_ На чорта? — не стерпів Кельмер.
— А я й сам не знаю. Це, мабуть, так само, як людина, утопаючи з кораблем, кидає у море пляшку з листом. Нехай, мовляв, люди знають, що втоп благополучно!
Одне слово, сів і пишу. Коли чую, хтось мацає за клямку моїх дверей. Потім тихенько стукає... Ну, думаю, знову пацюка чорти принесли...
Одмикаю двері,— якийсь незнайомий чоловічок. "Я вам, пане X., не заважаю?" До кімнати ввійшов інтелігент, яких багато по глухих містечках. Люстриновий піджачок, вишивана сорочка з традиційною стьожкою замість краватки. Так одягаються містечкові кооператори, учителі та дячки. "Прошу сідати, товаришу, я до ваших послуг".— "Дякую, пане". Він уперто не казав "товариш", і я це відразу помітив.
Сідає він коло столу, витягає з кишені нагана і кладе коло себе. У мене душа подвоїлась (по числу п'яток), серце зупинилось, мовляв, однаково — на хвилю раніше чи пізніше, яка різниця?
"Я, пане, отаман Підлужний".— В голові промайнуло одне слово, як блискавка: "Амба".
Запевняю тебе, що ні дитинства, ні татка з мамкою я в ту мить не згадав. В уяві моїй крутилася вірьовка, прив'язана до ліжка, зав'язувалася тисячею вузлів і петель. Даремно я на неї витратив три фунти солі.
"Ви, пане X., письменник, я читав ваші вірші в журналах. Так от я хочу, щоб ви проглянули оце...— Він подав мені грубий зшиток, дрібно списаний олівцем.
Серце несміливо почало стукати, а мій мозок жваво шукав виходів. "Ви залиште, я прочитаю..." — "Ні, ви зараз прочитайте і скажіть свою думку..."
Я вважав за зайве сперечатись,— семизарядний доказ був на боці мого клієнта.
Зараз не пам'ятаю я вже тих віршів, знаю тільки, що Дісталось там "жидам", і "москалям", і "запроданцям", 1 "зрадникам". Апелювалось і до "батька Тараса", і до "нені України". Читав я ті вірші довго і старанно, як ні До того, ні після того нічиїх віршів не читав.
Коли я дочитав до кінця, мозок мій запрацював над "формулою переходу".
"Безперечний талант! Але вам слід працювати над собою, шліфувати свій самоцвіт, тоді він буде сяяти всіма барвами веселки... а загалом — хороші вірші!"
"А ви з усім тим, що там написано, погоджуєтесь?" —. Я помітив ледве помітну усмішку на кінчиках губів. Я відчув у цьому запитанні гостру образу. Він, цей бандит, знущався наді мною! У мене виросла вперта твердість людини вищої раси, що ні на крок не поступиться своєю гідністю.
"Ні, я ні з чим написаним не погоджуюсь. Я говорю про техніку вірша, а не про зміст!"
— Щодо техніки твердості у вищої раси не вистачило? — єхидно запитав Кельмер.
— Ну, збрехав, і ти б збрехав...— огризнувся Серьога.— Встав мій гість, узяв нагана та й каже:
"Ну, звичайно, ви ж ко-му-ніст?.."
Коли раніш жах був розвіяний читанням віршів, то тут я несподівано відчув сміливість. Ех, хороше бути сміливим!.. Дивлячись йому у вічі, я одрубав: "Так, я давно комуніст!.."
Він зробив крок до мене. Я стояв як кам'яний.
"До побачення,— стиснув він мені руку.— Перша людина сказала мені у вічі, що він комуніст".
Я чув, як він ішов по сходах і палив сірники. Моя випадкова сміливість випаровувалася з швидкістю ефіру, і я не знав, до чого братись, чи до вірьовки, прив'язаної до ліжка, чи до дверей, щоб забарикадувати їх. Мене охопила млявість, і я відчув величезне знесилля. Ледве замкнув двері, погасив каганця, впав на ліжко, не роздягаючись, заснув.
Чи довго спав, не знаю. Проснувся раптом. Далекі постріли лунали з боку залізничної станції. Сон вилетів із голови, і мене охопив невимовний жах. Тікати, негайно тікати!
Надворі сіріло, коли я з клунком вийшов на подвір'я школи. Швиденько переліз паркана, щоб не йти вулицею, і подався порубаним лісом до станції.
Од містечка до станції п'ять верстов, але мені ті п'ять верстов здалися за півверстви. Зупинився коло стрілки, щоб передихнути. Тиша навколо, лише за поворотом чмихав паротяг. "Певно, маневровий",— подумав я і повернувся йти до станції.
Раптом клацання затворів: "Стій!" Я зупинився. З-за кущів вийшло два доз орці-чер юно армійці.
Довго розпитували, оглядали документи, мацали мого клунка, кишені. Все гаразд.
"Ходімо з нами!" Пішли за поворот, де зупинився панцерний поїзд.
Та ж процедура перевірки документів та мого клунка. Коли ж переконались, що я не бандит, а цілком порядна людина...
— Вони жорстоко помилялись.
— Будь ласка, Кельмере, без дотепів, вони мені набридли!
Я довідався, що цієї ночі бандит Маховий напав на станцію, забив трьох агентів ЧК, а службовці розбіглись.
Я пройшов на станцію. Каса була розбита. Телеграф — так само. В залі третього класу розкидано квитки. Бандити порались не одну годину.
"А де ж забиті?"
"А вони в кінці перону".
Я пішов туди й побачив трьох замордованих людей. Обличчя їхні були суцільною кривавою масою, ноги без чобіт... Але що це?.. На одному я побачив знайомий люстриновий піджачок і вишивану сорочку з стьожкою...