— Ви забуваєте, що ваша дружина має кімнату в отій будці;
Д'Алькасер дуже добре знав, що її там не було. Треверс, цілком переконавшись, нічого не сказав. Д'Алькасер удався до міркувань. Ніч здавалась надзвичайно душною. У глибокій туші Лінгардів голос, що кликав Йоргенсона, вразив д'Алькасера своєю зловісністю; він звів очі й на дверях клітки побачив м-с Треверс. Він рушив їй на-
10*
281
зустріч, але вона вже увійшла. Вона задихалась і не могла говорити.
— Може, краще зачинити двері? — спитав д'Алькасер. — Зараз увійде капітан Лінгард,— прошепотіла вона.—
Він щось вирішив.
— Що ж, чудово,— спокійно мовив д'Алькасер.— Я сподіваюсь, ми дещо почуємо.
— Ви все почуєте від мене,— прошепотіла м-с Треверс.
— А! — стиха кинув д'Алькасер.
Коли ввійшов Лінгард, на палубі "Емми" заворушилися постаті. Йоргенсон віддавав накази. В наметі з хвилину не ворушились. Тінь малайця гукнула із сходів:—Судаг, туане,— і Лінгард прошепотів: — Усе готово, місіс Треверс.
Вона схопила д'Алькасера за руку і повела його в протилежний бік від того кутка, де стояло ліжко Треверса. Лінгард почав заклопотано поправляти ліхтаря. Йому спало на думку: що б там не трапилось, а все нехай відбудеться при світлі. Треверс трохи повернув голову і глянув через плече.
— Одну хвилину,— тихо мовив д'Алькасер і всміхнувся на хвилювання м-с Треверс.
— Спершу ніж ви щось скажете мені, дозвольте вас спитати: а ви теж вирішили? — Він здивовано побачив, як очі її широко розплющились. Вона розгнівалась? Д'Алькасер, ніби виправдуючись, сказав:
— Може, не треба було у вас цього питати? І Лінгард почув слова м-с Треверс:
— О, ні, я не боюся вам відповісти.
їхні голоси стали ще тихші. Лінгард повісив лампу й став у ясному світлі. Але почув, що його кличе д'Алькасер.
— Капітан Лінгард.
Він зразу ж підійшов до них. В ту ж мить голова Треверса повернулась у той бік.
Д'Алькасер дуже серйозно і приязно заговорив:
— М-с Треверс сказала мені, що нас потрібно видати тим маврам на березі.
— Так, більше нічого не лишається,— відповів Лінгард.
— Признаюсь, це мене трохи вразило,— мовив д'Алькасер. Тільки кваплива мова виявляла його хвилювання.
— Я мушу подумати за свою честь,— сказав Лінгард теж тихо. М-с Треверс, трохи спустивши вії, стояла і байдуже слухала.
— Я й не сумнівався в цьому,— зауважив д'Алькасер.— Справи честі не обговорюють. Але, крім того, є ще людяність. Ви видаєте нас безпорадними.
— Можливо! — перебив Лінгард.— Але ви не повинні дивитись так безнадійно. Я не маю права віддати своє життя за вас. М-с Треверс знає, чому. Це теж обов'язок.
— Обов'язок честі?
— Не знаю. Обіцянка є обіцянка.
— Нікого не можна примушувати до неможливого,— закинув д'Алькасер.
— Неможливе! Що таке неможливе? Я не знаю такого. Я не такий, щоб говорити про неможливе чи орудувати ним. Не я ж вас сюди привіз.
Д'Алькасер на мить схилив голову.
— Я скінчив,— серйозно мовив він.— Більше нема чого казати. Сподіваюсь, що я вам не здався переляканим.
— Це буде найкраща політика,— раптом сказала м-с Треверс. Вона навіть не ворухнулась, не звела очей, тільки губи її ворушились.— Це єдино можлива політика. Ви вірите мені, д'Алькасер?..
Він майже непомітно хитнув головою.
— Отже, я покладаю надію на вас, м-р д'Алькасер, що ви якнайлегше докінчите це все і врятуєте нас од огидної сцени. Може, гадаєте, що я повинна була б...
— Ні, ні! Я не думаю цього,— перебив д'Алькасер.— Це неможливо.
— Я теж так думаю,— нервово кинула вона. Д'Алькасер зробив рух, немовби прохаючи не говорити
більше, і враз подався до Треверса. Він навіть не хотів обміркувати свого завдання. Той сидів на похідному ліжку, накривши ноги легким простирадлом. Його пильний погляд, утуплений в одне місце, не зважав на д'Алькасера. Вигляд Треверса, здавалось, виявляв надмірний острах. "Це жахливо", подумав д'Алькасер. Треверс сидів, як заєць.
Д'Алькасер ледве опанував себе й злегка торкнувся до його плеча.
— Прийшов час, Треверс, показати трохи мужності,— сказав він приязно. Треверс швидко глянув на нього.— Я щойно говорив з вашою дружиною. Вона розповіла мені про те, що їй сказав капітан Лінгард. Для нас лишається, мій друже, зберегти нашу гідність. Надіюсь, що, на випадок потреби, ми обидва знатимемо, як умерти.
На мить насунулась глибока тиша. Д'Алькасер здивувався, дивлячись на повернуте до нього обличчя, і подумав, у кого з них двох був скам'яніліший вираз. Але враз на цьому обличчі з'явилась усмішка, яку д'Алькасер звичайно найменше сподівався побачити. Справжнісінька посмішка, ще й трохи презирлива.
— Моя жінка набила вашу голову всякими дурницями,— почав Треверс таким голосом, що не менше здивував д'Алькасера, як і його усмішка,— без дратування й незадоволення, але з відтінком переваги.— Дорогий д'Алькасер, ці химери так міцно засіли їй у голову, що вона може вам наговорити чимало дурниць. Самозванці, медіуми, віщуни, шахраї різних гатунків досягають дивного впливу на жінок. Ви самі бачили. Я говорив з нею до обіду. Вплив, що його зробив на неї цей бандит, цілком незрозумілий. Він певно й сам напівбожевільний. Це часто трапляється з подібними людьми. Я вже кинув переконувати її... Що ви мали мені сказати?.. Але застерігаю, щоб ви не сказали, я не ставитимусь до того серйозно.
Він швидко скинув із себе простирадло, спустив ноги додолу й почав застібати куртку. Д'Алькасер, слухаючи його, почув за собою тихі кроки і зрозумів, що м-с Треверс з Лінгардом виходять із намету. Проте він докінчив свою думку й тривожно ждав відповіді.
— Дивіться! Вона пішла з ним на палубу,— були перші слова Треверса.— Надіюсь, тепер ви розумієте, що це справжнісінькі химери. Ви мусите взяти це до уваги. Гляньте на її вбрання. Вона цілком втратила розум. На щастя, наше суспільство про це не знає, бо якби щось подібне трапилося в Англії, було б надзвичайно ніяково. О так, піду. Піду, куди хочете. Я не можу терпіти цю шхуну, цих людей, цю прокляту клітку. Я певен, що захворів би, якби лишився тут надалі.
Байдужий голос Йоргенсона промовив десь біля сходів:
— Королю Томе, вже цілу годину жде човен.
— Перетворімо неминучість на доброчесність і ходімо. Що буде, те й буде,— мовив переконливо д'Алькасер, збираючись узяти Треверса під руку. Він не знав, як розуміти цього джентльмена.