— Обмолотилися? — питаю.
— Ні! Оце ж трактора ждемо… Повеземо сьогодні, нам тут сто верстов, та й молотитимемо…
Прийшли до Автопромторгу.
— Де тут у вас трактори?
— Нема в нас!
— Як нема, коли Губсельбанк сюди справив?!
— В тракторном отделе!
— Де?
— Отам! Второй етаж!
— Ходім. "Второй етаж"…
— Де тракторний одділ?
— Отуди! Пішли "отуди".
— Де тракторний оддІл?
— Отуди! Найшли…
— Ось дядьки трактора шукають. У Губсельбанку купили. Де той трактор?
— Єщо не прибилі!
Я зник… їй же богу, взяв і зник.
— Побіжу. На працю треба! Балакайте, товариші, вже самі.
— Спасибі ж вам! А я — ходу…
Я не кажу, щоб неодмінно бити. Бити не треба, бо бійка — це некультурна штука.
Але забороняти в таких випадках згадувати "маму" не маємо ніякого права.
Здержатись не можна.
ЩО ПОСОВІТУЄШ?!
Обмолотилися, обвіялися, обтрієрилися, зсипали зерно в засіки. Обсіялися. Поярмаркували…
Оженили, в кого там було кого женити… Оддали заміж, в кого там було кого оддавати… А далі що?
Ну, скажемо, сьогодні випив, завтра випив, позавтрьому випив і ще випив… А далі що?
Ну хай місяць питимемо, а таки ж остогидне колись вона чи він…
Вона — це гірка… Він — це із цукру…
От настане ж такий момент, що до вас:
— Ходімо хильнем!
— Не хочу!
— Тю!
— От тобі й тю! Пив оце два тижні, так учора ковтнув, а вона отут стала й не йде! Ну, не йде, хоч ти що хоч роби!
Ото, значить, "до точки"… І що ж отоді робити?
А воно як смеркне, та така ж ніч, що вже ворочаєшся, куриш, куриш — не розвидняється…
Ще перші два тижні після Кузьми й Дем'яна — спиш… Потім і кульші болять, і лікті болять, і боки болять… Підкидний дурак?
Штука, що й казать, добра, так штани протираються… І небезпечна!
Два тижні один знайомий і день, і ніч ляпав, а потім схопивсь, почав кукурікати й підкидати дітей…
Дівчат до дівчат почав кидати, хлопців до хлопців:
— До масті! — кричить. Пособорували — одійшов. Тепер не грає…
Так що ж робити? Не знаю…
Газети передплачувати, до сельбуду ходити, книжки читати, на агрономові доклади ходити?
Якби ж у книжках малювали чирву та бубну — може б, і читав…
Якби в сельбуді давали по "лампадці", може б, і ходив… А так…
Тяжка справа з зимою… Що посовітуєш?
АЛЬТЕРНАТИВА
Важке, граждани, пішло життя… І важке пішло, і складне пішло життя… І найгірше в тому житті те, що дедалі воно, життя оте навісне, все складнішає…
Голова замакітрюється, схиляється на руки, і в голові тій по борознах великого мозку плазують думки опецькуваті: "Що робити?"
Що робити, бо ловить сильно почали… Як хапонув, так і впіймали…
І чи ти скарбник, чи ти агент, чи ти завхоз, чи ти зампред, чи сам пред — все одно: не милують!..
І чи хапонув ти скарбові гроші, чи артільні, чи професійні — все одно: не милують!..
І чи хапонув ти гроші через "скрутний матеріальний стан", чи пішли вони на "бенкети", чи, "влекомий" найіуманнішими поривами допомогти безпритульним дітям, закатав ти ті гроші в рулетку, або в "залєзку", або проскакав на механічнім чи на живім тоталізаторі — все одно: не милують!..
І чи (боже мій! боже мій!) мав ти революційні заслуги, чи, може, потім матимеш — все 'дно: не милують!..
Жорстокий народ пішов…
І (о боже мій! боже мій!) кажуть, що й не милуватимуть!
Кажуть, що не милуватимуть навіть і в тих випадках, коли ви заприсягатиметесь на суді, що хоч ви, мовляв, і не маєте особливих послуг перед революцією, але почуваєте, що на випадок наступу світової контрреволюції ви Гінденбурга самі в полон візьмете…
Ні на що не надійтеся… І коли стоїте перед судом, не кажіть:
— Простіть мене, граждани судді, я Перекоп сам візьму!
Не помилують!
Життя дуже складне пішло…
Пропали ті прекрасні часи, коли були прекрасні посади, де "підлататься" можна було… Пропала "підлатка"!..
І висунуло навісне життя божевільну альтернативу: або не хапай! Або тебе схоплять!
Єдине, що залишилося всім хапунам, — це присоромити Радянську владу, що вона "позичила" у пророка Мусія його восьмий заповіт:
"Не крадь!"
Тільки навряд чи засоромиться.
"СТРЕБИЛІВКА"
(Натура)
Декотрі з сільських кооперативів зовсім не знають попиту на ринку і замість бляшаних або залізних виробів заготовляють галантерею аж до… корсетів і капелюхів (шляп).
З газет
Ну як ото воно писати треба?
…Ранок …Сонце світить на небі… Небо блакитне… По вулиці череда йде… Пастух співає… На сопілку грає… Вітер то подихне, то не подихне… До церкви дзвонять… А дзвін "малиновий", та тільки гугугу! Собаки гавкають…
Одне слово — село.
А в селі — "Єдиное потребительськоє общество. Магазин". Зроду, положим, у селі такого дива не було — то я жартую…
У селі є "потребилівка".
Це в кращому разі.
А найчастіше — "стребилівка", що:
— Отут вона в мене сидить…
"Отут" — це значить під грудьми або в печінках…
— Драстуйте! Бо' поможи! З п'ятницею!
— Драстуйте!
— Казала тому шибеникові: "Не став, як п'єш, кухля на сонце, бо іржа проїсть!" А йому ж, сукиному синові, хіба до того? Йому в комсомол, йому в бога не вірить! І дірочка! От бачите! Тепер і дзюрчить! Так оце до вас! Чи нема у вас іакого самого? Це ще у Котильві на ярмарку старий як кунип, як ото ще каранація була, та й пили… А тепер — дірочка! І кухоль добрячий, а тече!
— Так що й нема, бабка! Другого чого опустить можна, а кухлів не держим… Герсета для хвіруги не подойдьоть?
— Герсета?
— Купи, Онисько (це з гурту, що завжди в потребилівці: "Новостьов каких нема?"), а то в тебе талія не гньоться! Хранцюзьких, брат, привезли! Зашнуруєш —, так як шинсонетка, як хто збоку посмотрить! Петро тоді под ручку до корови водитиме!
— Страмнючий! Онуки ж уже з хлопцями сплять, а ти все отим калаталом своїм поганючим! І не поприщить, прости мене царице небесна троєручице!
— А то, може б, шляпу купила? З пір'ям, брат! Как напньош, та как бариня наша! Я своїй купив, так хіба ви понімаєте? Купив, так аж мигтить, думав до церкви повести, а вона квочку підсипала!
— Та замовч."
— Не ндравиться! Є то, брат, нам з города шлють! На панів виводять! А ви народ необразований! Кузьма купив герсета та на наритиики для лощиці й порізав! А що б було стару засупонити, років би на двадцять, і помолодшала!
Спасибі кооперації! На селі не сумно.