Після танців Рев'якін запросив гостей в здорову столову на вечерю. Столова так само, як і зал, ніби горіла од ясного світла. Вечеря була багата. Вин було багацько. Були в усьому аж збитки в того багатющого пана, а найбільше в винах.
Рев'якін справив такі свої вхідчини, що за їх ще довго згадували в околиці по дідицьких оселях. А тітки сміялись, що цей пещений багатир справляв своє весілля з Іриною.
Настала осіння сльота й негідь. Пішли хмарні та сумні дні. Рев'якін вовтузився з покупцями та вряди-годи сідав за роботу в кабінеті й понаписував чимало дописів в газети й невеличких статтів для одного журналу. Аристид був хазяйновитий і запопадний, їздив на поле, доглядав клуні, але в пізню осінь йому вже не було ніякісінької роботи. Дві сім'ї обідали вкупі, пили чай за одним столом. Вранці, як Ірина виходила до чаю, Рев'якін цілував її в чоло і в руку. Рев'якін завіз журфікси на своїй половині. З'їжджались до його близькі сусіди й приятелі на карти. Часом він і Аристид з сусідами-вловчими ганяли по борах, ходячи на влови.
— Знаєш що, Аристиде! Я бачу, що тебе бере нудьга отут на селі. Поїдь ти в Петербург, і я дам тобі дорученість по одному моєму ділу. А там одвезеш мій лист до однієї високої особи, до того добродія, що був губернатором в той час, як я служив вкупі з ним віце-губернатором. Цей старий губернатор, генерал, має силу в вищих сферах. Я попрошу його, щоб він примостив тебе в будлі-який полк. Він має значіння й силу в сферах і зможе вивести тебе в люде. А то ти занудишся й занидієш в оцій глушині. А як буде тобі на службі якась недогода, то покинеш її і вернешся вже з більшими еполетами до мене хазяйнувать.
— Одже ви, тату, добре радите мені. Я ще не був і досі в Петербурзі. Поїду, побачу столицю, побуваю в театрах, в музеях. Може, й на службу стану, як вдасться,— сказав Аристид.
Така мандрівка дуже припала Аристидові до вподоби. Він не довго й гаявсь і хапки зібрався, уклався й виїхав на вокзал.
Ірина з зависністю дивилась на його укладання та пакування в далеку дорогу. її чогось взяли завидки, бо й їй дуже заманулось поїхати в столицю, знов побачить Петербург. Це бажання виникло в її душі раптом і в одну мить запалило серце й розворушило нерви. Вона тільки мовчки зітхала, як Аристид сів в екіпаж і покатав з двора на вокзал на баских батьківських конях.
IV
Аристид не довго й гаявся з одповіддю до батька. Він писав, що старий генерал привітав його, як рідного сина, обняв, тричі поцілував і зараз попеклювавсь його справою, поїхав на розвідини в канцелярію, побував в кількох значних осіб. І врешті він зайняв вже місце в уланському полку, котрий стояв саме в той час в столиці. Батько зараз послав одповідь і тисячу карбованців на мундир і окопи-ровку та на усякий вжиток, потрібний в столиці. Батько звелів йому якмога частіше подавати звістки за своє життя в столиці, за свою службу та за усякові свої справи й запрошував його приїхать на різдво. Але Аристид од-писав, що саме на різдвяних святках співатиме в опері одна загранична артистка, котру йому конче хотілось послухать. Батько писав потім, щоб Аристид прибув до його на великодні святки, але син не приїхав.
Вже в кінці серпня Аристид дав знать, що приїде незабаром. Він якось-таки вирвався з Петербурга й приїхав до батька. Усі повиходили на ґанок стрічати дорогого гостя. Батько зрадів, вхопив його в обнімок і пригорнув до себе. Никандр обняв його двічі. Ірина Михайлівна теж була рада й привітала його дуже ласкаво.
— Одже ти, сину, неначе ще підріс трохи й поширшав у плечах. Ой, який же тепер з тебе бравий гвардієць вийшов! Та як тобі пристають до лиця еполети!—казав батько й очевидячки милувався сином.
Всі повеселішали й пожвавішали. Слуги забігали, порались коло столу, готували вечірній чай та закуску. Усі розпитували Аристида, так що він ледве встигав давати одповідь, розказував за свій поспіх на службі, за своїх начальників та про їх ласку й прихильність до його. Ірина Михайлівна налагодила все для чаю. Аристид вештався по горниці в своєму уланському куценькому мундирі. Вузеньке убрання неначе влипло з усіх боків до його гарної, стрункої постаті, що була доладна, мов статуя Аполлона.
Він покращав. Рівний станом, височенький, в золотих еполетах на плечах, він був гарний, як Адоніс; неначе статуя цього божка-красуня ожила й походжала по горниці.
Ірина Михайлівна поналивала стакани й попросила Аристида сідать за стіл. Він сів насупроти неї поруч з Никандром. Ірина придивилась до їх обох, і її вразила велика різнація між ними. Гарний Никандр з своєю мужньою красою неначе одразу потемнішав, попоганшав, сидячи попліч з Аристидом. Сонце на заході кинуло проміння на кінець стола. І вона одразу примітила, що високе й ніби спадисте Никандрове чоло вгорі неначе стало лисе; його нахилені набік і трохи вперед вуха, що колись так надили її й припадали до вподоби, тепер стали ніби здорові, і Никандр став ніби й справді клаповухий; а на його виду вона примітила маленькі зморшки. Навіть Никандрові блискучі темні очі неначе пригасли при чудових блискучих великих Аристидових очах, як згасає проміння місяця вранці перед сонцем.
Ірина Михайлівна почувала, що в її серці все пішло ніби напереверт. Щось заворушилось приємне, миле, таке приємне, таке веселе, що Ірина Михайлівна трохи не завела пісні. їй одразу забажалось жартувать, сміятись, пустувать. Це почування заворушилось в неї одразу, несподівано, як буває в дуже слабких на нерви та легкодумних людей. Вона вже почувала в серці, що любе Аристида, що кохання росте в її серці, як швидко росте ряст весною, і прибуває, мов вода в повіддя влітку при великому тучному наглому дощі.
Аристид похапцем пив чай і все зиркав на Ірину. Він милувався її ясними очима, дививсь, як вона кліпала й миготіла темними довгими віями та цупкими, неначе перламутровими віками. Ірина примітила його палкий погляд і вгадала, що й у його в серці заворушилась іскра кохання. І вона жартувала, глузувала з Аристида, як він залицявся в Петербурзі, ганявся слідком за красунями, і весело сміялась, блискаючи своїми білими, як перли, зубками та підморгуючи чорними брівками.