Принаймні, їй тепер вже не було так страшно. Вона прочитала газети. Здається, поліція переконана, що Стіва викрали. Про діаманти ні слова. Вона не могла зрозуміти, яким чином Хоум був знайдений у канаві, але подумала, що це вигідно Стіву. Тепер у поліції немає підстав вважати, що він убив Хоума. Цікаво, як пройшло його побачення з Блеккі Лі. Багато про що треба поговорити. Їй не терпілося знову побути з ним.
Джефф також з нетерпінням чекав зустрічі. Він походжав по крихітній кімнатці, постійно поглядав на годинника. Почувши шум прибуваючого автобуса, він підійшов до вікна і дивився, як автобус тягнувся повз фабрику.
В автобусі було дуже мало народу. Він бачив, як зійшла Нхан. Вона була без капелюха, в білих штанях, на плечі накинута накидка кольору електрик. Серце злегка защеміло, коли він побачив її.
Коли вона забігла в кімнату, він обійняв її, ніжно торкнувся губами до лиця. В блаженній знемозі усміхаючись, з закритими очима, вона припала до нього. Вона йому дозволила трохи приголубити себе, потім трохи привстала і поцілувала його.
– Я купила газети, – сказала Нхан.
Вони, тісно притулившись, сіли на ліжко, її голова лежала на його плечі, він швидко проглядав неохайно віддруковані газети.
Дивне почуття охопило його, коли він побачив своє ім'я. Газета не відкрила йому нічого нового, все це йому вже було відомо від Блеккі. Як він і очікував, в газеті не згадувалося про діаманти. Швидкий погляд в другу газету підтвердив це.
На відміну від Нхан він не був обдурений заявою поліції про його викрадення і можливу загибель. Він не сумнівався, що таємно пошуки його продовжуються і поліція сподівається схопити його живим. Безумовно, хтось в уряді знає про існування діамантів, облава на нього буде продовжуватися, допоки ці люди не отримають переконливих доказів, стверджуючих його смерть і пропажу скарбів.
– Бачиш, – сказала Нхан, – все йде добре. Вони не знають, що стало з Хоумом. Вони не знають про діаманти. Вони думають, що тебе викрали. Це добре, так?
– Так, це добре, – збрехав він. Яка користь лякати її? Він розповів їй про свою зустріч з Блеккі.
– Він згодився, щоб ти поїхала зі мною, – завершив Джефф свою розповідь. – До кінця тижня все може бути влаштовано. Хто знає, за днів десять, а може й раніше, ми будемо в Гонконгу.
Він побачив, що лице її спохмурніло.
– У чому справа? Ти ж хочеш поїхати зі мною до Гонконга?
– Так, я хочу поїхати, – промовила вона, – але я повинна думати не тільки про себе. У мене мама, дядько і три брати. Не буде щастя, якщо я кину їх на розсуд долі.
Джефф обійняв її.
– Не переймайся цим, – сказав він. – Я це владнаю. У Гонконгу я знайду юриста, щоб добитися для них дозволу. Як тільки ми виберемося звідси, я буду багатий. Не турбуйся про них, дитя. Я все владнаю.
В той час, коли вони розмовляли, на віллі Джеффа у великій вітальні знаходилися лейтенант Гемблі і інспектор Нгок Лін.
Гемблі з хвилюючою інспектора ретельністю обшукав віллу.
– Я вважаю, сталося не викрадення, а щось інше, – сказав Гемблі, в упор розглядаючи інспектора. – Хлопець втік. Я зв'язався з Пан Ам і розкопав багажну відомість, складену, коли він вперше сюди приїхав. У нього було три валізи. Одна зникла. Зник його несесер. Перед зникненням він забрав всі свої гроші. – Гемблі тицьнув пальцем в інспектора. – Джефф утік. Він не думав повертатися назад. Ось чому він взяв автомобіль Уейда. Він сподівався, що дипломатичний номер дозволить йому проскочити
Інспектор збагнув, які можуть бути ускладнення, якщо Гемблі доведе свої припущення. Треба переконати прискіпливого лейтенанта в неправдивості його тверджень.
– Я б хотів відверто поговорити з вами, – зізнався він. – Ви ж недавно в Сайгоні, лейтенант?
Гемблі з подивом поглянув на нього.
– Що ви хочете сказати?
– Якщо пам'ять мене не зраджує, ви прибули сюди два місяці тому. Два місяці – дуже малий термін, щоб розібратися в тактиці і методах нашого ворога.
Гемблі відчув себе незручно. Опинившись в Сайгоні, він відразу збагнув, що не був досить підготовлений до тієї роботи, котру йому треба було виконувати. Незнання мови і необхідність працювати з перекладачем дратували його. Він постійно виявляв, що хитрість в'єтнамців цілком збиває його з пантелику.
– Куди ви хилите? – з викликом запитав він.
– З другого боку, – вів далі інспектор, пропустивши повз вуха це зауваження, – ми накопичили багатолітній досвід боротьби з бандитами. Основною метою їх діяльності є створення політичних ускладнень. Найбільше їм би хотілося зіпсути добрі відносини між нашими країнами і викликати інцидент, котрий отримав би розголос у світовій пресі.
Гемблі відчув, що в кімнаті задуха, виступив піт. Він витяг хустку і обтер обличчя.
– Вчора ввечері, – продовжив інспектор, – ви підняли кілька цікавих питань, котрі назвали таємничими і дивовижними. Ви мали рацію, назвавши їх таємничими і дивовижними, проте помилилися, коли використали слово "дивовижний."
– Ви не вважаєте дивовижним, що була вбита дівчина, коли вона виходила з вашого управління, і безслідно зник кухар?
– Кухар не зник, – понуро вимовив інспектор. – Кілька годин тому він був знайдений в річці.
Гемблі схопився.
– Він мертвий?
– Так.
– Гадаю, ви збираєтеся сказати, що він скоїв самогубство? – в голосі Гемблі звучала насмішка. – Події стають ще жахливіші. Слуга, його дівчина і тепер кухар мертві. Кожен з них міг би повідомити мені дещо корисне. Цікаве співпадіння!
Інспектор поблажливо усміхнувся.
– На вашому місці, лейтенант, я подумав би те ж саме. Однак, ті зведення, котрі я маю, дозволяють вважати те, що відбулося, цілком закономірною подією. В цьому нема нічого жахливого.
Гемблі тяжко зітхнув. Його охопив гнів, насилу йому вдалося стриматися.
– Ви не вважаєте, що слід припинити базікання і вивчити факти? Якщо вам так багато відомо, давайте послухаємо, що ви можете повідомити!
– Розгадка цієї надуманої таємничості, – м'яко пояснив інспектор, – в тому, що Хоум, його дівчина і Донг Хам були агентами В'єтконгу. Після того, як ви про це довідалися, ситуація не видасться ні таємничою, ні жахливою.
Гемблі відчув себе обеззброєним. Щоб зібратися з думками, він витяг пачку сигарет і запалив.