— Як же ви зруйнуєте ці шлюзи і загороди?
— Силою. З космосу треба проголосити нову еру — еру вільної думки й творчості. Поставити ультиматум мілітарним урядам та військово-промисловим комплексам: негайне роззброєння або знищення!
— Ого! Суперанархізм! Ви гадаєте, що закони суспільного розвитку можна так волюнтарно міняти? Окриком із космосу?
— Даремно іронізуєте. Закони в соціумі не віжки, а пластична субстанція, з якої творяща рука може ліпити потрібну форму. Ваш Ленін був таким безстрашним творцем, він мужньо й блискавично йшов назустріч страшним бурям. І переміг! Бо осідлав хвилю неповторної миті. Це вже з вашого духовного арсеналу, учителю! Я займаюся плагіатом!
— Але ж Ленін опирався на маси, — зауважив Гриць. — Як ви можете порівнювати його дії з діями авантюрного одинака?
— Він теж умів протистояти більшості у власній партії, якщо відчував свою правоту, — заперечив Тао. — Крім того, тодішня епоха мала іншу динаміку й актуальність. Вам необхідно було сформувати новий соціум, можливості для формування нової людини. Але ж це лише трамплін для стрибка. Куди? Що далі, коли перед планетою зяє термоядерна прірва, а час обмежений до років, а може, днів? Потрібна безумна безстрашність у пошуку нових рішень. І всеозброєність. Ви самі це добре знаєте, і не граєтеся з буржуа в бирюльки. Імперіалісти осідлали космічного мілітарного змія. Це вже глобальний скорпіон, який в божевіллі може вжалити людство й себе водночас. Тому треба поспішати. Я хочу стати дамокловим мечем над головами тиранів. Усунути їх від влади, і хай народи оберуть самі своїх лідерів.
— А ви?
— А я, — Тао весело засміявся, — стану вільним птахом. Може, зберу авантюрних хлопців та махну десь до інших зірок або навіть галактик. Не вірите? Мій корабель — чудо! Для нього простору-часу не існує. Хочете стати моїм сподвижником?
Гриць переглянувся з учителем Лі і, ніби не чуючи останнього запитання, запитав:
— А чому б вам… не об’єднати свої зусилля з країнами, котрі є прихильниками миру? Це ж велика сила, моноліт.
— Я не вірю в дипломатичні зусилля, — спохмурнів Тао. — Риторика дракона не зупинить. Де гарантія, що не відбудеться апокаліпсична контрреволюція? Що фашистські групи не оволодіють "абсолютною" зброєю?
— Але ж такою зброєю оволодіють і прогресивні структури?
— І буде взаємознищення! А я, відчуваючи унікальний момент, маючи ясну мету, не зв’язаний бюрократичними узгодженнями та рішеннями парламентів, — хочу поставити імперіалізм перед фактом космічного ультиматуму. Можливо, я навіть зроблю це від імені "пришельців". Ха-ха! Чому б і ні? Психологічно громадська думка давно чекає цього. Я прийшов до висновку, що добрі люди мають право вжити силу, не слухаючи проповіді святих та мудреців, котрі твердять про неприпустимість силового втручання у карму Землі. Хто ж вирішить долю матері, як не її син?
— Ви один хочете вирішити долю мільярдів?
— А хіба може бути скоригована спільна воля? Це — нонсенс! Завжди хтось брав ініціативу на себе. Чому я не можу бути таким ініціатором? Чи знову чекати чудоподібного Месію, Аватара на білому коні?
— Я читав такі пророцтва, — озвався Гриць зацікавлено. — Рігден-Джапо — володар Шамбали, казковий Гесар-Хан, Калкі-Аватар. А ви, Тао, допускаєте наявність на планеті такого центру, де можуть бути зосереджені сили інших сфер та світів?
Помовчавши, ніби вдумуючись в те, що він мав сказати, Тао серйозно відповів:
— Я знаю всі легенди про Шамбалу. Мій учитель міг би широко оповісти про це. Адже так, учителю? Я особисто не виключаю можливості існування такого центру космічних сил. Але, наскільки мені відомо, та й самі співробітники Шамбали декларують це, братство узгоджує свої дії з всепланетною кармою, тобто остерігається прямо втручатися в життя планети, зважаючи на свободу волі жителів Землі. Може, це й відповідає якомусь там "космічному праву", оскільки махатми, вчителі Шамбали є представниками високорозвинутих цивілізацій, але хіба нам, людям, від цього легше? І хто гарантує нам, що рятівна дія в грізний час буде вжита своєчасно? А ще — звідки вам знати, хто такий я? Та й сам я можу не відати про те, що виконую волю Шамбали. Вони — архати — не можуть втручатися у хід подій, а я — людина Землі — маю право! Ха-ха-ха! Адже так? Взагалі вся ця містична казуїстика з кармою, вищими сферами, аватарами тощо вже привела до того, що планета захлинається в крові, а кармічні вузли все тугіше затягуються на горлянці людства. Тугіше, ніж вузол Гордія, який довелося рубати Олександрові! Та досить, друзі, досить філософії. Хочете — я заспіваю вам?..
Він вийняв з м’якого футляра, котрий добув з-під поли штормівки, дивний струнний інструмент: дерев’яна довбана таріль з грифом, три товсті струни. Гриць переглянувся з Лі, той схвально кивнув:
— Тао прекрасно грає й співає…
— Я вам заспіваю свою останню пісню, — ніби в забутті, промовив Тао. — В ній, може, все, що я хотів би сказати.
Він торкнувся струн. Басове, трагічне звучання заповнило печеру, заплелося у мінливі переливи мелодії, а потім почулися драматичні слова:
Пробігають роки. Пролітають віки.
— Піднімайте вітрила! — лунають кличі.
Та даремно готують похід вояки,
Іржавіють у піхвах двосічні мечі.
Поривається в даль, ніби птах, корабель,
Та даремні зусилля, бо сто якорів
Не пускають його від затишних осель
В таємничі краї, на роздолля вітрів.
І радіють боги, і дзвенять ланцюги,
І титани заснули в страшній глибині,
А тому, хто дрімає, нащо вороги?
Сам собі він мурує темницю у сні!
І любов, і добро, і свобода — слова,
Із яких якорі нам кувала пітьма.
Хіба хоче імен сила духу жива?
Хто вона і нащо — буря знає сама!
Хати ветхі змете урагану рука,
Якщо навіть вони мають ім’я святе,
А того, хто проснувсь, — вже ніщо не зляка,
Бо віднині вже він сам у себе росте,
Бо усі кораблі, і дороги, й мости,
І пісенного поклику огненний дзвін,
І казкові краї, й зореносні світи,
І походи до них — то все він, лише він!..
Гриць прислухався до змісту слів, напружував свідомість, щоб зрозуміти символи пісні, і вражався фанатичністю та експресією виконання. Відчувалося, що Тао вже ніщо не зверне з обраного шляху, але разом з тим в душі пірата-інженера тлів вогник приреченості. Може, причина тої приреченості — майже повний розрив з долею людства (хай навіть неусвідомлений розрив, всупереч всім деклараціям!). Хлопець з жалем сказав: