Вишневі усмішки закордонні

Страница 6 из 23

Вишня Остап

— Дядю! А за кордоном бурзуї єсть?

— Поїду, кажу, побачу. Тепер можу сказати:

— Єсть. Та ще й які єсть.

* * *

Далі що?

Далі хазяйки вертаються. Потім школярі вертаються. Потім службовці вертаються. Потім робітники вертаються. Хазяйки годині об 11й. Школярі — о 2й. Службовці — о 3й — 4й. Робітники — о 6й7й.

Робітники, як бачите, "перші" й уранці і ввечері. Вранці вони перші спереду, ввечері — ззаду.

* * *

Далі настає вечір.

О 6й-7й годині суне публіка по кінах та по театрах. А далі густо йдуть "погібшіє, но мілиє созданія".

І в льокалях, і в кафе грає музика.

Електрика називає місця, де розважаються, притискаючись одне до одного, особи і тої й другої статі.

Робітники лягають спати, бо їм завтра, як і сьогодні, треба бути першими.

Ходім і ми.

* * *

Коли я в оцій схемі берлінського дня чогось такого набрехав, то в усякім разі небагато. А не вірите — поїдьте перевірте. 1 Невеликі ресторани з музикою і танцями.

НУ Й НАРОД!

При першій зустрічі з німцями, при першій з ними балачці, а певніше не балачці, а намаганню балакать, — так і хочеться в розпачі крикнути:

— Нещасні! По-нашому не розуміють!

І так ото стоїш біля нього, втолковуєш йому і руками, і ногами, і очима, і язиком, і киваєш, і моргаєш, і притакуєш, і прицмокуєш, а потім махнеш рукою:

— Що ти, — мовляв, — з нього візьмеш? Ну, нещасний народ! Ну, як ти йому втолкуєш, коли він тільки понімецькому та пофранцузькому, та поанглійському й розуміє!

Ну, от прийшли ви до голярні й кажете:

— Поголіть мене.

Стоїть, дивиться.

Ви йому кажете ще раз:

— Поголіть мене.

А він вам:

— Вас?[22]

— Та мене ж, мене!

А він:

— Вас іст дас[23] "мене"?

Тоді вже ви силкуєтесь по-їхньому. Вимовили, нарешті. Страшенний регіт у голярні.

Виявляється, що ви попросили, щоб вам зробили не більше й не менше, як обрізання.

І так на кожному кроці: ніяк не добалакаєшся. Пішов купувати сорочку.

Допоказувався й дожестикулювався нарешті, що зрозуміли, що мені треба сорочку. Жестикулюю далі:

— Не верхню мені,— жестикулюю, — сорочку треба, а нижню. Не отаку, — значить, показую, — а таку.

— Ах зо[24]! — каже.

— Зозо! — кажу. — Зо!

Дали мені сорочку.

Приходжу додому, одягаю, а вона, лиха година, аж до п'ят.

Така, як ксьондзівська сутана. Злякавсь я.

— Смирительну, — думаю, — сорочку дали. Може, що помітили, не дай бог.

Кличу Йосипа Йосиповича.

— Йосипе Йосиповичу! Подивіться, голубчику, що я за манію таку купив.

— Це — нічна сорочка!

— А не смирительна?

— Ні, ні,— каже, — це нічна: не бійтесь! Нуну!

Швиденько одного разу треба було повертатись до готелю. Сідаю в таксі.

Не довіряючи свойому знанню німецької мови, показую записану в блокноті адресу.

— Біте шен! — каже шофер. Поїхав.

Їду та їду. їду та й їду. Одно їду, одно їду, одно їду.

По-моєму, давно б уже час і дома бути, бо сказали мені, що не більше, як хвилин 15–20 мені додому їхати, а все їду та їду.

Дивлюсь на таксометр, а там уже за три марки перевалило.

Дивлюсь на написи вулиць, — раз промайнуло моє "штрасе" і зникло. Промайнуло й удруге і знову зникло.

