– Продавати діаманти незаконно, – сказав він.
– Власті нічого не довідаються про це. Я продам діаманти і дам тобі частину грошей.
– Я думаю, було б краще повідомити поліцію, сер, – не погоджувався Хоум.
– Хіба тобі не хочеться бути багатим? – Джеффу стала ясною даремність його спроб підкупити слугу, однак, він не збирався поступатися без боротьби. – Ти міг би придбати власний дім і слуг. Ти міг би оженитися з дівчиною, з котрою зараз зустрічаєшся. Ти міг би купити автомобіль.
Хоум пересмикнув плечами:
– Діаманти, сер, не мої і не ваші, щоб продавати їх. Вони належать державі.
Сліпа лють охопила Джеффа. У нього в кишені лежить мільйон доларів, а через цю прокляту жовту мавпу гроші будуть втрачені. Проте є ж вихід з цієї ситуації! Не відмовлятися ж від мільйона доларів!
– Даруйте, сер, – мовив Хоум, – сьогодні я маю вільний вечір, і я призначив побачення.
Як спалах блискавки свідомість Джеффа пронизала думка, що вийшовши з кімнати, Хоум зразу ж про все розповість кухарю Донг Хаму, далі побіжить у поліцію. Не мине й десяти хвилин, як дім буде наповнений поліцейськими. Він схопився на ноги і заступив двері.
– Зачекай хвилину, – спинив він. – Ти не розкриєш свого смердючого рота, або я здеру з тебе шкіру.
Він не тямився, яким страшним був його гнів. Велика фігура, висока як вежа, рішучий і злий вираз обличчя, лютий голос наповнили Хоума панічним жахом. Тільки одна думка володіла в'єтнамцем – покинути кімнату і розповісти поліції про діаманти. Він метнувся в протилежний кінець кімнати, поміж ним і Джеффом постав стіл, а потім різко і раптово кинувся до дверей. Попри значні габарити, часті випивки і відсутність тренувань, тіло Джеффа все ще зберігало спритність.
В ту мить, коли пітна рука Хоума схопилася за дверну ручку, пальці Джеффа вп'ялися в його плечі. Дивовижна сила цих пальців налякала Хоума. Йому здалося, ніби сталеві кліщі розривають його тіло. Нестерпна біль змусила його закричати пронизливим криком зляканого кролика. Хирляве тіло Хоума безпорадно билося в могутніх руках Джеффа. Слуга відкрив рот і знову пронизливо закричав.
Велика рука Джеффа затиснула рот, пальці вп'ялися в обличчя в'єтнамця, крик урвався. Скорчившись від болю, Хоум намагався вкусити руку Джеффа, копав його ногами, та пружні м'язи Джеффа не відчували ударів м'яких підметок.
– Заткнися! – проричав Джефф, щосили струсонувши в'єтнамця.
Почувся слабкий сухий хрускіт, такий звук зазвичай чутно від переламаного ціпка. Пальці Джеффа зненацька відчули набряклу важкість лиця Хоума. Його голова теліпалася, як ніби не шия, а вірьовка з'єднувала її з тулубом, очі закотилися, коліна підігнулись. Відпустивши в'єтнамця, Джефф побачив, що ноги більше не тримали його.
Панічно нажаханий, він спостерігав, як осіло по стіні і розпростерлося на підлозі тіло Хоума, подібно тряпчаній ляльці, з якої висипалася тирса.
Він бачив, як з напіввідкритого рота яскраво-червоним струмком юшилася кров. Джефф присів навпочипки біля в'єтнамця і обережно приторкнувся до нього.
– Гей, Хоум! Дідько! Що з тобою?
По спині пробігли дрижаки, він встав. Лякаюча очевидність того, що сталося, вразила його. Хоум мертвий і він був його вбивцею.
Глава друга
1
Відчуваючи, як калатає серце, Джефф розглядав скорчене тіло Хоума.
Покликати на допомогу – було його першою думкою. Він повернувся до телефону, але, подумавши трохи, покачав головою.
Хоуму вже ніхто не допоможе. Він мертвий. Тепер слід думати про себе, а не про нього. Він поглянув на драбину, що стояла біля стіни. А якщо сказати поліції, що Хоум випадково звалився з драбини і зламав собі шию?
Погляд його перенісся на отвір у стіні. Як тільки поліція побачить цю діру, вона вмить запідозрить, що тут знаходився тайник. Вони згадають, що дім колись належав Мей Чанг, коханці генерала Нгуен Ван Тхо. Неважко буде здогадатися, що в стіні були сховані діаманти.
Джефф підійшов до трупа Хоума і уважно його оглянув. Шкіра навколо рота і на шиї мала подряпини і зсадини. Навряд чи хтось повірить байкам про нещасний випадок з драбиною.
Можна розповісти поліції, що він увійшов до кімнати в той момент, коли Хоум витягав діаманти. Хоум накинувся на нього, і під час боротьби був несподівано вбитий. Таке пояснення зніме з Джеффа відповідальність за вбивство, але позбавить діамантів, до того ж збережеться ризик потрапити до в'язниці.
Спогад про діаманти трохи заспокоїв Джеффа, думки трохи прояснилися.
Якби вдалося вивезти діаманти до Гонконга, їх без ускладнень можна було б там реалізувати. Він став би дуже багатою людиною, міг би почати нове життя. Гроші від продажу діамантів дозволили б йому робити все, що він побажає. Все питання в тому, як вибратися до Гонконга.
Він плеснув у склянку чималу кількість віскі, відпив половину, запалив сигарету, допив решту. Подумав, що не можна в будь-який момент, коли ти захочеш, покинути В'єтнам. Це питання власті оточили хитромудрим сплетінням всіляких обмежень і розпоряджень.
Оформлення займе щонайменше тиждень. Поза тим, вимагалося заповнити численні митні документи, прикласти спеціальні фотографії. Менше ніж за десять днів не впораєшся. А куди на цей час подіти труп Хоума? Наглий звук, що донісся до його свідомості, змусив його здригнутися, серце закалатало. Хтось стукав у двері чорного ходу.
Він стояв нерухомо, стримуючи дихання, прислухаючись. Знову долинув негучний стукіт, відтак він почув, як заскрипіли, відкриваючись, двері.
Охоплений страхом, він переступив труп і поспішив до буфетної, щільно причинивши за собою двері вітальні.
На верхній сходинці стояв кухар Донг Хам. Вхідні двері були відкриті, і старий нерішуче заглядав у буфетну. Чоловіки обмінялися тривалими поглядами.
З виду Донг Хам був глибокий старець. Його темне обличчя, схоже на пожмаканий пергамент, борознили густі зморшки. Жмутки рідкого сивого волосся ледве покривали обтягнутий тонкою шкірою череп. Такі ж неохайні жмутки були й на щоках Носив він чорну з високим коміром свитку і чорні штани.
"Чи чув старий крики Хоума? – думав Джефф. – Очевидно, що чув, інакше чому б він приперся сюди?" Він ніколи не заходив у дім, а завжди був у дворі. Зараз же наважився увійти і, не підійди Джефф так швидко до дверей, старий відважився б пройти до вітальні.