окей, це чудово! Два фільми жахів! Ти казав, що один фільм про вовкулаку?
— Йо!
— Чоловіче, я люблю кіна про вовкулаків!
— Йсусе, Скирте, не намочи собі штани.
Бен розсміявся:
— Зустрінемося перед "Аладдіном", гаразд?
— Йо, чудово!
Річі поклав слухавку й подивився на телефон задумливо. Йому раптом дійшло, що Бен Генском самотній. І від цього він відчув себе ледь не героєм. Він насвистував, піднімаючись угору сходами по комікси, які можна буде почитати перед сеансом.
8
День був сонячним, вітряним і класним. Річі, пританцьовуючи, йшов по Централ-стрит до "Аладдіна", клацаючи пальцями та стиха наспівуючи "Рок-дрозда"[376]. Почувався він чудово. Похід у кіно завжди дарував йому приємне відчуття — він любив той чарівний світ, ті чарівні сновидіння. Йому шкода було всіх, хто мусив виконувати якісь нудні обов'язки у такий-от день — Білла з його мовною терапією, Едді з його тітками, бідного друзяку Боса Стена, який у такий день чиститиме сходи переднього ґанку або замітатиме гараж тільки за те, що та формочка для пирога, яку він кидав, замість майнути ліворуч, майнула праворуч.
У задній кишені в Річі сиділа його "йо-йо", він тепер її витяг і знову спробував змусити її "заснути"[377]. Це було вміння, якого Річі дуже жадав набути, але поки що — пусто-дурно. Ця скажена срана штука просто не хотіла того робити. Вона або падала донизу і знову підстрибувала вгору, або падала донизу й мертво висла там на шнурку.
На півдорозі вгору пагорбом по Централ-стрит він побачив якусь дівчину в бежевій плісированій спідничці й білій блузці без рукавів, вона сиділа на лаві перед аптекою Шука. І їла щось ніби схоже на фісташкове морозиво у вафельному ріжку. Яскраве, золотаво-руде волосся — світліші пасма здавалися мідними, а подекуди й майже білявими — звисало їй на лопатки. Річі знав тільки одну дівчину з волоссям саме такого відтінку. Беверлі Марш.
Бев дуже подобалася Річі. Ну, він її любив, але не в тому сенсі. Він був у захваті від її зовнішності (також він знав, що в цьому він не самотній — такі дівчата, як Селлі Мюллер і Ґрета Бові, ненавиділи її пекельно, все ще занадто юні, щоб зрозуміти, як це все інше їм дістається так легко… а вони все одно мусять змагатися зовнішністю з дівчиною, яка живе в одній з тих задрипаних квартир на Нижній Головній вулиці), проте щонайперше вона йому подобалася за те, що була крутою і мала насправді чудове почуття гумору. А ще в неї зазвичай були сигарети. Коротше, вона йому подобалася тому, що була класним хлопцем. Тим не менше, пару разів він ловив себе на тому, що загадується, якого кольору трусики вона носить під отим невеличким вибором своїх доволі вицвілих спідниць, а це ж не та річ, про яку загадуєшся, думаючи про інших хлопців, чи не так?
І, мусив визнати Річі, вона збіса дуже красивий хлопець.