Ось коротко те, що я маю право розповісти. Все інше, пробачте, мадам, не для широкого розголосу. Про наш задум повністю не відає ніхто, навіть батьки. Їм кілька разів було дозволено здалека спостерігати за грою своїх дітей, втішатися цільною радістю істот, котрих вони вважали ущербними, але особисті контакти поки що виключаються. Лише тоді, коли відбудеться запланований мною метаморфоз, коли всі дрімаючі геноми вихованців прокинуться до життєвого вияву, коли прадавній Пуруша — закований дух — оживе, набравши повної сили, тоді я відкрию учням таємницю їхнього походження, вся тривіальність котрого вже не вразить їхньої психіки. Образно кажучи, ми формуємо своїх пташенят вогняними істотами, для яких знання про те, що вони колись вийшли з пекельних глибин, буде лише химерним анахронізмом, а не комплексом неповноцінності.
Жанна, прослухавши розповідь гуру, довго сиділа непорушно, заплющивши очі, ніби переглядала в потаємних глибинах сумління вартість того, що почула. Мовчав і учитель. Нарешті жінка, отямившись від задуми, запитала:
— Глибокошановний учителю, я можу висловити свої сумніви?
— Безумовно, мадам…
— Ви вірите в успіх експерименту?
— Що означає "успіх", мадам?
— Позитивний результат.
— Як ви могли зрозуміти з моєї розповіді, я не планував кінцевого феноменального результату. Хіба дерево планує випустити з своїх гілок та стовбура квіточку в оцьому чи отому місці? Вони з’являються там і тоді, де виникли відповідно з динамікою росту і середовища певні умови. Головне, що ми хотіли, — відкрити для вихованців усі психофізіологічні шлюзи, змуровані тисячолітніми "майстрами" обману, неуцтва, містифікацій, страху, приниження, неповноцінності. Нам конче треба було вселити в кожну клітину їхнього тіла відчуття всеможливості й радості. Основне — дати крила радості, які інтуїтивно відають, куди летіти, куди спрямувати політ.
— Ви вважаєте, що виростили такі крила?
— Досвід показує, що так.
— Пробачте, учителю, за можливі різкі слова. Це не осуд, а спроба розібратися втому, що я почула. Я хоч і молодий фахівець, проте дещо знаю про генетичні механізми спадковості та їхню консервативність, інерцію, автоматизм. І ось що я подумала. Ви поки що створили для вихованців прекрасний майданчик для радісної розваги. Але далі…
— Що далі?
— В ембріональних надрах людини дрімають не лише радісні титанічні сили творчості, мислення, любові, натхнення, а й безліч драконів, рептилій, злобних монстрів. Що станеться з світозарними крилами вихованців, якщо в глибинах прокинуться ті потвори? Ви не готували дітей до боротьби з ними. Ви їх навіть заперечували. Поява таких чудиськ із безодні геномів буде катастрофою. Діти навіть не відатимуть, що з ними станеться. Чуттєві бурі, сексуальні смерчі…
— Не згоден з вами, — суворо мовив учитель, і було дивно бачити ва його аскетичному обличчі вираз холодності. — Від дитячих літ в єстві учнів тривала невпинна сублімація всіх структур і глибин. Дракони не вічні, вони теж прагнуть метаморфозу. Хіба махатми й деви народжуються не з того самого лона, що ящери і носороги — з Лона Матері-Природи?
— Невже ви вірите, що за десяток літ можна сублімувати мільйоннолітніх ящерів?
— Метаморфоз гусені в крилатого метелика відбувається за два тижні. Хіба це не таке саме чудо?
— Такий метаморфоз заплановано в геномах.
— Чому ви гадаєте, що метаморфоз, про який мрію я, так само не суджене явище? Досі воно було блоковане — стихійно чи свідомо — протидіючими силами, а тепер вільне для здійснення.
— Може… може, — якось нервово й тривожно говорила Жанна, а її зелені очі мінилися холодними іскрами. — Може, й так. Але я інтуїтивно сумніваюся. Щось в мені говорить, що на вас чигає розчарування. І навіть катастрофа. Пробачте, але я взяла близько до серця долі ваших вихованців, особливо — мого рятівника.
— Ви ще щось хотіли запитати? — напружено озвався гуру, хоч і зберігав зовнішній спокій.
— Так, так… — У мене виникла думка. Можливо, для вас вона буде цікава й прийнятна.
— Слухаю, мадам.
