— А чому тоді ти живеш у лісі, далеко від решти зграї? — дивувався Карфакс.
— Бачиш, допомагати одному селу — це надто дрібно для мене, — хитрував Урфін. — От якби мені пощастило стати на чолі цілого народу, там я вже розгорнувся б і показав себе.
— Хто ж тобі перешкоджає стати вождем? — дивувався простодушний орел.
— Мої співвітчизники не розуміють мене, — викручувався Джюс. — Вони думають, що я прагну до влади з честолюбства, а насправді я ставлю перед собою набагато вищі цілі.
Такі розмови повторювались не раз, і нарешті орел повірив в Урфінову шляхетність. Карфакс погодився допомогти другові добитися високого становища серед людей, і нехай він тоді творить стільки добра, скільки побажає.
Саме цього й хотів Урфін Джюс Лишалося придумати, яким чином повернути собі колишню владу з допомогою гігантського птаха.
"Тільки не війна… — розмірковував Урфін. — Якщо я заради мого піднесення попрошу Карфакса вбити бодай одну людину, він зразу розгадає мої наміри. Він може розірвати мене на шматки за обман… — Урфін з жахом уявив собі страхітливого птаха, який нападав на нього — І коли я заберу цей народ у руки, у мене буде і армія, і зброя… Тоді начувайтесь, Страшило і Дроворуб!"
Урфін почав подумки прикидати, в якій частині країни він найлегше міг би стати володарем. І тут він згадав про Стрибунів.
Войовниче плем'я Стрибунів мешкало в горах між Великою річкою та володіннями Стелли. Ще нікому не щастило перетнути країну Стрибунів, вони нікого до себе не пускали.
Еллі Сміт під час першого перебування у Чарівній країні прямувала до доброї феї Стелли зі своїми друзями Страшилом, Залізним Дроворубом та Сміливим Левом. На їхньому шляху нездоланною перешкодою стала область Стрибунів, оточена горами. На гору спробував видертись Страшило, а за ним Лев, проте обидва були збиті могутніми кулаками Стрибунів. Еллі і її супутники так і не дійшли б до Рожевого палацу Стелли, якби Еллі не володіла тієї пори Золотою Шапкою, яка давала владу над Летючими Мавпами. Дівчинка викликала Летючих Мавп, і ті перенесли подорожніх до палацу Стелли повітрям.[4]
Багато століть тому Маррани (так називали себе Стрибуни) жили в Підземній країні на березі річки, яка впадає в Серединне озеро. За переказами, вони сховались у підземеллі від сильних ворогів, котрі тіснили їх з усіх боків. Там, серед скель, Маррани збудували місто, руїни якого бачили Еллі Сміт і Фред Каннінг, коли завершували довгу й небезпечну мандрівку в надрах землі.
Тієї далекої епохи Маррани вміли добувати вогонь, робили залізне знаряддя, ловили рибу і полювали на Шестилапих, яких водилося в тих краях безліч. Але з часом Марранів стало надто багато, риби та звіриного м'яса їм не вистачало, а хліборобством займатися на кам'янистому грунті було неможливо.
Маррани під проводом князя Грона покинули свій похмурий край. Вони спробували забрати у підземних рудокопів частину їхньої просторої рівнини, проте воїни семи королів відбили напад і вигнали Стрибунів нагору.
Непереливки було Марранам у горішньому світі. Їхні очі, які звикли до вічних сутінків Печери, протягом довгих місяців не могли пристосуватись до яскравого денного світла. Переселенці пересувались тільки ночами. Напівсліпі, вони довго блукали по Чарівній країні, гинули в битвах з її корінним населенням, зазнавали величезних жертв від хижих звірів, умирали з голоду, тонули при переправах через річки… Так минуло кілька років.
За час блукань Маррани здичавіли, розгубили свої знаряддя, розучились використовувати вогонь. Нарешті Грон привів нечисленну групу втікачів до безлюдної, ніким не зайнятої долини, яка й стала їхнім притулком на цілі віки. Тут вони знову розмножились, але так і лишились на дуже низькому щаблі розвитку.
Спершу спогади про те, що їхні предки жили в якомусь дивному, похмурому світі, передавались Марранам від батьків до дітей, потім спогади перетворились на легенди, а згодом і легенди призабулись. Маррани так довго жили в самотині, що люди, котрі мешкали в інших частинах Чарівної країни, знали про них дуже мало.
Мало знав про Марранів і Урфін Джюс. Які їхні житла? Чим вони харчуються? Чи немає в них захоплень? Чим можна вразити їхню уяву? На всі ці запитання Урфін не міг дати відповіді. А з'явитися до сильного незалежного племені, не відаючи, що на тебе чекає, було надто небезпечно.
"Я повинен провести ґрунтовну розвідку", — думав Урфін. Але хто зробить цю розвідку? Самому йти неможливо: він повинен зненацька з'явитися перед Стрибунами як повелитель. Послати Ту поту на? Ведмідь важкий і вайлуватий, йому не вистачить уміння ховатись і діяти нишком, як і личить справжньому розвідникові. Аж раптом Урфінів погляд упав на дерев'яного блазня, який копирсався в кутку кімнати.
— Ось хто мені потрібен! — радісно вигукнув Джюс.
Він згадав, як допоміг йому клоун під час облоги Смарагдового міста. Кілька атак дерев'яних солдатів були відбиті, й Урфін опинився в дуже скрутному становищі. І тоді Еот Лінг побував у місті на розвідці, дізнався, що багач Руф Білан ненавидить Страшила, а сич Гуамоко вмовив Білана відчинити міські ворота.
— Еоте Лінг, іди сюди! — наказав Урфін, і блазень, перевалюючись, причимчикував до нього.
— Я потрібен тобі, володарю?
— Так. Думаю доручити тобі одну дуже важливу справу.
Урфін Джюс поділився з блазнем своїми планами і розповів, що має зробити Еот Лінг. Блазень вислухав Урфіна Джюса і зауважив:
— Країна Стрибунів дуже далеко, володарю. Мандрівка туди буде довгою і небезпечною.
— Карфакс проробить цей шлях за кілька годин. Він відвезе тебе, і ти видивишся все, що потрібно.
Урфін Джюс і його вірний слуга Еот Лінг з нетерпінням чекали, коли одужає орел. Величезний птах до останньої кісточки з'їдав кроликів і зайців, що їх справно приносив Тупотун.
Карфакс прив'язався до добродушного ведмедя, який, не шкодуючи сил, ганяв по лісу в погоні за дичиною.
І ось настав час, коли орел уперше після падіння здійснив перший, ще невпевнений політ.
Коші він низько пролітав над лісом, помахи його величезних крил розгойдували гілки дерев, а перелякані білки стрімголов кидалися вниз. З кожним днем Карфакс літав усе далі й вище, сили його міцнішали, і нарешті настав день, коли він запропонував Урфінові Джюсу проїхатись на його спині.