— Хлопці! Петро Рябеико в Мипківці!..
— Та ну, ти бачив ?
— Своїми очима бачив: по всіх КЄШЄЕІЯХ нагани, за ПОЯСОМ бомби, в руках дві рушниці...
— А не брешеш ти?
— Щоб я з оцього місця не зійшов...
"От тобі й Петро! Невже й мені його боятися"?
20 січня. Решетило з міліцією що-почи їздить облави робити Еіа БаЕідуру. Не знаю, чи бандити його бояться, а що СЄЛЯЕІИ, то як звіра жахаються.
25 січня. Прислали з повіту ЕІОВОГО голову волвиконкому (старий не згодився — позапартійний).
Новий голова — задавака й великий П'ЯЕІИЦЯ. Видно зразу, бо й приїхав п'яний ...
26 січня. Новий голова захорів. Напився вчора в досточку й проспав цілу ніч під тином.
Віс ного зна, чи й виживе...
28 січня. Решетило пропав. Перестріли вчора баЕі-дити й забрали.
З міліції нікого ЕІЄ зачепили. Приїхали до Минківки ЕІІ живі, ЕІІ мертві.
29 січня. Знайшли Решетила в Тумайовім лісі мертвим. Кажуть — дуже ПОЕІІВЄЧЄЕШЙ .. .
Дядьки потихеЕіьку гомонять:
— Так йому, супостатові, і треба!
.5 лютого. Верталися пізно з города: я, Денис Сергійович (секретав військового відділу; та Нестюшка.
Заїхали в Кобзарі вку до куркуля одного переночувати. Хазяйка наварила вареЕіикін —сіли вечеряти. Сем'я в куркуля Еісвелика: він, жінка, маленька ди-і'ііЕіа та Христя — Еіаймнчка. Ів вареЕіики, а очима стріляв Еіа Хрнстю. і"она, зустрівшись із моїм поіля дом, соромилась.
"Ех,—думаю собі, —як би з нею переспати?"
Повечерявши, лягли покотом на соломі спати. Хлопці — ті все з дядьком гомоеіять про різну політику, а я слідкую, де хто лягає...
Дивлюся: дядько з тіткою на полу лягли, а Христя З малим на піч полізла.
"Ну, — думаю, — еіє втечеш: і Еіа печі знайду!"
Погасили лямпу — лежимо, розмовляємо, чи пак хлопці з дядьком розмовляють. А я мовчу, жду, поки ви к бісу замовшіете й захропите.
Прождав з півгодини, а воеііі все розмовляють.
"І язик еіє задубіє тарагорнти! — вилаявся я про себе. — Тут спати як із ружжя хочеться, очі вже зовсім злипаються... Засну — пропаде заряд, бо вя;с хоч із гармат стріляй — не прокшіуся".
Що ти робитимеш?
А втім, стривай, от що зроблю: розкриюся зараз і гак засну. ВЕІОЧІ змерзну й прокинуся ... СказаЕіо — зроблеЕіо.
Прокидаюся — тихо в хаті, всі хропуть, як побиті. — Ну, тепер господи благослови!.. ПотихеЕіьку підвівся, зліз на лежаЕіку, далі Еіа піч. Христя розхрнстаЕіа спала (Еіа печі було жарко).
Я потихеньку ліг поруч із нею, обхопив руками, при-тис до себе:
— Христе, Христечко! Христа прокшгулася:
— Хто це ?
— Це я, Христечко, тихше ...
— Хто я?.. Тікайте, чого вам треба...
Я міцніше О6ЕІЯВ ІЇ, затулив губами їй рота, щоб не кричала. ВОЕШ спершу пручалася, а потім... як рвоЕіеть-ся, так я й відлетів від неї та дитині КОЛІЕІОМ у живіт.
Господи! Що тут зчиЕіилося! Прямо біда: дитиЕіа в крик, галасує як опечеЕіа; Христя її забавляє, а вона ще гірше...
Чую — тітка прокшгулася :
— Христе! Чого воЕіа? ПерелякаЕіа Христя винувато відповіла:
— А біс її зЕїає . • • плаче й плаче...
Чую — тітка підвелася, засвітила лямпу й лізе з нею на піч.
