Д'Алькасер не розумів, чому м-с Треверс на його звичайну цікавість не дала прямої відповіді. Він не мав її пояснення за серйозне. На його думку, вона могла б вигадати щось правдоподібніше або просто сказати, що це не його діло. Вона ж знала, що він не образиться. Вона ж бачила, як він сприймав складні й таємничі відносини її до цієї людини. Та він не розпитував, наче все було визначено наперед. Але він не сердився на м-с Треверс. Може, вона й щира була. Вона могла говорити, що хотіла, най-неймовірніше, і він слухав би її, забувши про все. Якби схотіла, то й Лінгарда примусила б говорити всяку всячину: про оперу, вбрання, про Шекспіра та про гру на склянках. Справжні жінки були якраз такі. Вони чудні. Вони прямують до мети, часом здіймаючись над подіями з комічним чи трагічним кінцем, але здебільшого тривожних навіть для невинних глядачів. Так д'Алькасер міркував без гіркоти і навіть без іронії. Користуючись репутацією людини, що має одну велику пристрасть, він любив усіх жінок. Любив їх за почуття, за жорстокість, за трагічні риси безглуздих чи розумних поривань, на які він дивився уважно й серйозно.
Він не звернув особливої уваги на пояснення м-с Треверс про оперу й убрання і зрозумів його як попередження не чіпати цієї теми. Тому під час вечері він мовчав.
Коли ж після вечері прибрали стола й скінчилася метушня, д'Алькасер підійшов до м-с Треверс і спокійно сказав:
— На мою думку, добре зробила "фатальна людина", не прийшовши з нами вечеряти. Ми вечеряли як картезіанські ченці.
— Ви натякаєте на нашу мовчанку?
— Ніхто не порушив її. Якби ми дали вічну обітницю мовчати, то не могли б краще виконати її.
— Вам було нудно?
— Нітрохи,— запевнив д'Алькасер з комічною серйозністю.— Я нічого не почував. Я був у стані блаженної нестями. Із усіх трьох я певно був щасливіший, якщо ви, м-с Треверс, теж...
— Ви дарма ловите мої думки, м-р д'Алькасер. Якби ви знали їх, вжахнулися б.
— Думки — тільки форма почуття. Я вітаю вас, що ви можете під байдужою машкарою ховати в своїх грудях такий жах. На вашому обличчі нічого не можна прочитати.
— Ви завжди говорите приємності.
— М-с Треверс, ці приємності йдуть з глибини мого серця, хоч я вже давно не маю бажання бути приємним. І зовсім не мав наміру ловити ваші думки. Чого б ви не сподівались від мене, але знайте, що я з цілковитою пошаною ставлюсь до ваших таємниць. Та, гадаю, з такою чудовою машкарою, як у вас, вам нема чого турбуватись. От за "фатальну людину" цього вже не можна сказати.
— Що за претенціозне прозвисько? Ви його звете так у вічі, м-р д'Алькасер?
— Ні, заочі,— байдуже признався д'Алькасер.— Опріч того, ім'я це надто значуще для щоденного вжитку. Він такий наївний, що помилково може зрозуміти його як жарт, а в мене і на думці нема такого. Признаюсь вам, м-с Треверс, що я зовсім не маю жартівливого гумору. Але, що він знає про людей нашого класу? А коли я подумаю, як мало знаємо ми таких людей, як він, то я готовий звати його капітаном Лінгардом. Це, звичайно, респектабельно, бо капітан це титул, що нічогісінько не виявляє. Що таке капітан? Кожен може бути капітаном.
І Лінгардові це ім'я пасує, як і інші. А проте, він заслуговує на якесь особливе, виразніше, значніше ймення, яке відповідало б його особі, його простій і романтичній особі.
Він помітив, що м-с Треверс уважно дивиться на нього. Вони квапливо одвели очі одне від одного.
— Йому сподобалась би ваша оцінка,— недбайливо кинула м-с Треверс.
— Я боюсь, що він ВІДПОВІЕ би на неї презирством.
— Презирством! Це якраз властиве йому.
— Ви, м-с Треверс, здається, розумієте його. —Жінки мають надзвичайну здібність розуміти,— особливо те, що їх інтересує, бо вони не бояться, коли розігрується їх уява. Чоловіки не звіряються на себе, а жінки народилися відважнішими. Вони прямують уперед під захистом тайни й мовчання, і чим більша темрява, яку вони хочуть дослідити, тим більша їхня відважність.
— Ви серйозно говорите, чи маєте мене за істоту темряви?
— Я говорю взагалі,— зауважив д'Алькасер.— Інакше це було б зухвало з мого боку. Так, темрява найкращий приятель жінок. Вони люблять її, бо сміливі, та несподіване проміння світла спантеличує їх. Взагалі, якщо вони не добиваються цілковитої правди, то завжди підходять досить близько до неї.
М-с Треверс мовчки й уважно слухала; але мовчала і тоді, як д'Алькасер скінчив. Потім сказала байдуже, що вона якраз мала до цього особливу нагоду. Так її стриманий розмовець утамував свою цікавість.
— Справді? — чемно вклонився він.— Особливу нагоду! Як же ви досягли цього?
Для м-с Треверс це було занадто.
— Я? Досягла цього? — обурено вихопилось у неї.— Ви, мабуть, гадаєте, що я спеціально прагнула того?
Д'Алькасер, наче міркуючи сам з собою, промурмотів, що жінки рідко знають, як вони "досягли цього", а м-с Треверс стомлено зауважила, що немає двох однакових чоловіків. На це д'Алькасер зразу ж пристав.
— Так, ми, чоловіки, різноманітніші. До деякої міри нам це корисно. Нами інтересуються... Я не думаю, що я вас інтересую, м-с Треверс, але "фатальна людина"?..
— О, так! — прошепотіла м-с Треверс.
— Я бачу, розумію. Без краю розумію,— промовив д'Алькасер тоном таємничого співчуття.
— Невже його безглуздя таке велике?
— Його не видно з-за великих мрій, що заступають йому власний світ.
— Я так і думав,— прошепотів д'Алькасер.— Але, м-с Треверс, не дуже-то приємно чути про світ мрій. Так? Це дуже кепсько, дуже небезпечно, майже фатально, м-с Треверс.
— Чому все це так засмучує вас?
— Бо я не хочу, щоб мене віддали в жертву отим маврам. Я не оптіміст, як наш приятель,— тихше промовив він, хитаючи головою в бік жалюгідної постаті м-ра Тре-верса, скорченого в кріслі.— Я зовсім не дивлюсь на це як на фарс і не хочу, щоб ці варвари після безглуздих промов перерізали нам горло. Не питайте, м-с Треверс, чому це так. Можете думати, що це безглузда легкодухість.
М-с Треверс трохи поворухнулась у своєму кріслі, звела руки до голови, і в неясному світлі ліхтарів д'Алькасер побачив масу осяйного волосся, що впало й розсипалось по її плечах. Вона зібрала його руками, що видавались страшенно білими, і, схиливши голову трохи набік, почала заплітати косу.