Побачивши цих щасливих, безпечних людей, Джефф несподівано відчув таку давлячу серце тугу, яку ніколи не зазнавав раніше.
Глава третя
1
По дорозі до бульвару Тран Хан Джефф опинився затертим з усіх боків мотоциклістами, рікшами на велосипедах, численними американськими машинами, що належали багатим в'єтнамцям, які не визнавали правил їзди, крихітними авто, керованими такими ж безглуздими любителями, котрі не мали уявлення, куди вони їдуть, але яким дуже подобався сам процес управління автомобілем.
Для необережного водія бульвар був повний небезпек. Осліпляли мультикольорові китайські ієрогліфи. Старі в'єтнамці, суцільно в чорному вбранні, не визнавали тротуарів і рухалися виключно по бруківці. Їх можна було розрізнити, лише коли вони ставали освітленими передніми вогнями в кількох ярдах перед автомобілем, і ви трохи було не наїжджали на них. При різкому ж гальмуванні другий автомобіль міг врізатися в вас ззаду.
В Шолоні – китайському районі – вулиці ставали вузькими. Натовп швендяючих нероб спокушав долю, виплескуючись від тротуарів на проїзжу частину.
Джефф вже кілька місяців їздив по цих переповнених машинами і пішоходами вулицях і навчився протискатися по них на своєму автомобілі. Складнощі керування трохи відволікли його.
Нарешті, не без зусиль, йому вдалося знайти місце для автомобіля приблизно в ста ярдах від Парадайз-клуба. Він помахав трьом обірваним китайцям, котрі кинулись до автомобіля і помогли йому закрити вікна, сподіваючись заробити один-два піастра. Вузька спекотна вулиця привела його до яскраво освітленого неоновими китайськими ієрогліфами входу Парадайз-клуба.
Ще на вулиці він почув надривні звуки філіпінського джаза і пронизливі волання співачки. Посилена технікою музика била по нервах і доставляла величезне задоволення китайцям. Вони, вочевидь, вважали, що, чим гучніша музика, тим вона краща.
Джефф відсунув завісу, що закривала вхід до танцзали. Зразу ж до нього підійшла висока молода, крикливо вдягнена китаянка з густо напудреним обличчям. Пізнавши Джеффа, вона привітно йому посміхнулася. Це була Ю Лан, дружина Блеккі Лі.
– Нхан ще не прийшла, – сказала вона, торкаючись до його руки тонкими пальцями. – Вона буде дуже скоро.
Її привітність підбадьорила Джеффа. Він пройшов з нею до танцзали. Там було багато танцюючих, напівтемна зала приховувала обличчя людей, окреслюючи лиш силуети фігур на тлі яскраво освітленої естради. Вона провела його до столика, що стояв у кутку, віддалік від оркестра, підсунула стілець.
– Блеккі тут? – спитав він, всідаючись. – Як завжди, шотландське віскі.
Вона пішла. Стомлювала гучна музика і співи жінки перед мікрофоном. Сила її голосу була незвичною для європейського слуху.
З темноти виринув Блеккі, і з елегантною невимушеністю підсів до Джеффа.
Блеккі Лі був кремезний, широкоплечий тридцятишестирічний чоловік, з чорним напомаженим волоссям, розчесаним на проділ, і обличчям, завжди зберігавшим спокійну байдужість. З першого погляду на Джеффа Блеккі збагнув, що у того неприємності.
Спостережливість була однією з головних якостей Блеккі. Йому подобався Джефф. Він не завдавав ніяких турбот, а для заняття Блеккі американець, який не завдає мороки, був сущою знахідкою.
– Ви маєте зв'язки з Гонконгом? – несподівано запитав Джефф.
Обличчя Блеккі не втратило сонного спокою.
– Гонконг? У мене там багато друзів, – відповів він. – Якого роду зв'язки вас цікавлять?
Джефф почувався на краю басейна, в який йому доведеться пірнути. "Чи можна довіритися цьому жирному китайцю?" – запитував він себе.
Помітивши його нерішучисть, Блеккі додав:
– Крім друзів, у Гонконгу живе мій брат.
Настала тривала пауза, Блеккі колупав у зубах зубочисткою. Джефф дивився на танцюючих, намагаючись вирішити, чи варто йому довіритися, чи ні.
Нарешті, він сказав:
– Суворо по секрету. Одному з моїх друзів потрібен паспорт.
Блеккі ледь помітно привідкрив рота .
– Паспорт? – повторив він, наче ніколи не чув цього слова.
– Я думаю, у Гонконгу дістати паспорт буде легше, аніж тут, – проговорив Джефф як можна переконливіше. – Тому мене цікавило, чи не знаєте ви кого-небудь, хто міг би це зробити.
– Американський паспорт?
– Британський було б легше.
– Зв'язуватися з паспортами небезпечно і незаконно, – м'яко зауважив Блеккі. Він був явно стурбований. Він не повірив в існування друга. Ця людина клопоче для себе. Пощо? Очевидно, він хоче покинути В'єтнам. Але для чого йому підроблений паспорт?
– Це я знаю, – продовжив Джефф з роздратуванням. – Ви маєте кого-небудь, хто допоміг би мені дістати британський паспорт?
– Вашому другу? – уточнив Блеккі.
– Я ж сказав вам. Він заплатить за це.
– Якби можна було це влаштувати, то коштувало б дуже дорого, – промовив Блеккі.
– Але можна це влаштувати?
Блеккі сховав зубочистку до кишені.
– Можливо. Мені треба дещо з'ясувати. Це стане великих грошей.
– Справа нагальна, – додав Джефф. – Коли ви зможете з'ясувати?
– Я мушу написати брату. Як ви розумієте, листи часто перевіряє цензура. Треба знайти людину, якій можна довіряти і яка могла би передати листа брату. Він також має знайти когось, щоб передати мені відповідь. Все це потребує часу.
Джефф зрозумів, які труднощі чигають на нього. Його колишні міркування, що все вдасться владнати впродовж десяти днів, враз видалися до абсурду наївними. Доведеться переховуватися, мабуть, місяць, а може, й більше.
– Я гадаю, у вашого друга неприємності? – спитав Блеккі.
– Не треба крапок над "і", – обірвав його Джефф. – Що менше ви будете знати, то буде краще для вас.
– Не зовсім так. Якщо справа серйозна і з'ясується, що я з нею пов'язаний, я також матиму неприємності, – тихо промовив Блеккі. – Нерозумно ходити з зав'язаними очима. Крім того, якщо у вашого приятеля надто великі неприємності, то це вплине на вартість паспорта. В такому разі, природно, він має заплатити більше.
Непомітно під столом великі руки Джеффа стислися в кулаки. "Чорт забирай! – думав він. – Це, виявляється, диявольськи складна справа. З завтрашніх газет він довідається, що я переслідуюсь за вбивство. Він або побоїться зв'язуватися, або заломить баснослівну ціну." Джефф подумав про діаманти. Можна було б віддати за паспорт діамант або два. Але це небезпечно. Якщо Блеккі здогадається, що у нього знаходяться діаманти генерала Нгуен Ван Тхо, він напевне спробує їх здобути. Треба бути дуже обачним! Не слід втрачати голову!