Задрімала. І привидівся цікавий сон. Ніби стою я на березі Дніпра, бачу Дивич-гору, правобережні кручі. Все так, як завжди. Раптом кручі починають рости, сягають неба, пірнають у хмари. Чути потужний голос (поза мною чи в мені?): "Ось твої Гімалаї".
Прокинулася від того голосу. Щасливо засміялася. Справді, який чудовий символ! Ми шукаємо за морями, в піднебессі, у глибинах віків, а розгадка ж, мабуть, там, де ти народився й зріс. Адже світ єдиний, і якщо Гімалаї знають таємницю буття, то її неодмінно знають і дніпровські гори. Радісно!..
Позаду — щастя зустрічі з батьками, відвідування делійських музеїв, архітектурних комплексів. Чомусь все те для мене — ніби миготіння тіньових зображень на стіні. Здавалося, що все це давно було. Мама гнівалася, спостерігаючи мою байдужість, та її втішила тим, що приготувала комплімент:
— Моя старша Русаліє, ти — найкращий храм у Всесвіті. Хто бачив тебе, а тим більше, хто народився від тебе, той байдуже обмине найхимерніші храми Землі!
Тато, слухаючи мою тираду, сміявся до сліз, його смагляве обличчя сяяло іронією й захватом:
— Ну лисиця! Ну донька прадавньої Майї! Справжня міфічна апсара. Отаке породження циганської й хіндустанської крові. Спробуй їй щось заперечити!..
— Цигани та індійці — то струмки однієї ріки, — зауважила я. — Я тільки синтезувала краплі, котрі колись роз’єдналися. А якщо взяти до уваги гіпотезу, по якій арії прийшли з Подніпров’я, тоді, справді, Гімалаї і дніпровські кручі — одне ціле…
І я розповіла їм про свій сон під час перельоту.
Мама пропустила мою розповідь мимо вух, а тато чомусь поглянув на мене уважно й тривожно, проте нічого не сказав. Тільки обняв мене і ніжно поцілував у чоло.
Побувала в Пондишері. Поклонилася праху Шрі Ауробіндо й Матері — засновників ашраму. Говорила з літнім гуру, одним з тих, хто слухав учителя, знав його особисто, брав участь у трансформації, що була основною турботою мислителя та його супутниці.
Гуру коротко виклав мені основні тези ідей Ауробіндо (взагалі це не практикується, бо все, що треба, надруковано і брошури та книги можна придбати в необмеженій кількості; проте чомусь до мене поставилися винятково чутливо). Коротко це формулюється так: людина перебуває на складному перехресті, де їй треба правильно (і в короткий час) вибрати напрямок дальшої еволюції. Помилка у виборі означатиме катастрофу. Точний вибір — інтенсифікує саморозкриття людини й підніме її до висот суперсвідомості, надрозумності. Це буде побудова нового неба й нової землі, навіть формування нових законів природи, оволодіння пластичнішою матерією прояву. Ауробіндо планував особисто здійснити трансформацію, щоб ввести в історичний процес нове тіло, взірець нової людини.
— Чому ж цього не сталося? — запитала я обережно.
— Загальний психічний стан вітальності й ментальності недостатньої висоти, щоб підтримати трансформацію, — відповів гуру, спостерігаючи за виразом мого обличчя. — Це можна ілюструвати такою картиною: йог заліз у асенізаційну яму і, вібруючи всім тілом, хоче створити довкола себе такий проміжок, щоб шкіра його була чиста. Як гадаєте, легко цього досягти?
Уявивши те, про що він сказав, я здивувалася:
— Навіщо ж тоді цілі трактати для опанування такою "вібрацією"? Може, краще спочатку очистити яму, вигребти її. А ще краще — не лізти в неї…
— Земля хвора, — суворо відповів гуру, хоч з обличчя його не сходила усмішка. — Її треба лікувати, вернути до нормального еволюційного стану. Справа в тому, що панацея для одужання ще нікому не відома, хоч безліч святих та адептів хвалилося, що знають ліки для зцілення земної сфери. Ми шукаємо майже наосліп. Ваша країна пішла шляхом зовнішнього пошуку. Ви хочете сформувати новий тип людини через ліквідацію класових, національних та расових антагонізмів. Ауробіндо ж хотів оволодіти вищим ступенем свідомості, при якому людині-деміургу буде підвладна сама основа матерії. Ми не можемо чекати милості від інших світів, а час не жде!
— Учитель не досягнув мети, його супутниця, обіцяючи завершити завдання, теж покинула цей світ. Де ж гарантія того, що вони обрали правильний напрям? А тисячі послідовників будуть "трястися" у асенізаційній ямі, як ви кажете, і від цього світові анітрохи не полегшає.
— Гарантії у вічності нема, — скупо всміхнувся гуру, довірливо поклавши суху долоню на моє плече. — Та й нащо шукачеві гарантія? Хто йде у бій, знаючи наперед, що залишиться живий і неушкоджений, той уже не має права називатися воїном. Це просто блазень. Таких блазнів багато в історії. У ваших очах, дівчино, я бачу вогонь вічного пошуку. Це буває не часто. Багато птахів посилає Велика Матір увсібіч, щоб несли вони вістку про наявність острова, де можна посіяти нову ниву життя. Може, вам пощастить принести таку вістку? Вірте в таку можливість…
Прощаюся з батьками. Мама плаче, сумує за Дніпром, за Україною, за прадідом. Каже, що не простить собі, якщо ще раз не побачить його. Обіцяє, що приїде з татом найближчим часом.
Знову літак Делі-Москва. Поруч зі мною сидить учений з Папуа, доктор математики Боголо. Розговорилися, він добре знає російську мову. Каже, що років двадцять тому був у Києві, виступав у Інституті кібернетики з доповіддю про альтернативну математику. Тоді його майже не зрозуміли, хоч і було віддруковано препринт, а основні ідеї мають своїх апологетів у Радянському Союзі. Боголо вже давно приятелює з українським ученим Борисом Гуком (я чула про нього), разом вони готують революційний переворот у кібернетиці та математиці. Тепер настає час конкретного втілення ідей Боголо-Гука в нові комп’ютерні системи.
Я дуже далека від точної науки, але те, що папуас розповідав, мене заінтригувало й схвилювало. Відчула, що "математика любові", як назвав її Боголо, має якесь безпосереднє відношення до моїх пошуків і проблем. Хотілося знати, як він прийшов до таких парадоксальних висновків, де вчився, хто його батьки. Мені було незручно розпитувати про це, та Боголо легко й весело згодився задовольнити мою цікавість. Ось що він оповів…
"…Я народився й виростав у джунглях Нової Гвінеї; сучасна назва — Папуа. Моє плем’я називає цю землю інакше, і передати назву вашою мовою або мовою інших європейських народів неможливо. Вас це дивує? Справа в тому, що назва міняється в залежності від настрою і духовного стану того, хто вживає це поняття. Грубо це можна ілюструвати так: ви кохаєте жінку або чоловіка, називаючи об’єкт свого почуття найніжнішими словами; збайдужівши, звертаєтеся до нього спокійно і коректно або, в крайньому випадку, холодно; зненавидівши, вигадуєте найдошкульніші епітети, лайливі прізвиська, і всі ці три стани стосуються однієї й тієї ж особи. Те саме в нашій мові: ми називаємо рідну землю доброю сотнею імен, залежно від свого сюхвилинного ставлення до неї…