Чарнота підвівся, став дугою, бо ж досягав головою сволока, розгладив вуса й мовив коротко:
"Я вже розробив свою стратегію, друже командир. Про неї вам доповім окремо".
"Гаразд…" — відказав Степовий.
Він сів за стіл і довго мовчав. Можливо, в ці хвилини перебігав думками свій шлях, який проліг між ним, командиром партизанського округу, і совєтським офіцером, який сорок четвертого з групою добровольців перейшов до курінного Різуна в Чорному лісі й небавом відзначився під Прокуравою в бою із загоном енкаведистів майора Моліна; тоді ж здобув звання командира куреня "Буковинський", а згодом став командувати військовим округом "Говерла". Можливо, думав і про те, що військо УПА контролює щораз то менше території, що похідні групи, які й сьогодні заглиблюються далеко на схід і південь, все ж не в силі очистити Україну від більшовицької скверни, що повстанський чин УПА зводиться все більше й більше не до битв за територію, а до крику нації, яка гине під чоботом окупантів, — і як того крику не чує світ, як не схаменеться, не втямить, що совєтчина загрожує не лише українцям, а й усім народам Європи! То якщо не розпочнеться…
Цієї миті захмарене обличчя Степового ледь розпогодилося, врешті зовсім просвітліло, і він сказав, обдаючи командирів обнадійливим поглядом:
"Ви ще не знаєте, а мені щойно доповів радист: у Фултоні виступив Черчілль із закликом створити воєнний блок між Штатами й Англією проти СРСР… Ви розумієте, що це означає?"
"Війна! — вигукнув Чарнота й ударив кулаком по столі. — Війна… І виб’є Одіссей око Поліфемові!"
Командири підвелися, термосили один одного, усміхалися, закурювали — гніт безвиході покидав їх, у душі нахлинала нова хвиля завзяття, й зрозумів Степовий, що добру вістку він приніс упору, і бій, який почнеться нинізавтра, буде виграно.
"Друзі мої! — мовив командир округу. — Якщо в цьому бою переможемо, то хто знає: може, наша "Говерла" стане першою дивізією регулярної української армії у Третій світовій війні!"
Цієї хвилини до світлиці увійшли Ворон і Буркут. Потурай присів біля Степового й прошепотів йому до вуха: "Матимемо з тобою конфіденційну розмову". Командири розійшлися, у світлиці залишилися Степовий, Буркут і Ворон; окружний провідник СБ завернув з порога Чарноту — будеш нам потрібний, Даниле, — й, озирнувшись на вікно, заговорив півголосом:
"Давно знаю, що ми в Космачі не самі: округ нашпигований большевицькими нишпорками. З нашого наказу, друже Степовий, їх чимало вже винищено: ось позавчора сотня Недобитого вистежила на Ставнику бригаду "рубачів", яка пробиралася найпропаснішими нетрями з Медвежої на Ґрегіт, — справжні тобі лісоруби з пилами й сокирами, в кресанях і сардаках, а коли їх почали допитувати, то все відразу й вияснилося: мало хто з них умів й слово сказати по–нашому… Мали вони з’єднатися на Ґреготі з переодягнутою в партизанську форму сотнею чекістів і разом вдарити на табір старшинської школи… Хлопці Недобитого звели їх в узвір під Білою Кобилою, де чорт добраніч каже, й залишили там назавше, а на слід чекістської сотні не втрапили… І ще: на Багнах селяни витягли з криниці чотирьох чоловіків, й жінки голосили над ними і проклинали нас…"
"Віддам наказ усім куреням, — перебив мову Ворона Степовий, — помножити стежі, прочесати ліси від дерева до дерева ще до початку більшовицького наступу. Нам збираються вдарити в спину…"
"Це ще не все, друже командир, — вів далі Ворон. — Ворог, про якого я щойно мовив, зримий, так би мовити, намацальний, його можна вислідити… Та ось уже майже рік я чую, і маю на це підстави, присутність досвідченого шпигуна — десь тут, недалеко. Ніби хтось слухає, про що ми говоримо на наших секретних нарадах, знає достеменно, які накази віддаються. Не виключено, що й серед нас є сексот. Але кому доносить? Адже не може кожен день чимчикувати до Яблунова, бо на заставах таки б його колись затримали… Думаю, що в Космачі працює рація, десь поруч з нами. І це становить найбільшу небезпеку…" "Що хочеш запропонувати?" — спитав Степовий.
"Мені стало відомо, — пропустив Ворон повз вуха питання, — що в яблунівській середній школі відбулися арешти: забрали кількох восьмикласників, космацьких хлопців, котрі після закінчення нашої семирічки пішли вчитися до Яблунова. Їх звинувачують у належності до юнацької сотні "Сокирники", яка буцімто створилася в Космачі. Звісно, це провокація, НКВД клеїть справу, щоб знейтралізувати молодь. Цей кримінал особливий — в ньому мусять бути замішані вчителі… У мене є підозріння, й тому я запропонував не виконувати поки що вироку над Шполою. Він щось знає. І якщо ми пообіцяємо зберегти йому життя, Шпола напевне заламається".
"Не можна дарувати йому життя!" — процідив крізь зуби Чарнота.
"Не гарячись, Даниле, ти мужній вояк, але є ще й політика… Іване, — звернувся Ворон до Буркута, — ти міг би тепер впізнати свого двійника Болідова, якого вже цілий рік розшукуєш?"
"Я його впізнав би й на тому світі", — відказав Захарчук.
"То прошу привести сюди Шполу".
Лейтенант виглядав жалюгідно: його знівечив страх перед смертю. Жорстока покара впала на Шполу: перед його очима водно пересувалися образи людей, яких замордував, і він перевтілювався, панічно боячись такого стану, в кожну свою жертву, переживаючи моторошний страх насильницької смерті. Це було нестерпно: як тільки прочинялися двері до підвалу — чи то приносила Пилипова Параска їжу або ж вартовий виводив Шполу надвір за потребою, а найстрашніше було для нього, коли вартував стрілець Андрусяк, це ж бо він мав його скарати, — коли прочинялися двері, Шпола падав на коліна й белькотів: "Не вбивайте, не вбивайте!" — у такі миті він не був сам собою, а одною із своїх жертв, і переживав тоді чужий страх, який ставав його власним.
"Слухай, Шполо, — розпочав Ворон допит. — Слухай і затям: твоє життя у твоїх руках. Якщо нам допоможеш, випустимо на волю — ти вже нікому не страшний і нікому не потрібен. Ще й револьвер тобі повернемо, щоб ти міг
застрелитись, як не матимеш де дітись… Отже, скажи, хто давав тобі вказівки, розпорядження вбивати в нашому регіоні дівчат, знущатися з них й чіпляти на шиї бірки з написом "сексотка""?