Вистава з явами

Страница 2 из 2

Иосиф Бродский

"Харкнув в суп, щоб знять досаду".
"Я з ним поруч й срать не сяду".
"А моя ж, як та мадонна,
не бажає без гондона".

Входить Лебідь із Відбитком в круглім дзеркалі, в якому
взвод беріз іде навприсяд — першій скрипці корчать рожі.
Метр палкий, уява чия розігріта гренадером,
лиш несмілого десятку, рве нігтями бархат ложі.
Дощ іде. Собака виє. Звиснув з печі, коса покидь,
з голим задом, дошкуляє інваліду, цвяха слинить:

"Інвалід, а інвалід,
все нутро моє болить".

"Нумо в гріб, хоч вік не вийшов!"
"Це є сука, чи щось ліпше?"
"Свара наслідку й причини
припиняється з кончини".

"Мусор" з криком:"Досить!" — входить. Прокурору зуби зводить.
Двері в кліть громадянина не нуждаються в "сезамі".
Чи то правнук, чи то прадід в рудних надрах возик котить,
обіллявшись щедрим надрам в масть криштальними сльозами.
І за смерті перевалом, місячним залитим воском,
сяє зі щелепи злотом фікс довічним мерзлим лоском.

Знать надовго стачить жил
тих, хто голови зложив.

"Хата є, іти боїться ".
"Я не блядь, я кранівниця."
"Виникло життя мов звичка
ще до курки і яєчка".

Ми заполонили сцену! Лишилось вповзти на стіну!
Знестись соколом під купол! Зменшитись до аскарида!
Або всім, з ляльками вкупі, язиками б'ючи піну,
хором раптом спокуситись, щоби вивести гібрида.
Бо з обмеженості місця, як відлитись в форму масі,
крім кладовища і, звісно, черги чорноти при касі?

Ех, даєш степи й моря
без піврозпаду ядра!

"Строк без осуду волів б я!"
"Хто кричить: "Тримай злодія!"?"
"Малювала члена в зошит".
"Відпустити, Христом просить".

Входить Вечір в Справжнім часі, дім у чорта на задвірках.
Скатерть і фіранка спорять в убранні, відкрившись зору
О, якби не серце часом — даний лепет так, у лапках —
відчуття, немов віднятий Лобачевським від простору.
Гомін листя в колір грошей, комариний зумер, нерви,
очі збільшити не можуть "шість на дев'ять" тих, хто вмерли,

ким зійшла густа трава.
Що ж — суть справи не нова.

"Від любові будуть діти.
Ти тепер один на світі.
Пам'ятаєш як, бувало,
я в пітьмі нічній співала?

А то — кицька, а то — мишка.
А то — табір, а то — вишка.
То — плин часу тихим сапом
зводить в пам'ять маму з татом".

(1985)