— Наказу не було.
— Який теперечки наказ?
— Хлопці, Зозуля скандижить. Кому він оставля? До Оксена підійшов Кир, хутряна шкірянка полопалась на швах і ще й досі пахне вугільним димом.
— Ну, давай вип'ємо.
Губна гармошка грала щось чуже і веселе. Солдати півголосом підтягали, до ладу і дружно.
— Ну, й я ж їхнього брата нарешетував порядоч-но, — кивнув Кир на вогнище.
Оксен не відповідав, замріяно посмоктував цигарку:
"Цікаво, про що вони співають? Гмі У них навіть є пісні? — Оксен усміхнувся у темряві. Махорковий дим лоскотав ніздрі. — Ну, і що ж тут дивного? Навіть звірові дано своє: ведмідь реве, вовк виє, лев рика". Він загасив цигарку, прислухався. Здалеку чувся гуркіт машин. Він весь час наближався. Світло від фар полоснуло по ярузі і згасло. Чути було, як виплигують солдати, стукаючи об борти машини зброєю. Загавкали собаки, забігали люди. Офіцер подавав команду, і голос його був тонкий і сердитий. Видно було, що він змерз і йому хочеться в казино.
Хтось важко протупотів по самому краю урвища, горланячи:
— Аз якого ж кінця мені заходити, Радивоне?
Собаки не переставали гавкати.
"Аж ось коли починається".
Оксен перевірив свій автомат і поставив коло дуба. Оксенівці заворушилися, стали поправляти на собі одяг, обтрушувати від снігу. Уже настільки розвиднілось, що видно було постаті людей, що бігали вгорі. В яру ж іще було сіро, і лиця людей розпливалися.
— Всім комуністам здати партійні квитки, — сказав Оксен.
Зозуля, Воскобойник мовчки витягли з бокових кишень документи, подали Оксену. Кир перегорнув васкорузлими пальцями партквиток, потяг руку назад:
— Я свого не дам.
Оксен звалив на нього важкі очі. Кир опустив голову, жовті обкурені махрою підусники тріпнулися:
— Мене ж тільки недавно прийняли...
Оксен мовчав. Буре від холоду обличчя нерухоме, ' як маска. Він вийняв запальничку, засвітив її і, тримаючи за кінчик книжечки, розпушив листки. Вони загорілися, стали згортатися в чорну стружку. Маленький вогник мерехтів на дні окопу. Його помітили згори, і хтось пустив густу автоматну чергу. Кулі затріщали в галуззі, збиваючи снігову пилюку. Оксен не звернув на це уваги і продовжував своє діло.
— Ей, там, здавайтесь! Німецьке командування вас помилує!
Оксен повільно підвів голову: над урвищем стояв ^ солдат і, приклавши долоні до рота, кричав униз із сильним німецьким акцентом:
— Нікс пук-пук. Абер алле хенде гох! Зробилося тихо, і в цій тиші — одинокий постріл. Солдат махнув руками і зашкопертав до урвища. До партизанів він докотився теплий, але вже мертвий.
— А що: пук-пук?! — трясонув його Кир за петельки.
Голова німця закивала сюди-туди, ніби заперечувала щось. Це був молодий німець, жирний і важкий. Від нього пахло запашними сигаретами і ромом. Куля поцілила в горло і вийшла в потилицю. Шинеля на грудях парувала кров'ю.
Партизани зняли з нього автомат, ремінь з пістолетом і поклали біля окопу.
З обох кінців яру почувся тихий тріск і людські голоси.
Оксен зрозумів, що облава почалася. Він поклав руку на автомат і став чекати. Глянув на своїх товаришів: Кир поправляв на собі шапку, чорні очі його віддавали антрацитом. За ніч густа щетина виросла на його обличчі, і воно здавалося обсипане попелом. Зозуля вовтузився з речовим мішком і торохтів котелками. Худеньке лице з солом'яними вусиками заклопотане і трішечки розгублене, як у доброго служаки при наближенні важливої комісії. Зозуля готувався " до зустрічі комісії якнайретельніше: обіклався патронами, гранатами, розчистив коло себе сніжок, щоб усе по-хазяйському; Грицько Притика — хутірський чоловік — зарився у сніг, і його вже не бачили не то що чужі, але й свої. Тільки пара підіймалася на тому місці, де він сидів, та коли-не-коли показувалася вершечком чорна смушева шапка. Санько — наймолодший від усіх — шмигляв, як мишка. Заяча шапочка на потилиці, очі голубі, усміхаються. "Весело нам буде? — ніби говорять. — Правда, товаришу Оксене?" Санько чув, що колись у громадянську війну партизани оперізувалися патронами, і теж оперезався так і виблискував латунним жолуддям. Він не може всидіти на місці, його бере нетерплячка, він спинається на ноги, визирає і час від часу усміхається очима. Не розуміє того, що вже почалося.
Крайнім в окопі сумує Данило Драч. Він видовбав таку дірку, що і на двох вистачило б, а ніяк голови не сховає, бо дуже високий.
Облава йшла на зближення, пострілів не було, і від нетерплячки Санько вистрелив з гвинтівки. Застрекотіло з обох боків, заляскало. Потривожений сніг іскрився на сонці. Звідкілясь виплигнув заєць, заметався в смертельному кільці. Кулі слались вздовж яру, і він подряпався на урвище.
— Санько, он твоя шапка побігла, — крикнув Зозуля.
"А все ж таки молодець, утік", — подумав Оксен, і це була остання ясна думка. Далі він уже не міг пам'ятати, що коїлося навколо нього. Стрілянина не стихала і обхоплювала все тісніше. Санько стріляв добре і плигав від захоплення:
— Дав одному! І другому! Ага! — кричав він. Усмішка не сходила з його вуст.
Раптом він вискочив з окопу, вихопив гранату і пошпурив кудись за кущі. Куля поцілила його, він схопився за живіт, посунувся в окоп. Ніхто не підбіг йому на допомогу — всі вели бій.
Другим упав Шередега, його вдарило в шию. Він мовчки сів у окоп, заплювався кров'ю.
Зозуля забрав від поранених патрони, зброю і переніс тим, що вели бій. За Грицька Притику ніхто нічого не знав: його не видно із снігу, але дуло на тому місці викидалося. Скоро воно перестало викидатись, і Зозуля побіг до Притики. Партизан лежав тихо, відкинувши назад голову. Його вбило відразу.
Вгорі зараз же відчули, що з окопу стрілянина зменшилась, і кинулись по снігу з криком і гвалтом, але їх хльоснули ще раз і завернули назад.
Кир підійшов до Оксена, мовчки розвів поли кожанки: вони були в дірках від куль, груди облиті кров'ю. Кир ворушив стеариновими губами, мутнів очима.
— Все, Оксашо! — прошепотів він і важкими руками обняв Оксена. — Відвоювався. Тепер візьми партбілет.
Він тримав полу піджака одгорнутою, але дістати з неї білет не було сили.
Оксен вийняв документ, спалив. Кир кивнув головою, одійшов кілька кроків і вистрелив собі в голову. Зозуля відвернувся, і Оксен помітив, що він хреститься, потім зібрав від забитих патрони і зброю, і вони розділили її між собою. Оксен поглянув на годинник. Було три години дня.