Вітька зітхнув: історія була поганим бальзамом для нього.
— І не зітхай так,— уболівав Федько.— Моя бабуся каже: півсвіту скаче, а пів — плаче. Що поробиш, ми потрапили у ту половину, що хникає. Але в нас не все ще втрачено. Ми й через десять років своє візьмемо. А що таке десять років? Пхі — і все, коли брати в історичному масштабі.
— Добре, що хоч гарбуза не піднесли.
— Еге! А гарбузового насіння для чогось насипали повну кишеню,— і Федько витяг жменю пузатеньких смажених кабачків.— Пригощайся, іншого виходу в нас немає.
— А що де означає? — насторожився Вітька.— Коли гарбуз — зрозуміло, а гарбузове насіння?..
— Я теж всю дорогу ламав над дим голову.
— І що?
— У світовій літературі, на жаль, не згадується про подібні випадки,— сумно зітхнув Федько.— В історії теж... В енциклопедії — мовчання. Але мені здається, гарбузового насіння мені для того насипали, щоб ми з тобою полузали і гарненько подумали. Кажу тобі, не вішай носа. Наполеону під Ватерлоо, зрештою, і кабачків ніхто не давав.
Сват з молодим лузали й думали. Кабачки були смачні. Безперечно, Федько має рацію. Наполеону під Ватерлоо було гірше. Отже, носа нічого вішати. Та, власне, йому й не відмовили прямо, а попрохали зачекати. Десять років — час величенький, але що вдієш. Треба зачекати. Справжня любов все життя чекає.
— Еге! — раптом сказав Котигорошко, уважно розглядаючи явір.— Еге! — повторив він, мацаючи кору.
І з цими словами витяг з кишені складений ножичок.
— Ти що надумав? — стривожився Вітька.
— Те, що закохані роблять,— спокійно відповів Котигорошко і видряпав на корі "Вітька + Галя".— От,— задоволено мовив, впоравшись із своїм ділом.— Для історії. Так би мовити, для майбутніх поколінь. Хай читають. Хай заздрять. А то тільки й знають: "Ромео + Джульєтта".
— Для чого ти псуєш дерево? — образився Вітька.
Але Федько діловито перебив:
— А ти хочеш ніякого сліду в історії не лишити? Ні, так не годиться. Хай усі знають: "Вітька + Галя". Хто після цього посміє до Галі підсокирюватися? Галі ми зайвий раз доведемо, що вона всього лише твій плюс і ніякого самостійного значення не має. "Вітька + Галя", або повість про перше кохання. От!
Федько, незважаючи на поразку, був явно не в міру балакучий, сповнений енергії. Він би й на небі написав оте "Вітька + Галя", та шкода, що не має підходящої драбини.
— Чого тобі сумувати? Сказано, "Вітька + Галя" — і ніде твоя куниця від тебе не дінеться! — А потім подумав і закінчив: — Як не будеш, звичайно, гав ловити!..
Гарячий пісок — ліки універсальні
І сниться Вітьці Горобцю дивний сон.
Біжить куниця — голубі іскри розсипає.
Біжить степами, ярами, лісами, а він — за нею. А голубі іскри так і сиплються, і куниця аж спалахує дивним голубим сяйвом. А він — за нею.
День біжить...
Два біжить...
Три біжить...
І вже на десятий день здоганяє голубу куницю. Ось-ось схопить її... І тільки руки простягнув, а тут хтось як крикне:
— А куди ж ти ото руками?! Іч, який швидкий!..
— Я десятий день уже біжу! — кричить Вітька.
— А десять років ти б не хотів за куницею бігти?
— І побіжу! — вперто кричить Вітька.— Хоч і двадцять років!
А позаду пихтить Федько і хникає:
— Вітько-о, я закохався...
Вітька застиг, як укопаний:
— І ти, Брут?.. І в кого?..
— Не знаю...— Федько задумливо гризе насіння гарбузове.— Ще не знаю у кого, але відчуваю, що закохався.
— Щось мені душно,— каже Вітька.
...Уві сні він так голосно кричав і так безладно розмахував руками, що зовсім сполошив матір.
— Мабуть, у нього гарячка,— швидко встановила діагноз.— І добігається ж, вітрогон!..
А ліки у матері були універсальні, од усіх хвороб гамузом, будь то біль у животі чи перше невдале сватання: гарячий пісок. Нагріла його швиденько, в торбинку засипала — і синові на живіт поклала, по доброті своїй не відаючи, що синові ще десять років бігти степами, бігти ярами, бігти лісами за голубою-голубою куницею...
Чи здожене він колись голубу куницю?.. Поживемо — побачимо. Все можливо на білому світі, на даному етапі, то чого ж його носа вішати, як сказали б у подібному випадку Федько Котигорошко та Грицько Причепа.
Пісок, особливо коли він гарячий,— теж річ корисна.
Спи, Вітько, справжній мужчино Великих Чапель, спи з піском на животі, набирайся сил. І не сумуй. Мав рацію Федько: ти ж не Ромео. І твоя Джульєтта мирно спить у цю ніч і, мабуть, як і ти, з нетерпінням чекає, доки спливуть десять років. І вона буде прибігати у твої сни голубою куницею, швидкою, як вітер, і бентежною, як прекрасна казка.