Вогнесміх

Страница 162 из 178

Бердник Олесь

Нам би не завадило, Саливоне Оверковичу, собі дещо перейняти від оцих екзотичних звичаїв. Щоб справді наш часопис "Хрін" був глашатаєм веселощів — в основному. Безумовно, ядуча сатира нам ще необхідна, та чи не пора її зробити благороднішою, такою, що оберігає достоїнство того, на кого націлена. Бо якщо втоптати критикованого в багнюку, силою натерти йому пекучим хроном під носом, то хіба він коли-небудь стане доброзичливцем щодо своїх критиків? Затаїть злобу й образу, будьте певні. А нам же жити з цими людьми і будувати світ радості. Куди ж їх подіти? Отож пора переосмислювати всі ці наші "канони" гумору й сатири відповідно до нової моралі — більш людяної. Ось які думки навіяло мені знайомство в тутешніми "скоморохами" та гумористами…

Днями обіцяли доправити мене на острів вогнехідців. Пам’ятаю ваше прохання і все доскіпливо вивчу. Якщо дозволять — зроблю фотографії, може, й сам пройду крізь вогняну купіль. Десь тут кордон таємниці, за якою відкриваються двері у нову сутність буття. Чи не злякаємося ми тих дверей? Природа не любить боягузів, її метод — смілива й радісна гра…

До зустрічі. Мабуть, звідси вже писати не буду. Якщо є змога — гукніть моїм батькам, що зі мною все гаразд. Я писав, але зайва вісточка не завадить.

Вдячний за все, що Ви для мене зробили. Щиро — Гриць".

Нотатки Русалії

"…На аеродромі в Порт-Морсбі мене зустрів доктор Боголо. Радісний, натхненний. Щасливий тим, що контакти наших народів стали історичною реальністю, отримавши в минулому зачаття від подвигу Маклая. Розповів, що повідомив старійшин плем’я фору про мій наступний приїзд, про наміри знайти панацею супроти хвороби куру. Виявляється, ця проблема непроста: недуга вважається священною і на її лікування накладено табу з давніх давен. Жертви хвороби "сміху" буцімто належать богам веселощів: це — їхня їжа. Доктору Боголо довелося самому побувати там, куди я прямую, і грунтовно розмовляти з вождем та хранителем традицій. На щастя, багато з них вже мають європейську освіту і вважають, що пора обережно усувати деспотичність архаїчних заборон, зокрема, для зцілення такої зловісної та екзотичної хвороби.

Мені тривожно. Чи зумію впоратися з таким складним завданням? Рекомендація видатного вченого доктора Боголо багато важить, на мене дивитимуться крізь призму його авторитету. Треба зібрати всі сили, всю інтуїцію, не допускати жодної тіні зверхності, місіонерства, винятковості. Треба пам’ятати, що матиму справу з прадавнім таємничим народом. Ми пишаємося досягненнями науки й техніки, але ці люди мають свої вартості, тайни і скарби духу, придатні для дальшої еволюції. Думається, що розповсюджена в світі думка про "дикість", "відсталість" аборигенів Океанії, Полінезії, Мікронезії — то давня антидуховна диверсія расистів, ким би вони не були — ученими, філософами, соціологами чи антропологами. Після знайомства з такими представниками папуаського народу, як Боголо, я навіть гадаю, що тимчасово "відтиснуті" за грань "сучасної цивілізації" племена — то резерв, своєрідне депо еволюційного психогенофонду, який треба берегти. Всім відомо, що британці зробили з Тасманією. Людство втратило абсолютно все, що зберігали жителі цього острова. Зарозумілість у ставленні до "відсталих" представників роду людського приводить до того, що ми навіки втрачаємо унікальні психоелементи давнини, релікти прапсихосфери. Треба їх розколапсувати і зробити каталізаторами нових віянь та пошуків. Пошли мені, доле, достатньо сил, щоб я бодай трохи прислужилася тому народові, котрий так шанобливо освятив життєву дію мого преславного земляка Маклая!

У нашому консульстві познайомилася з представником міністерства охорони здоров’я Папуа. Маленька жвава жіночка літ тридцяти, вчилася в Лондоні, Парижі, завершувала освіту в Москві; з нею — двадцятишестилітній атлетичний хлопець, трохи подібний до Боголо, теж навчався в університеті імені Патріса Лумумби. Обоє — психіатри, психоаналітики, добре знають російську мову. Я розпитувала їх, що відомо дотепер про причини недуги куру, які методи застосовуються сучасною й народною медициною для зцілення. Інформація вельми убога: практично нічого не робиться. Кілька французьких та австралійських лікарів-ентузіастів пробували вилікувати хворих сильнодіючими психотропними препаратами, але безуспішно. Справа в тім, що недуга нападає на окремих людей в дні свят і веселощів, і поява індивідів, котрі починають буквально корчитися від сміху, руйнуючи урочистий настрій святкуючих, вважається недобрим знаком. Їх ізолюють від племені та роду в джунглях, де вони й конають від реготу. Лікарі практично не могли здійснити своєї рятівної дії: по-перше, через обструкцію родичів, по-друге, тому, що хворі втрачали будь-яку комунікабельність і не допускали до себе психіатрів.

Після бесіди я майже всю ніч не спала, перебираючи в свідомості можливі варіанти психічної патології. Цікавий вже той факт, що майже сто відсотків захворювань припадає на дні свят і урочистостей. Отже, можна припустити, що "каталізатором" хвороби є загальний настрій веселощів. Адже ми знаємо, що сміх — заразний. Можна викликати регіт навіть штучно гигикаючи. Можна довести людей буквально до знесилення, якщо збудити в них "бацилу" сміху. Але в нас так чи інакше люди відключаються, вичерпавши певний резерв сміхотливості. А тут, в племені фору, відбувається своєрідна "ланцюгова реакція сміху", ядерний вибух реготу, що повністю паралізує організм, приводить до коми.

Зажди, зажди, Русаліє! А що ж відбувається далі? Недужих одділяють від здорових, залишають на самоті, позбавляють психопідтримки рідних та друзів, обривають канали комунікації на всіх рівнях. А в них же домінує родова психологія. Людини поза родом, поза плем’ям — нема. Вона — нуль.

Холодок повзе поза спиною. Невже я намацала причину? Тоді й зцілення — справа гранично проста. Але тихо, треба про все ще й ще раз подумати, всебічно перевіряючи на місці. Не поспішати з висновками. Якби мені тепер поговорити з дідусем Василем. Або з Заквітчаним. Вони б підказали мені правильне рішення. Проте геть сумніви! Вірю, що все буде гаразд, не може бути, щоб сміх — дивовижний дарунок радості — став довговічним ворогом життя…