Саме цієї хвилини подали запашну гуску, чекаючи на яку пані Геслінг уже кілька разів крадькома поглядала на двері. Вона поспішила вдати, ніби гуска на їхньому столі була найзвичайнісінькою стравою. Проте пан Кінаст зробив шанобливу паузу. Пані Геслінг запитувала себе, чи справді його погляд затримався на гусці, чи крізь її солодкий чад — на прозорій Магдиній блузці? Нарешті, Кінаст одірвався від споглядання і підняв свого келиха.
— І тому я п'ю за родину Геслінгів, за шановну господиню та її квітучих дочок!
Магда випнула груди, щоб розквіт виглядав ще наочніше, зате Еммі проти неї здалася ще пласкішою. Та й цокнувся пан Кінаст спочатку з Магдою.
Дідеріх відповів на його тост.
— Ми — німецька сім'я. Кого ми прийняли в свій дім, того ми беремо і в свої серця. — У нього виступили сльози на очах, а Магда знову почервоніла. — І хоча наш дім скромний, серця наші щирі. — Він проголосив тост за гостя, який, із свого боку, запевнив, що завжди був за скромність, "особливо в родинах, де є молоді дівчата".
— Хіба ж не так? — підхопила пані Геслінг. — Інакше звідки у молодого чоловіка візьметься сміливість?.. Мої дочки шиють самі собі.
Це дало привід панові Кінасту нахилитися до Магдиної блузки для докладної її оцінки.
За десертом Магда втеребила йому помаранчу і відпила на його честь трохи токайського. Коли вони переходили до вітальні, Дідеріх спинився перед дверима, обнявши обох сестер.
— Так, так, пане Кінасте, — розчуленим голосом сказав він, — от вам сімейна ідилія, придивіться до неї добре, пане Кінасте! — Магда пригорнулася до його плеча, вдаючи безмежну відданість. Еммі запручалася, але дістала стусана в спину. — Так ми й живемо, — вів далі Дідеріх. — Я працюю цілий день на сім'ю, а ввечері ми всі дружньо збираємося круг лампи. До чужих людей та до інтриг нашої так званої громадськості нам діла мало, з нас досить і нас самих.
Тут Еммі пощастило вирватися; чутно було, як вона гримнула в сінях дверима. Зате Дідеріх і Магда, які підсіли до м'яко освітленого стола, являли собою вельми зворушливе видовище. Кінаст задумливо дивився на пунш, який пані Геслінг, тихо всміхаючися, внесла у величезній скляній вазі. Поки Магда наливала келих гостеві, Дідеріх розпатякував про те, що завдяки скромному і тихому сімейному життю він зможе, коли настане слушний час, добре видати заміж своїх сестер.
— Бо розбудова підприємства йде на користь і сестрам, фабрика належить і їм, не рахуючи посагу, а якщо один з моїх майбутніх шуряків захоче вкласти в підприємство і свій капітал...
Але Магда, зауваживши, що обличчя пана Кінаста набрало стурбованого виразу, змінила розмову. Вона почала розпитувати гостя про його власну сім'ю. Невже він зовсім самотній? Його очі зразу ж потеплішали, і він присунувся до неї ближче. Дідеріх сидів поряд, пив і вертів великими пальцями. Кілька разів він намагався взяти участь у розмові сестри і гостя, яким, очевидно, здавалося, що, крім них, тут нема нікого.
— А, то ви вже щасливо відслужили свій рік! — звисока сказав він і здивувався з того, що пані Геслінг за спинами захопленої розмовою пари робить йому знаки. Лише коли вона вислизнула з кімнати, він зрозумів, узяв свого келиха з пуншем і вийшов до сусіднього темного покою за рояль. Він провів пальцями по клавішах, зненацька заграв студентської пісні і розкотисто заспівав: "Де к бісу їм знати, що волею зветься?" Скінчивши, він прислухався, але у вітальні було так тихо, наче всі там поснули; і хоч йому дуже хотілося ще пуншу, він з почуття обов'язку знову заспівав: "Сиджу в глибокім погрібці".
Раптом посеред куплету у вітальні грюкнув стілець, а потім пролунав гучний звук, щодо походження якого не можна було помилитися. Одним стрибком Дідеріх опинився у вітальні.
— Ого! — з грубуватою прямодушністю сказав він. — Та у вас, здається, серйозні наміри.
Закохані випустили одне одного з обіймів.
— Я не відмовляюся, — заявив Кінаст.
Дідеріх раптом розчулився. Глибоко заглядаючи Кінасту в очі, він однією рукою потис його руку, а другою пригорнув до себе Магду.
— Оце так несподіванка! Пане Кінасте, зробіть мою сестричку щасливою! Я завжди буду вам обом добрим братом, яким, наважуся сказати, був їй до цього часу.
І, витираючи очі, він крикнув до коридору:
— Мамо! У нас новина!
Пані Геслінг стояла тут-таки, за дверима, але від надмірного хвилювання не могла зразу й кроку ступити. Спираючись на Дідеріхову руку, вона похитці увійшла, впала панові Кінасту на груди і зайшлася слізьми. Тим часом Дідеріх стукав до замкненого покою Еммі.
— Еммі, вийди, у нас новина!
Вона, нарешті, з грюкотом розчинила двері; обличчя її палало від гніву.
— Чого ти заважаєш мені спати? Уявляю собі, що там у вас за новина. Робіть свої неподобства без мене!
І вона знову б зачинила двері, якби Дідеріх не встиг просунути ногу в щілину. Він холодно вичитав їй, що за свою бездушну поведінку вона заслуговує на те, щоб лишитися зовсім без чоловіка. Він не дав їй навіть одягтися і, у шляфроці та з розпущеним волоссям, потягнув її за собою. У коридорі вона видерлася з його рук.
— Ти з нас посміх робиш, — просичала вона і ввійшла до вітальні з високо піднятою головою та глузливо-допитливим поглядом.
— Невже це мало статися пізньої ночі? — спитала вона. — А втім, щасливі на час не зважають.
Кінаст подивився на неї: вона була вища на зріст за Магду, її обличчя, яке тепер порожевіло, здавалося повнішим у рамці розпущеного волосся, довгого і густого. Кінаст затримав її руку довше, ніж треба було, вона висмикнула її, тоді він глянув на Магду з очевидним сумнівом. Еммі подивилася на сестру з переможною посмішкою, повернулася і вийшла з покою, тимчасом як Магда злякано схопила Кінаста за руку. Але тут з'явився Дідеріх із келихом пуншу в руці і захотів випити з майбутнім шуряком на брудершафт.
Вранці він зайшов за ним до готелю і запросив на кухоль пива.
— До обіду ти вже, будь ласка, стримай свій потяг до жіночої статі. Тепер у нас розмова піде чоловіча.
У Кляпшовій пиварні він з'ясував йому становище: двадцять п'ять тисяч марок готівкою в день весілля — на документи він може глянути, коли хоче, — і четверта частина фабрики навпіл з Еммі.