— Нема! Залишилась одна тільки для вітрини, але вона не продажна! Є такі самі, трішечки, правда, не такі, а ліпші, з кращого матеріалу, такого самого кольору, але дорожчі карбованців на десять!
І зразу вивалювать увесь крам перед покупцем, і говорити, говорити, говорити.
Ошарашений покупець обов'язково купить, не те що йому треба, не те, по що він прийшов, і заплатить грубі гроші.
* * *
Далі.
Упорядкувати слід наших візників.
Наряджати їх у циліндри й лівреї не будемо, хай так у жіночих старих пальтах і їздять, а от що треба зробити.
Треба, щоб на конях, которі кусаються, висіла така табличка:
"кусається"
Я знаю, що скучно буде тоді нашим візникам стояти на біржі.
То він стоїть і розважається.
Коли підходить до його кусючої коняки громадянин, він сидить на козлах й усміхається. Мовляв:
— Підійдипідійди, занудо, вона тібє гризаньот! Вона тібє покажіть, як близько до коней підходить!
Підійшов громадянин. Кобила вуха прищулила:
— Іііі!
І до пасажира. А "ванько"!
— Тррр! Та куди ж ти лєзіш? Повилазило, што лошадь строгая? Тррр! Лазять тут, зарази!
А взагалі наші харківські візники кращі. Вони веселіші! Тут, у Берліні, найняти таксі чи візника — справа дуже проста.
От стоїть гурт їх.
Коли ви підходите й сідаєте до котрого з них в екіпаж, то другий, задній чи передній, підбіжить і одчинить Дверці.
Ну, що ж це за робота?
От у нас!
У нас, коли ви наймаєте візника з гурту, то підскакують із кіньми всі! Один одного гатить батогом. І всі вони лавою їдуть на пасажира.
Пасажир, нарешті, вигинаючись, як в'юн, ускакує до якогонебудь!
Тоді решта — не пускають того візника з пасажиром! Б'ють батогами коня, б'ють екіпаж, а як перехрестить котрий батогом по шляпі пасажира, тоді:
— Я звиняюсь, але моя черга! А він, зараза, лізе! Лясь!
У нас весело!
* * *
Далі.
Кав'ярень на кожному кроці заводити не треба.
Досить буде, коли ми на кожній вулиці збудуємо по літбудинку ім. В. Блакитного, з бібліотеками хорошими, з концертними залами і з волейболом.
Да… З більярдом обов'язково, а то що тоді Миша Биковець і Володя Сосюра робитимуть?
— Як з буфетом?
— Обов'язково!
* * *
Не знаю, що нам робити з Лопанню, щоб хоч трішки зробити її подібною до берлінської Щпрее.
Самих "естественных надобностей", як видно, замало, бо якби від них залежало Лопанське "многоводіє", то давно б уже і Лопань, і Нетеча, і Харків повиходили б з берегів, і був би тоді не Харків, а Венеція* чи Харкнеція.
Тут одне з двох треба: або Харків перенести на Дніпро, або Дніпро на Харків.
Розробимо відповідного проекта та подивимось, що краще й дешевше.
Тільки обов'язково треба проекта, а не так, що спочатку збудуємо, а потім уже за проекта візьмемось.
* * *
Шуцманів заводити не треба.
Хай будуть наші міліціонери. Надягати на них касок з орлами не будемо, а по гумовій палиці кожному слід дати.
І як би такі гумові палиці вигадати, щоб міліціонер міг нею так і підсадити клієнта, коли той виліз з пиварні, щоб клієнт сам "легенькою парою" поплив до району.
Щоб без пересадок наваньків і без рукамаханнів з відповідними з боку клієнтури висловами.
* * *
Німецькі "аборти" для Харкова потрібні, як вода. Обов'язково побудувати! І побільше!
Не варт будувати місцевий бюджет на тім, що "в неуказанном місці".
Без цього можна перебутйся!
Та й як ти його іноді обійдешся без "невказаного", коли на ввесь Харків одне "вказане", та й те або замкнене, або "забарикадоване" так, що треба бути добрим спортсменом-олімпійцем, щоб усі ті "барикади" перескакувати!
* * *
Далі.
Треба негайно розпочати виробляти всяку "чепуху": бритви оті, що самі голову одрізують, гребінці, олівці, пудру, гуму і т. д.
І пустіть "авслендерів" побільше, хай купують та вивозять усю цю "єрунду".
* * *
А взагалі, щоб із Харкова зробити Берлін, треба робити. Не сидіти й не дивитись на небо, думаючи, "чому я не сокіл, чому не літаю", а робити, шукаючи "свою долю" в себе під носом, а не на небі.
У нас тієї "долі" на чотири Німеччини вистачить, так ми ж її не бачимо, ми все ще на небо поглядаємо, повилазило б нам!
* * *
Гінденбурга на президента вибирати не треба! Хай залишається Григорій Іванович!
ВАРШАВА
Варшава — поки що столиця польської, як то кажуть, республіки.
Я кажу, — "поки що", бо, хто знає, що буде далі: можливо, що Варшава буде всесвітньою столицею.
Це буде тоді, коли на всій земній кулі буде сама Польща.
Поки що Польща посідає частину тільки України, Білорусі, Литви й Німеччини, так що Варшава ще не всесвітня столиця.
До Варшави слід заїздити, їдучи в Європу, а я заїхав, повертаючи з Європи, через те я бачив Варшаву тільки один раз.
А цього зовсім не досить для того, щоб тебе там убили: для того треба трішки всетаки довше попожити у Варшаві.
Коли ви під'їдете до Варшавського головного вокзалу, особливо, як їдете ви з Берліна, — зразу якось почувається, що потрапили ви до великого європейського міста, що через якихось двістітриста літ, — а таки дорівняється, ну, хоч би й до того самого Берліна.
Така вона пишна й розкішна.
Щоб дорівнятися до Берліна, Варшаві залишилось збудувати ще всього тільки 53 вокзали, бо вона має їх 5,а Берлін — 58.
Потім треба буде їй позаливати асфальтом улиці, вдосконалити електрику, почиститись, помитись, збільшити разів у чотири населення, позаводити парки, музеї, театри, крамниці, наукові установи, фабрики, заводи, побудувати кращі будинки, кращі трамваї, завести кращі авто, кращі таксі, збудувати підземку й надземку — і Варшава дуже скидатиметься на Берлін.
У чім Варшава випередила Берлін — це в кількості (господи благослови! Перший раз написав це прекрасне слово) свого війська.
Війська у Варшаві вистачило б на чотири Берліни.
І військо все "орляче": на голові орли, на грудях — орли та ексельбанти, та цяцьки на кашкетах, на мундирах, на штанях, на шаблях.
Є з перами в шапках, з кінськими хвостами.
Ох, і війська!
На кожному кроці — військовий. І всі хоробрі!
Беручи під увагу мирні настрої польської, як то кажуть, республіки, таку силу війська пояснити можна тільки тим, що доросле населення в Польщі любить гратися "в салдатики".
Головна вулиця у Варшаві — Маршалківська.