— Причиною вашого експерименту була сліпота вашого учня… Космоандра… Я розумію, що глибинно це не зовсім так, що передумова набагато глибша, духовніша, що, зрештою, це один з багатьох шляхів, по яких шукачі прагнуть сягнути таємниці нашої появи в цьому світі, збагнути, хто ми й нащо. Проте все-таки ключем до реалізації задуму стало народження сліпої дитини. Якщо навіть експеримент матиме найблискучіше завершення, феєричне, фантасмагоричне, якщо навіть ваші зоряні птахи полетять у інші сфери, сповнюючи простір радісними криками перемоги, я не можу забути отієї безпомічної дитини, не можу спекатися думки, що на її горі ви зростили принципово іншу істоту. Ви ніби здійснили прививку якогось ментального черенка, котрий почав буйно розвиватися і заглушив саме деревце. Привита гілка радіє, буяє, а деревце пригнічене, забуте, забите цим буйним цвітінням, але воно ще є, ще живе, як титани з "Теогонії" Гесіода у глибинах тартару. Ви розумієте?
— Прекрасно розумію, мадам. Говоріть, говоріть…
— Можна збагнути правомірність вашої ідеї, доки будь-які спроби лікарів повернути сліпій дитині зір були неспроможні, впиралися в незнання, в невміння. Ваш задум був благородною спробою здійснити альтернативний шлях саморозкриття, осягнути іншу можливість живого контакту з природою, з стихіями. Це дивовижно і навіть чудоподібно, якщо відсутні перебільшення. Але чи знаєте ви, що нині сліпородженим можна повертати зір з стопроцентною впевненістю в успіху? Не якась там нейрохірургічна операція, котра не дає гарантії, а генургійний процес реконструкції ембріонального розвитку, котрий з тих чи інших причин був заблокований ще в лоні матері. Коротко кажучи, вашим учням можна повернути зір, зробити їх повноцінними людьми. Це можу зробити я, учителю. Повірте, перед вами один з кращих фахівців-генургів…
Учитель якусь хвилину мовчав, незмигно дивлячись у очі жінки. Вона не одвела погляду, зберігаючи спокій і доброзичливість. Нарешті почулося його запитання:
— Як ви здійснюєте реконструкцію?
— Теоретично просто. Практично це вміють поки що лише окремі фахівці. Я звернула увагу на таємницю першозиготи, котра тримає в собі весь алгоритм, всю багатомірну програму майбутнього організму. Мало хто з фахівців знає про те, що першозигота зберігається в недоторканості, давши початок динамічному наростанню структур тіла. Зростивши нову істоту, відповідно до можливостей середовища, першозигота "засинає", як господь-бог після шестиденного творення, і їй "байдуже", що відбувається з породженою нею Галатеєю: прекрасна вона чи потворна, повноцінна чи ущербна. Вона свідомо не контролює власного творення, не ревізує. Але в ній є можливість такої ревізії. Ту можливість можна цілеспрямовано воскресити, динамізувати. Методи генургії проводять таку реконструкцію безболісно й з цілковитою певністю, що погіршення не буде. Інструментом динамізації першозиготи є онкогенний вірус. Вас не шокує така заява? Справа в тому, що вчені давно підозрювали особливе значення онкогенного вірусу в еволюції живого світу, а особливо людини. Вам доводилося бачити мікрофотографії віруса? Фантастичне явище. Кристалічний додекаедр, структурність якого тотожна архітектоніці всієї планети — Геї. Ця дивовижна тотожність веде до висновку, що вірус має в собі універсальну програму косможиття. Можливо, він є першозерном, конструктивним першоелементом біосфери. У кристалічному вигляді він буквально засіває всю тканину життя, гумус, всі організми. Він легко перебуває будь-яку температуру — абсолютний нуль чи сотні градусів вище нуля. Він трансформується у кванти гамма-радіації, долаючи безодні світового простору і збуджуючи до життя планети, де завершується перехід від неорганічної фази буття речовини до органічної. Коротше, вірус — це активний агент єдиного життя безмірності, його вітальний першоатом. Ми зуміли навантажувати його тією чи іншою соматичною інформацією регенерації. Наприклад, якщо в ембріональному періоді розвитку плоду нормальне наростання структур, відповідальних за органи зору, було блоковане, деградоване, зупинене, то ми вводимо онкогену активізуючий геноблок для цілковитого відродження повноцінного бачення. Збуджується першозигота, вона отримує можливість з допомогою потоку алгоритмізованих вірусів перевірити патологічні з тих чи інших причин структури і допомогти їм відродитися, замінивши ущербні геноблоки на нормальні. Людина народжується наново, відбувається паралельне відмолодження інших структур, це — сильний вітальний струс, котрий дає людині потужний заряд оптимізму і жадоби життєдіяння. Гадаю, дорогий учителю, ви вже зрозуміли суть моєї ідеї. Я у вашому розпорядженні. Хочете повернути вихованцям нормальний зір, а з ним радість народження у космос видимого світла, райдуги, чудових барв, квітів… Може, недарма я пережила катастрофу? Може, це воля карми бідних дітей, котрі заслужили нового народження?