Коли вже таксометр наближався до п'яти, дивлюсь, під'їжджаю з другого боку до свого готеля.

— Біте шен! — каже шофер.

— Данке зер, кажу, виймаючи п'ять марок.

Не розуміючи по-нашому, — от і виходить, що там, де треба заплатити щонайбільше півтори марки, п'ять марок вилітає.

* * *

Та що там говорити про простий народ. Професори — і ті по-нашому не розуміють. Знаменитий професор, світова величина, "бог" у своїй галузі, а не вміє по-українському. Я йому говорю:

— Болить у мене оте. Болить воно мені тоді й тоді Захворів отоді.

Все одне слово, розказую, як "бог приказав". Не бере.

І якби не знайомий лікар, що повів мене до того професора, так ні до чого б ми й не добалакались.

А то по-німецькому:

— Раз-два!

І вже й договорились, уже й професор допойняв, у чому річ, уже й ліки, уже все… От, розумієте, народ!

І хоч би його мова була милозвучна, пісенна, як наша. Нічого подібного.

В мові багацько шелестівок, потім вона слабує на довжелезні періоди, з дієсловом аж наприкінці,— і от же знають її.

А наша друга після італійської, із самих голосівок — та яких голосівок, — складена, і не розуміють. Нещасні. А які егоїсти!

Їдеш по вулиці і ввесь час тільки й чутно:

— Я![25] Я! Я!

Говориш з кимнебудь. Сказав щось, а він вам:

— Я!

По телефону говорять, — тільки й чутно:

— Я! Я! Я!

Між собою балакають:

— Я! Я! Я!

Страшенно егоїстичний народ!

* * *

Одного разу тільки й вийшло якраз навпаки з мовою. Треба було одержати в банку гроші. Пішли з Йосипом Йосиповичем удвох: він понімецькому може.

Балакали ото там з урядовцем, а потім між собою про всякі такі діла, цосвоєму вже говорили. Аж ось уже треба було брати гроші. Урядовець і питає чистою руською мовою:

— Вам какими деньгами, марками или доларами? Пасаж.

* * *

І не тільки, треба вам сказати, з людьми бувають непорозуміння через те, що німці не хотять вивчити української мови.

Тварини — і ті вас не розуміють.

Гуси ходять на березі озера.

Я зрадів страшно, бо гуси ж такі, як і в нас, — так і геготять, і плавають так, як і наші, такі ж вони, як і в нас: є білі, є рябі, є глинясті.

Я до їх:

— Гусю! Гусю! Гусю! Ніякої уваги.

Я розсердився:

— Гиля, — як крикну, — подохли б ви йомуі А хоч би тобі що!

Я пам'ятаю, як колись був пас гуси, то було, отак як крикнеш та дрючком як замахнешся, так летять, а не біжать.

А ці собі стоять, пір'я носами перебирають та геготять потихеньку.

А прийде німкеня, щось таке їм скаже, — або тікають, або до неї біжать.

З собаками знову притичина.

Ну, стоїть собі Сірко ж такий, як і наш.

Кличеш його:

— Сірко! На! на! на! І не дивиться. Витріщився тоді на його:

— Тюди ти, здох би ти йому! Стоїть.

Та торік у Короповім хуторі один дядько як "тюдикнув" на Бровка, так він у воду кинувся й Дінець переплив з переляку, а цей стоїть.

До німця ж, як тільки він йому, потихеньку:

— Комен зі гер![26]

Біжить до нього, стрибає, танцює біля нього.

Та що там говорить!

Кури не розуміють: "А киша".

Коні не розуміють: "Но".

Свині — "Аля".

Корови — "Гей".

Вівці — "Бришки-бришки".

Горобці й ті не по-нашому цвірнчать.

Нещасні.

І люди нещасні. І тварини нещасні. Як вони живуть — господь їх знає…