Володарка Понтиди

Страница 131 из 142

Косач Юрий

Миттю я вихопив шпагу. Кров закипіла в мені, другою рукою я вирвав пістолета з-за поясу. "Песький син, — загремів я на всю корчму, — тепер, сучий сину, ти від мене не втічеш..." І я вибіг з господи, Доманський мене зразу ж зочив. Але в цю ж мить хтось взяв мою руку цупкою правицею. Я шарпнувся: це був ніхто інший як барон Шенк, власною особою. "Кавалере — прошепотів він, — ні кроку! Ви знаєте на кого пориваєтесь? Герцог Гессен-Кассель — це потвора в людській подобі. Він вас згноїть у своїх казематах і вітер по вас не свисне. Ви бачите його драгунів? Тільки поважтеся, а герцог накаже, то вони вас на січку порубають..." Я ще шарпався, але коні вже рвалися запряжені, форейтори гукнули і кароцца рушила як навіжена, гуркотячи колесами. Драгуни її оточили в чвалі.

Звідки взявся барон, яким робом і чудом? Проте, хто зна, чи не врятував він мене від тієї чортівської зграї. Швидко його підхопила карета, а ми, куняючи, ще тільки через які дві години добились до нідерландського кордону. Я мовчав усю дорогу, але мої думки були сумні та невеселі.

Навкола була похмура провесна. Навкола був люд, аж чорний від злиднів, від наруги, від рабства. А над цим людом жирували дармоїди-самодури, миршаві князьки, яких хижацькі обличчя, зжерті пияцтвом, розпустою і пихою, ввижались мені втіленням чортівського племені. Чому досі не зірветься вітром розмаяний прапор боротьби з усією цією каналією? Доки ж терпіти оте їхнє довічне право, що дозволяє продавати і кабалити людей, кров'ю їхньою ситити ледарство і злочинство, золотом набивати ковані куфри усяких княжат та їхніх любасок?

Прийде час, загремить ще хуртовина і мені бути з нею, мені з нею збрататись. Погнавшись за химерою, о боги, — я втратив духа нашого сторіччя, того передгроззя, яке провіщає хуртовини століттів, ще чудесніших, ще небуваліших...

Увесь у полоні цих дум я дрімав аж до застав Гельдерна, де нас спинили люті, мов пси, голландські жандарми.

3

В Ротердамі ми розташувалися в будинку банкіра Шенка, який і тут був як удома. Тільки тепер я збагнув, владу грошей, золота! Адже ж цей Шенк, непоказний, старий борсук, — вів своє лихварське діло по всій Європі — від Петербурга до Ротердаму, від Відня до Стокгольму; тай далі ще — аж до Бостону і до Багдаду; і дідько лиш знає, скількома кораблями, якими міняльними конторами, якими банками, якими караванами він розпоряджав! Йому—першому відомо усе: зустрівши нас у Ротердамі, вже знав, що ескадра Орлова вирушила з Ліссабону і йде на північ-захід, з флагманським фрегатом "Три ієрархи" на чолі.

Шенкові шпіони доносили навіть зеркальними телеграфами, що в Нанті і в Бресті зупинки будуть короткі, бо король Людовик XVI не дуже милує катерининських моряків. Зате у Плімуті, мовляв, графові — адміралові готується тріумфальна зустріч. Таким чином, сказав нам Шенк, єдина нагода, яка нам трапляється, чи пак Ті нам надсилає небо [хоч він і сам при цьому підсміхався] — це Плімут і туди ми вирушимо, тільки ескадра обігне береги Бретані.

Наш загін, щедро підтримуваний бароном Шенком, становив компанію шалапутів і дурисвітів. Абат Гронкі і Врона-Вонсович стовбичили цілими днями в тавернах, а ввечері йшли до ігор них домів та до театрів і до веселих дівчат. Зогу та й два бельбаси з Чорногори волочилися з ранку до вечора в місті, виглядували дівок, але нічого путнього не могли знайти. Час від часу Шенк посилав їх дати прочухана боржникам, які не платили боргів або тим же способом всовіщати конкурентів — лихварів.

Що ж до мене, то я разів зо два побував в ігорних домах, іноді виграючи, іноді програючи, та декілька разів у портових господах, тільки не з нашою шушваллю, а з моряками різних націй, які заходили сюди, йдучи з різних країн. Любив я погуторити з голландцями, розкурити з ним люльки. Найцікавіші розмови були з капітанами і шкіперами, що з'їздили світ, бували і в Америці і на Вогненній Землі, і в Перу, і в Ост-Індії і в Чіпанго. Приставав я і з бостонцями. З їх розмов я зрозумів, що в Америці англійської кормиги не хочуть вже терпіти і все йде до ребелії.

А решту часу я проводив над упорядкуванням свого діярія. Доля моя була сповита невідомістю: хтозна, чим скінчиться ота веремія з королевою Понтиди [нераз задумувався я над тим, як то вона, голубка, там у своїй темниці-каюті на "Трьох ієрархах"], але для нащадків треба залишити повчальну історію моєї одиссеї. Може придасться вона кому для науки, як треба жити; може замислиться котрийсь із нащадків, наскільки пристрасть може оволодіти людиною, щоб звести її з розуму і метелятися по світі як той Марко Проклятий. Рукописи свої, краще сказати сувої їх, я хотів залишити барону Шенку. Довір'я до цієї проміткої людини у мене було, автім, що йому по цих паперах без вартості?

Нарешті, одного вечора, барон Шенк наказав нам усім зібратися в його конторі. Я збагнув, що наше дармування в Роттердамі скінчилося і тепер події справді мигтітимуть як зірниці на хмарному видноколі. Через те й писання мого діарія зазнає змін: часу залишалося мало, щоб списувати подробиці; треба залишити, для того ж самого потомства, тільки головні події. Розсівшись за столом, протираючи окуляри, пишновидий у свойому перловому жилеті, під чорним камзолом з золотими позументами, в напудрованій перуці, наш дідок, неначе той міністр, представив нам становище.

Ескадра адмірала-графа, тобто три чільні кораблі — "Три ієрархи", "Три святителі" і "Всеволод" обминули острів Олерон, підійшли до Ла-Рошелі і йдуть з добрими вітрами на Брест. Франція приймає їх холодно: ніде нема урочистих зустрічей; решта ескадри — "Ростислав", "Мироносец", "Святий Миколай" та інші йдуть під начальством адмірала Свиридова, не поспішають. До прийому гостей готується вся Англія, в Плімуті життя вирує, найкращі фрегати і корвети його величності короля Джорджа III вже стоять на якорях у Плімутському порту для парадної зустрічі. Сам лорд адміралтейства прибуде, щоб надати графу Орлову орден Підв'язки; місто буде вмаяне і прикрашене, з бастіонів загремлять салюти на честь Семіраміди Півночі та її побідоносної ескадри. Бенкети слідуватимуть за бенкетами: перший — лорда адміралтейства, другий — командуючого королівським флотом, третій — голови міста Плімуту; коннетаблі і пери Англії прибудуть, щоб вітати переможця на Егейському і Середземному морях, а тоді граф генерал-аншеф Орлов дасть відплатний бенкет на борту "Трьох ієрархів", що триватиме три дні і три ночі. Зграя кухарів і лакиз уже метушиться, прибувши з суходолу, щоб здивувати англійських гостей невиданими стравами.