"Пропав, —— думаю, — аж тепер проиав!.."
Заліз у куток, сховався за комшюк — сиджу ні живий, ЕІІ мертвий. Та Христя, спасибі їй, вирятувала: накшіула МЄЕІІ на голову кожуха, а зверху ще й рядном накрила.
— Сиди, — мовляв, — коли втьопався по Еіікуди — Забавили вони дитшіу, погасили лямпу та ЗЕІОВ полягали. Посидів ще трохи — тихо. Мабуть, сплять. ШВИДЄЕІЬКО зібрався з печи, ліг Еіа своє місце й ЗасЕїув...
Уранці дядько все чогось посміхався, а коли сіли •снідати, то й питає:
— А признайтеся, хлопці, хто з вас уночі на піч лазив? Дивлюся: хлопці мої — зирк — зирк одші Еіа ОДЕІОГО,
а далі й Еіа мене.
— Грішний,—кажу, — я лазив___
9 лютого. На ячейку Еіашу Еіаводить жах Петро РябеЕіко. Тільки й балачок, що за ЕІЬОГО. Одні говорять, що він укупі з Бандурою орудує; другі — що вій сам має банду, а я нічогісінько ЕІЄ думаю.
/8 лютого. Був на повітовій парткоЕіфереЕіції.
Сидів, слухав, мовчав___
2 бережи. Ночував у хуторі ііільхівщиеіі.
(зднв із Нестором (секретар земвідділу) за місцевим податком. Повечерявши, пішли на вечерниці. (Мм скрізь Еіа хуторах ходимо, де "Просвіт" немає). Гуляли довго й обнімалися з дівчатами.
Враз двері в хату — рип: на дверях показався Петро Рябенко. Глянув я на ЕІЬОГО, гляЕіув на свою рушницю, що лежала на печі, і застиг ЕШ місці... Ми його злякалися, а вій нас... В мене збоку висів бравЕїІЕіг, а в нього з КЄШЄЕІІ стирчав обріз ...
Постояли ми хвилину, поздоровкалися...
— Ну що ж,— запитав ВІЕІ перший, — будемо битися чи миритися ?
Всі, хто були в хаті, враз притихли, а далі поти-хеЕіьку рип — рип із хати.
Дивлюся, заходять ще якісь три суб'єкти в хату: в ОДЕІОГО стирчить обрізаЕі, у другого наганйшко...
6 Беладонна (
— Сідай, поговоримо!
Зібрався я нарешті відповісти Петрові. Сіли на лаві, запалили цигарки.
Що ми говорили — не пам'ятаю. Знаю тільки, що-розійшлися мирно. Коли прощалися (це я пам'ятаю),-він сказав:
— Гляди ж, нікому не говори, що ми зустрічалися — тобі ж гірше буде!
5 березня. Добився в земвідділі дозволу забрати з. бувшого маєтка Фесенка всі, які там були, меблі. "Просвіту" прибрали, так що й не впізнаєш: скрізь стоять м'які дивани та крісла, на стінах висять зо лоті багети та дзеркала, на стелях — люстри та різні ліхтарики. А на земляну долівку ще й килима простелили, щоб не курила. Ніяк не виженеш нікого з "Просвіти", дехто й спить там.
16 березня. "Просвіта" працює на всі. Підготовляємося до великодніх свят. Робішо нові декорації, Кирюша буфет відчинив.
З квітня. їздив у Харків. Накупив різного барахла-для "Просвіти". Собі купив нового картуза і звізду на нього.
На станції Люботин почув, що на Ков'ягах Махно. Зірвав з картуза звізду, зав'язав вкупі з бравнингом та нартбілетом у хусточку: коли що — закину к бісовому батькові. (їхав зверху на вагоні — багацько так їздить).
Приїхав на Ков'ягн — тихо. Прийшов у Валки — стоп! Направили— мене в повії парком, а— там дали' рушницю в руки — і в караул за город. В Минківцг був Махно.
5 квітня. Мпнківка сумна — сім чоловік зарубано. Волвиконком стоїть як пустка: палили — палили мах-новці — не згорів, ввесь кам'яний. По вулицях вітер граються циркулярами та наказами.