Владимир (оригінал)

Страница 2 из 12

Прокопович Феофан

Жеривол
Вім тя, о владико!
Князь Ярополк єси ти.

Ярополк
Что убо толико
Вид мой тя ужасаєт?

Жеривол
Мертва тя спишахом,
того ради, видя тя, коліблюся страхом.

Ярополк
Вім, яко на мертвецов і зріти живії
от трепета не могуть. Но позори сії
Тебі, мню, не страшні суть: ти тайними слови
каменнія от гробов откриваєш крови
І гниющія уже возбуждаєш тіла;
к тому воздушних, лісних і геєнських сила
Духов повинується тебі, а на чари
твоя сонце міниться, померкають зари.
День во тьму облачиться. І недавно в темной
сітующе геєнні, слишахом от земной
Страни глас проходящий, — пініє то бяше
тайн твоїх. Абіє все сонмище наше
Возтрепета, сам токмо цар не ужасеся
і позна глас і, єгда многоє стечеся
К нему полчище духов. "Поспішно летіте, —
рече, — Жеривол гласить, что велить, творіте",
І многих посла к тебі.

Жеривол
Всегда аз довольний
любві єго, за что єсьм сам єму невольний,
Ні свобод, в раба єму з тілом і душею
вірно себе написал кровію моєю.
Недавно он мні присла дар неоціненний,
злат сосуд, нікоєя сили ісполненний,
От него же аще что мало іспиваю,
абіє со мертвими і біси дерзаю
Сходитися. Тебе же нині устрашихся,
яко сили тоєя єще не напихся.
Прости, о владико мой! Не буди твоєму
величію противно, дам кріпость моєму
Малодушію.

Ярополк
Ність в сем моєй укоризни,
не требі гнушатися царськой даровизни.

Жеривол
О вісти сей веселой! Кого вижу, княже!
Ярополк єси, добрі познаю. Коя же
Вини к нам пришел єси от мертвих?

Ярополк
Вас ради.

Жеривол
Како?

Ярополк
В бідах вам ваших желая отради,
Не прийде ли во слух вам, что ваш умишляєт
князь на ви?

Жеривол
Что новоє? Он давно являет
Сверіпство своє: уби тебе, брата родна.

Ярополк
Жертва великих богов ність к тому свободна.

Жеривол
Что слишу?

Ярополк
Християнський закон восприяти
Умисли, от богов же всячеськи отстати
хощет.

Жеривол
Га! Га! Га! Га! Га! Істинноє слово.
Аз сам без вісти сея (повім нічто ново
і вам невідомоє), аз (глаголю вірно),
Аз первий в сем подозріх єго. Лицемірно
начат богом служити. Слиши тайну странну.
Первіє он ко богом і жерцом пространну
імі руку і, єгда жертву приношаше,
Радость, празник, торжество, веселіє наше
бі тогда; воли толсти і тучниє крави
Убиваєми бяху, і довольни страви
не боги токмо, но і жерці іміяхом
І не токмо ни мало тогда не алкахом.
Но — віруй ми, о княже! — жрець Перуна-бога
Добрі чрево ісполнил от тука премнога.
Со Перуном (віси, что імам глаголати),
Со Перуном могох мя, грішна, соравняти.
Но уже тую щедрость ізміни. О студа!
Даде вчера єдного козла, тако худа,
тако престарілого, тако безтілесна,
Тако ізнуренного, ізсохша, безчесна,
тонка, лиха, немощна, безкровна, безплотна, —
Єще ножа не приях, а смерть самохотна
постиже єго. Гнів ли уби єго божий,
Іли яко не бі в нем, кромі лихой кожи
і под кожею костей, тілесе ни мало.
Что убо мниться тебі? Коє се настало
время! Не нам се нужда твориться, но, стада
Не ядше, ізмруть бозі.

Ярополк
Єще прежде глада
побієт їх Владимир, дерзнувший пролити
Кров братнюю, дерзнет он і богов побити.

Жеривол
О лютой дерзості! Но повіжд ми подробну,
Молю, коїм образом тако неподобну
смерть под’ял єси. Аз бо ничто же вім іно,
Токмо яко брат брата умертви безчинно.

Ярополк
Відом єсть вам давній наш свар. Но се не буди.
Дивно: претикаємся часто, суще люди.
Зри же, како не равни братніє бувають
Серця. Уви, над міру себе возвишають.
Владимир, мній возрастом, долженства своєго
Ни мало не пом’яну, ни проси моєго
он, престарілой отець сущі злоби, мира.
Аз просих, но не бяше злобі єго мира.
Всемощний, но не могий явним і оружним
Видом мя побідити, побіди безмужним.
Лесть приять вмісто меча; мниться бути мирний
Во слові, во серці же ношаше яд звірний.
З моєго ж смиренія он хищнія сіти
Соплет на мя, взиваєт дому посітити
і утвердити завіт. Аз прост і ничтоже
Злого в толицей любві чаях, — но бо може
вірная любов бути, ні распря почиєт,
Где любові знаменія віра не імієт, —
пойдох аки ко брату. О день і час лютий!
Камо ідох, безумен? Три крати на пути
конь преткнуся, три крати вран прелеті черний,
Третій час дне три крати нарекох вечерний.
І воспящаше мя друг, даяй совіт здравий,
Но не воспященни суть божія устави.
Прийдох уже ко дверем, чая яко тіми
Вхожду в дом братний, — во мрак вічний внійдох іми,
Єгда бо праг преступих, отсюду і сюду
На мечі мя под’яша. Моїх же оттуду
всіх воєв воспятиша; єдин со двоїми
Всує брахся, весь люті на мечах носимий,
яко медвідь, єму же в перси ловець сильний
Рожен вонзет, мещется всує і бездільний
гнів ярить, і єлико бореться кріпчає,
Толико в онь желізо входить глубочає;
сице аз, бідний, брахся, посліди же тамо
Падох і валяяся сімо і овамо
в крові моєй, сугубим путем пустих душу.

Жеривол
Не могу се слишати, но отмстити мушу!
О бозі, помозіте! Аще мої пісні
Сильні суть і могуть что, да пройдуть в безвісні
міста, в дебрі, в пещери, в ріки, в бездни, в гроби,
В глубокія великой матері утроби.
Подвигну мертвих, адських, воздушних і водних
Соберу духов, к тому звірей многородних
созову купно, прийдуть змії страховидні,
Гади, смоки, полози, скорпії, єхидни;
совлеку сонце з неба, помрачу світила,
День в нощ претворю: яві будет моя сила.

ДІЙСТВІЄ 2

ЯВЛЕНІЄ ПЕРВОЄ

Курояд жрець
Слишіте празнична рога!
День прийде Перуна-бога,
День шумний, бурний, ужасний,
празник громний, велегласний.
Слишіте, рустії люди!
Доми, орудія, труди,
Торги, купля оставіте,
спішно на празник ідіте!
Воли, крови ізбирайте,
толстії жертви давайте!
Он єсть бог молнієлучний,
любить м’яса зіло тучні.
Слишіте празнична рога!
День прийде Перуна-бога,
День шумний, бурний, ужасний,
празник громний, велегласний.